Федія (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна - Страница 1

---03/10. 2011.

Федія.

Здавалося що над головою не небо, а хтось розлив смолу, і пітьма відчувалась на дотик, липка і тягуча вона панувала скрізь. Та ось в далечі засвітився маленький вогник, потім ще один, і ще. Це йшли жерці. Вони поспішали до храму свого божества Магри. Сьогоднішня ніч буде для них священною, це ніч жертвоприношень. Жертвами будуть ті що донедавна мешкали на колись квітучій планеті, планеті Білих троянд. Весь цей світ був одним, дивовижної краси, садом. Жили в ньому крілокси --- крилаті люди. На інших планетах системи Алагір їх називали «синіми птахами». Цей світ став першим який підкорила собі Магра. Вона як у кокон загорнула планету в чорні важкі хмари, що сховали її від життєдайних променів зірки. Позбавлені світла і тепла загинули рослини, за ними і всі живі істоти. Планета Білих троянд загинула. Та вона і не була потрібна зловісному божеству живою. Від нині цю планету стали називати планетою Мертвих. Лише кілька крілоксів змогли прорватись крізь хмарову завісу, і повідомити інших мешканців системи про страшну небезпеку, що нависла над ними. Син Магри (якого вона створила з людського попелу і крові) Темхус, побудував, на цій сплюндрованій планеті, для своєї властительки і матері, храм. Він і сам мешкав в ньому, де зараз і чекав на жерців. Він стояв біля вогняного колодязю, в якому проживала сама Магра, і опершись руками об кам’яного зруба дивився на всепожираючі вогняні язики. Він згадував події недавнього часу. Він, а тим більше Магра, не сподівалися що в цій маленькій зоряній системі отримають такий сильний спротив. Білі маги доклали всіх зусиль, щоб не пустити завойовників далі планети Мертвих. Звісно, їхні сили не можна порівняти з можливостями темного божества, та все ж на деякий час довелося відступити,( бо білі маги зруйнували переходи що створила темна сила) і вдатися до хитрощів. Лише створений з мертвої плоті Темхус міг мандрувати між планетами. Він шукав на них прибічників Магри. З їхньою допомогою будувалися храми схожі на той в якому він зараз перебував. Кожен з тих храмів ставав воротами крізь які божество легко переходила з планети на планету і творила там свої чорні справи. Та ось з’явився обраний, що з допомогою чарівного скіпетра, «Першоджерела» і сили всіх білих магів, що мешкають в системі, водночас зруйнував храми і відрізав доступ темним силам до інших світів. Треба було щось робити. Якось повертати свою владу. Темхус відчував, наближаються якісь події. Та сам він не міг зрозуміти які. Що вони несуть для нього? Лихо чи відновлення влади? Лише Магра могла дати відповідь. Син нечесті з нетерпінням чикав появи матері, а з’явиться вона лише тоді, коли скуштує мертву плоть.

Жриці поважно зайшли в розкриті для них ворота. Коли останній з них став на вимощений каменем двір, служки закрили за ними прохід. Процесія піднімалась до жертовної зали. На самому верху широких сходів на жерців чикав Темхус. Він був зодягнений ( як і новоприбулі) у чорний балахон з каптуром. Було видно що він у поганому гуморі.

--- Швидше ворушіться, ледацюги! Наша володарка не любить чекати. --- люто прошипів він, і штурхонув останнього з жерців в спину.

Бідолаха ледве не впав, але не посмів показати свого невдоволення. Коли жерці стали навколо колодязя, Темхус пройшов і сів на свій трон. Вдарив гонг. Охорона почала виводити одну за одною нещасні жертви і кидати їх у вогняний колодязь. Весь храм наповнився воланням і благаннями про помилування. Здавалося що самі стіни просять порятунку, та ні що не могло зворушити звірячого серця верховного жерця. Нарешті затихла остання жертва і запанувала мертва тиша. Вогонь у ямі розгорався все сильніше і разом з вогняними язиками з глибин колодязя піднімалась Магра. Вся вона була сама смерть. Її чорне тіло огортав вогонь наче саван. Одне велике червоне око спопеляючи дивилось навколо. Жерці сильніше натягли каптури, щоб бува ненароком не глянути у те око. Лише Темхус мав змогу розмовляти з володаркою.

---- О повелитель душі моєї! Володарко темного світу, дозволь звернутись до тебе з питанням.

--- Питай, сину мій. ---- дозволило темне божество.

--- Страшні передчуття переслідують мене. Щось загрожує нашому світу? Що саме, я не можу зрозуміти? Поможи розібратись в чому річ. Звідки іде те лихо?

Спочатку почувся моторошний стогін. Потім божество опустило голову наче вдивлялось у щось на дні вогняної ями. Нарешті, дивлячись просто на сина, Магра проказала:

---- В Світі людей, у «обраного», скоро народиться дитина. Це маленьке створіння вбере в себе силу всіх білих магів. Саме це немовля і є тією загрозою що ти відчуваєш. Викради дитину і змусь служити мені. Тоді сила наша буде безмежною! Ми підкоримо цю систему і весь всесвіт! Тільки запам’ятай Темхусе, дитина повинна сама захотіти служити мені, а не під натиском страху і сили.

--- Я все зроблю, щоб виплодок чародіїв опинився в нашому світі, і став одним з нас! --- пообіцяв Темхус.

Магра у відповідь вдоволено зареготала і щезла в глибинах вогняної бездни.

--- До побачення, мамо. ---- прошепотів, наче сам до себе верховний жрець, потім обвів очима присутніх: --- Ви все чули?

Жерці ствердно закивали головами.

--- У нас в Світі людей багато боржників. ---- продовжував Темхус. --- Вони за свої жалюгідні душі нададуть потрібну інформацію. Нам залишиться лише діяти. Тому вирушайте туди і без дитини не повертайтесь!

Останні слова верховний жрець прокричав майже в істериці. Та жерці стояли в нерішучості.

--- В чому справа? --- прогарчав Темхус. Вид люті, на зовні, почало виходити його звіряче нутро. Присутні в страхові посунули від нього. Лише в одного вистачило сміливості пробубоніти:

--- Але ж, Володарю, всі переходи зруйновані.

Темхус трохи охолов.

--- Бовдури! Що б ви робили без мене! На потрібній нам планеті є острів Далмарія. На ньому живуть пірати. Вони служать Магрі. Храм Повелительки там залишився майже не ушкодженим. Хоч колодязь і зруйновано, прохід для мене і для вас залишився.

Темхус ткнув своїм жезлом у стіну позаду свого крісла. Стіна здригнулась і тьмяно засвітилась. За якусь мить вона перетворилась у повітряну субстанцію, крізь яку можна легко пройти. Чим жерці і скористувались…

Після весілля Карол і Теймур разом зі своїми дружинами, по проханню Орнагула, залишилися жити в його замку. Учням старого чарівника вже був час вирушати в світи, і шукати там власного місця. Орнагулу не хотілося доживати свій вік на самоті. Та й помешканню не вистачало жіночих рук. Мілена і Тума відразу заходились на свій смак і розсуд прикрашати оселю. Карол хотів було спинити їхні старання, та господар замку не дозволив.

--- Тут завжди було трохи не затишно. Хоч я сам створив це житло, ці квіти на вікнах і фіранки що повісили жінки, зробили його теплим і ріднішим. Хіба ти, мій хлопчику, не помічаєш цього?

--- Помічаю. Та я гадав що вам це не сподобається. --- трохи зніяковів Карол.

--- Ну що ти! --- засміявся старий. --- Я завжди жив у своєму власному світі, і майже не звертав уваги на своє оточення. Мілена і Тума наче два промінчики світла зігріли скам’янілу душу, і змусили подивитись навколо іншим поглядом. Тепер мені хочеться у світлій, затишній кімнаті просто сісти перед комином, загорнутися в теплий плед і спокійно подрімати не хвилюючись ні про що.

Молодому чарівникові було приємно, що вчитель оцінив старання жінок, і більше не перечив новим господиням. А ті, дізнавшись що їх підтримує сам Орнагул, просто не могли зупинити свої фантазії. З них так і фонтанували різні ідеї. Спочатку заставили квітами всі куточки, вікна і кімнати у самому замку. Каролові і Теймуру по всяк час доводилось тягати горщики з землею , і воду щоб поливати рослини. Потім вирішили засадити все подвір’я квітучим чагарником і трояндами. А на останок, у най затишному куточку двору, спланували дитячий майданчик бо обидві були вагітні, і їхні круглі живити смішно тирчали під спідницями. Чоловікам сподобалась їхній замисел. Та уявивши скільки прийдеться працювати, в них голови пішли обертом. Карол хотів було все на чаклувати, та Мілена заперечила, і сказала що в те що робиш для своїх рідних,треба вкладати душу, а не чари. І вже тут, чоловіки приклали всі свої таланти і вміння. Жінки були в захваті від результату їхньої роботи. Щастя і радість лились рікою в цих старих стінах. Орнагул не міг натішитись спостерігаючи за молоддю. Як він прожив стільки років, не маючи всього цього? Єдиною розрадою для Орнагула були його учні. Та з ними він завжди був суворий і вимогливий. В замку ніколи не лунав сміх і музика. І тепер наче надолужуючи згаяне, старий дурів наче дитина, і сам був у захваті від своїх витівок. Карол навіть начав побоюватись за його самопочуття. Та все обійшлось.Та все ж життя в замку не було таким безтурботним як здається на перший погляд. Молоді пари займалися не лише улаштуванням свого родинного гніздечка. В кожного з них були і інші справи. Мілена і Тума майже щодня навідувались до поселення рибаків де створили безкоштовну лікарню. Карол служив головним чарівником при королівському дворі і турбот в нього вистачало. Теймур вивчав морську справу. Наставником у нього був капітан Пек. Вони разом з командою Пека відремонтували «Зірку» і вона виглядала як нова. Спокійні хвилини випадали дуже рідко. Одного вечора Карол з Міленою прогулювались недалеко від замку. Весь рік рослинність тут була скудною, та весна радувала безліччю яскравих квітів. Жінка зривала квітку за квіткою і складала до в букет. Вона вдихнула його аромат і мовила: