На білому світі - Зарудний Микола Якович - Страница 53

— Треба нам щось робити, бо обіцяли ж на зборах. Не можна нам без ясел.

— Де ж ми їх відкриємо?

— Давай порадимось… Хочу просити, щоб ти на себе це взяв.

— Але я… у мене інші плани, Макаре Олексійовичу, я не зможу.

— Зараз це найголовніше, Платоне. Одним словом, таке тобі доручення. Збери хлопців і дівчат, подумайте.

Платон пригадує свій виступ на зборах, сьогоднішню розмову з Мотрею і думає про те, що він не може зараз відмовитись. Доведеться ще побути в Сосонці тиждень.

— Гаразд, але де ми відкриємо ці ясла? — запитує.

— Може, тут? А ми десь з Колядою розмістимось…

— Тісно. Стеля низька, а це ж діти,— оглядає кімнату Платон.— А знаєте, що, Макаре Олексійовичу? Давайте ми зробимо ясла в клубі. Все одно треба будувати новий, а там можна відгородити три кімнати, а дві залишимо для бібліотеки. От ходімо, подивимось.

У сінях Гайворон майже зіткнувся з Кутнем. Той широко посміхнувся Платонові. Здавалось, що навіть його шкіряна куртка сміялась металевими зубцями блискавок.

— Ось агронома привіз,— сказав Коляда,— ледве впросив… А ви ж це куди зібрались?

— Ходімо з нами,— запропонував Підігрітий,— дуже важлива справа.

Раніше Коляда нізащо не пішов би, коли б його отак покликав Макар, але міняються часи… Після обшуків та анонімок, коли Підігрітий ходив по селу, вибачався перед людьми, його немов підмінили. Не до Коляди, а до Снопа почав ходити вечорами, а то в Лісняка сидить та дивиться, як той малює. Зустріне Коляду, то вже не усміхається улесливо, як раніше… Видно, на їхньому боці силу почув Підігрітий…

— Що ви мені голову морочите якимись яслами! — сердито човгає чобітьми Коляда.

— Це рішення партійної організації,— спокійно відповідає Макар,— і ви його будете виконувати, Семене Федоровичу. Розбагатіємо — новий клуб збудуємо, а тут відкриємо ясла…

— Тут можна буде обладнати кухню,— заглядає в якусь комірчину Платон.— Тут проб'ємо вікно — ще буде одна кімната. Тільки ж стіни страшні…

— Дівчата побілять. Підрахуй, Платоне, скільки треба дощок, скла, вапна, і хай Семен Федорович виписує,— сказав Підігрітий.

— Де я вам його наберу?

— Знайдете. Піднімай, Платоне, комсомол, та покажіть, на що ви здатні. А я вам плакатів підкину.

Біля контори, обіпершись на різьблений стовпчик ґанку, стояв Кутень. Коляда махнув йому рукою, мовляв, почекай, а сам одвів Гайворона за клуб.

— Повір, Платоне, не моя вина,— промовив, заглядаючи в очі.

— Яка вина?

— Тебе ж хотів на агронома… І сьогодні до Бунчука ходив, просив, щоб призначили,— не хоче. Так що ти не думай, що я той…

— Я нічого не думаю, Семене Федоровичу.

— Буду просити тебе, Платоне, коли що — порадь, підкажи, бо ти ж знаєш толк в агрономії…

— Мої поради вам, Семене Федоровичу, не потрібні. І не тільки вам — нікому. На жаль, нікому…

— Може, ти, Платоне, бригадиром став би? — промацує Коляда.

— Ні, спасибі.

— А я так хотів, так хотів. Я до тебе, Платоне, з душею… Те, що колись було між нами,— забудь.

*

Біля хати Платона зупиняє пісня. Дзвінкі хлопчачі голоси виводять бозна-ким принесену розповідь.

Заспівує Васько:

Ой да командир наш —

Не труслівой, он всьо…

Врем'я…

І десять, а може, й двадцять голосів підхоплюють:

Впереді-і-і…

Получіл большу-гую-ю ра-ану-у

Йот банді-гі-гі-та подлеца…

Платон стоїть на порозі, боїться стривожити не тільки пісню, а й хлопчачі думи.

Ой да жив я бу-у-уду,

Не забу-гу-гу-ду…

Красним зна-га-га-м'ям награжу…

Платон рвучко відчиняє двері і завмирає на порозі, з піднятою у військовому привітанні рукою:

— Здравія желаю, товариші солдати!

— Ура-а! — вихоплюється один голосочок.

— Ура-а-а! — лунає за мить на всю хату. Та куди там, на всю вулицю, на все село, а може, й на весь світ…

Гайворон не знає, в чім річ, але вітається за руку з кожним із двох десятків Васькових товаришів. На столі лежить все, що принесли вранці добрі молодиці.

— Що у вас тут, женитись хтось задумав чи в армію проводжаєте? — голосно запитав Платон.

— Та це ми… до Васька.

— Він каже, що за рік на штири пальці виріс,— доповідає Платонові Тимко Чемерис — мале, зашмаркане хлопченя.

— Васькові сьогодні вже одинадцять. А мені — десять буде.

Платон тягне брата одинадцять разів за вуха і цілує в щоку. Васько пахне медом. Всі хлопчики пахнуть медом… Платона садовлять за стіл і їдять уже мовчки.

— Може, ще, хлопці, заспіваємо? — підморгує Платон Тимкові.

Хлопчак раптом стає серйозним, підводиться з лави і тихо-тихо починає:

Чорноморець, матінко, чорноморець…

Вивів мене, босую, на морозець…

Вивів мене, босую, та й питає.

І всі:

Чи є мороз, дівчино…

Чи немає?..

Гіркий клубок підкотився Платонові до горла, й він тихо вийшов на подвір'я.

Хлопчики пахли медом…

Над селом летіли гуси…

22.

Данило Вигон зайшов до Коляди вранці і поклав на стіл берданку:

— Здаю пост, Семене Федоровичу.

— Це ж як?

— Переходжу до трактористів. Хлопцям без мене важко буде. Вчора Сніп приходив, просив. А в тій коморі й стерегти нічого.

— Що ж, ідіть,— погодився Коляда.

Данило бачив, як трактористи виводили машини на польовий стан, тому забіг додому на хвилинку, взяв ще звечора приготовленого кошика, одягнув чисту сорочку і через городи та левади поспішив у поле.

На польовому стані зеленів свіжофарбований вагончик з прапорцем на дашку, стояли, прикриті солом'яними матами, бочки з пальним, культиватори і лежали стосами борони. У вагончику всі стіни були обвішані плакатами з особистої колекції Макара Підігрітого. Поки вчора дівчата мили та шкребли дощане пристановисько трактористів, Макар власноручно чіпляв свої плакати. На поличці стояли нові чашки, а в куточку — оцинковане відро з прив'язаною до дужки квартою.

Данило Вигон відірвав кварту і закинув ланцюжка, потім вийняв з кошика вишиваного рушника та велику паляницю.

Машини вийшли з села і, з сівалками, плугами на причет, шикувались у довгу колону.

Вранішній морозець посріблив поля. Це єдине, на що він ще мав право в ці березневі дні.

Першу машину, як і годиться, привів Ничипір Сніп. Він вийшов з кабіни, привітався з Вигоном. Під'їжджали інші трактори. Вигон пішов у вагончик і вийшов звідти з хлібом-сіллю на рушнику.

Уклонився трактористам і хліб віддав Снопові.

— Візьміть на щастя, на добро.

Ничипір поцілував хліб і теж уклонився Вигонові та хлопцям:

— Спасибі вам, Даниле, на доброму слові та привіті, а вам, хлопці, на роботі. З весною вас, з хлібом і щастям…

На газику під'їхали Коляда, Кутень і Підігрітий. Семен Федорович виголосив промову, побажав трактористам успіху.

Ничипір Сніп призначив п'ятьох трактористів закривати вологу, а решту послав з Платоном.

— Закінчите ясла — сядете на машини.

Хлопці неохоче повертались у село.

У клубі розпоряджався Никодим Динька. Він показав Платонові, де треба ставити перегородки, де мурувати піч.

— Тільки ж робіть на совість, бо це ж діти. Ой, перевівся теслярський рід… Максиме, як же ти двері навішуєш?! Без мене ви тут, хлопці, нічого не зробите, їдять його мухи з комарами.