На білому світі - Зарудний Микола Якович - Страница 71

Сьогодні Сонце вперше побачило в Сосонці високу чорноброву дівчину. Вона вийшла з хати Платона Гайворона і зупинилась на городі, вражена чарівним світанням. На картоплинні, на квітах вигравали діамантами краплини роси, над Видубецькими горбами багряніли хмари, щебетали пташки.

«Невже ти вперше побачила, дівчино, як я сходжу?» — запитало Сонце.

«Я бачила, як ти сходиш у місті. Ти з'являлось з-за високого похмурого будинку, і я не помічала твоєї краси,— подумала Наталка.— А тепер ти інше, Сонце!»

«Ти щоранку виходь зустрічати мене, і я вселю в твоє серце радість буття та запалю в твоїх очах вогонь»,— сказало Сонце.

«Добре»,— усміхнулась дівчина і почала слати постіль у садку, під яблунею.— Ти не ображайся, Сонце, що я стелю в холодку. Тут буде спати Платон. Він зараз прийде з нічної зміни, і йому треба спочити».

Платон нечутно підійшов до Наталки і, коли та нагнулась, підхопив дружину на руки. Вона зойкнула від несподіванки і міцно пригорнулась до чоловіка. Платонів чуб лоскотав її обличчя, потріскані губи шепотіли:

— Люблю, люблю…

— І я…

— Що тобі снилось?

— Я не знаю… Може, ти… Боже мій, ти весь у солярці. Давай під душ!

Душем іменувалася стара бочка, яку прикотив з поля Васько і встановив на стовпцях. Бочка велика, відер на тридцять, але завжди була повна — Васькова гвардія старалась… Любителі голубого екрана товклись біля воріт уже зранку, хоча малий Гайворон усіх попереджував, що денні передачі бувають лише об одинадцятій годині. Кілька вицвілих проти сонця голівок і зараз виднілись біля перелазу.

Поки Платон купався, Наталка приготувала сніданок та розбудила Васька. Він зробив зарядку і теж метнувся під душ. Брати сміялись, плескали один одного по плечах, розкидаючи навколо срібні водограї. Потім стройовим кроком промаршували в садок, до столика, і відрапортували Наталці:

— Гайворони з'явились за вашим наказом!

— Вільно! — скомандувала жінка, і всі сіли за стіл.

Вперше за останні дні Васько бачив брата таким веселим. «Як добре, коли ото люди веселі»,— думає хлопець. І Наталка якоюсь іншою стала, вся ніби світилась. От коли б так завжди було, бо дуже Васько не любить отих злих, малозрозумілих для нього розмов між Платоном і Наталкою, які він уже не раз чув. Правда, Наталка більше мовчить, а Платон уже як почне, то спинитись не може і все питає. Якщо любить, то чому не хоче розписуватись, а як ні, то чого приїхала. Дивак цей Платон. Васько ж сам чув, як Наталка сказала, що любить, так ні, не вірить… Чого йому ще треба?

Платон подякував, обняв дружину і поцілував. Васько низько опустив голову, намагаючись не дивитись на них: хай собі цілуються, як їм хочеться. Бо Васько в поцілунках, наприклад, не знаходить ніякого смаку. Якось у класі, коли вони з Лесею чергували, Васько поцілував її за дошкою в підборіддя. І нічого. Тільки синяк довго тримався, бо Леся вдарила його шматком крейди по лобі, ще й нахвалялась розповісти вчительці. Васько дав їй доброго стусана, і таємниця була збережена. Тепер, коли вона приходить дивитись телевізор або в кіно, то намагається сісти біля Васька, але він присягнувся, що краще поцілує Алика Козу, ніж доторкнеться до Лесі.

Сніданок закінчено, зараз Васько помиє посуд і може майнути на всі чотири сторони.

— Ти хіба не будеш спати? — запитала Наталка, побачивши, що Платон одягається.

— Мене чекають хлопці, Наташко, біля комбайнів.

— Всю ніч працював і знову йдеш. Невже без тебе не обійдуться? День і ніч у полі.— У жінки й сліду не лишилося від хорошого настрою.

— Треба. Розумієш, Наташко, трактористи вирішили на час жнив працювати комбайнерами у другу зміну, бо людей не вистачає, а ми за кілька днів машини вивчимо… Сьогодні Ничипір Іванович дасть перший урок.

— Ти будеш, як я зрозуміла, працювати одну зміну на тракторі, а другу — на комбайні? — уточнила Наталка.

— Не тільки я, а й Максим та Юхим. Ти не ображайся — жнива…

— А тобі за це догану не винесуть? — Наталка склала простирадло і забрала подушку.— Чи ти вислужуєшся перед Колядою?

— Я працюю не для Коляди.

— Я знаю, що ти працюєш для народу.

— Умгу.

— А народ тобі нічого не скаже, що ти не поїхав на сесію? — поцікавилась Наталка.

— Я здам екзамени восени. Бачиш, ніколи все. Ну, чого ти, Наташко, злишся? — Платон пригорнув до себе дружину.— Я скоро повернусь, і до вечора ми будемо разом. На річку сходимо.

— Ти вже обіцяв,— махнула рукою.— Що ж, іди…

Знову одна. Навіть хлопчаків під ворітьми нема — кудись повів Васько. Згадала, що досі не відповіла на материн лист. А що писати? Жодного разу Наталка не написала батькам правду — навіщо хвилювати? Вона описувала, як щовечора ходить з Платоном у ліс або катається на човні. Потім вони слухають музику і читають вірші. Кілька разів Платон брав її в поле… А скільки подруг має в Сосонці!

Ольга Аркадіївна писала наївні материнські листи, даючи безліч непотрібних порад, присилала рецепти нових тортів і овочевих рагу, навіть розпорядок дня для Наталки і Платона. Бідолашна мати! Вона не знала, що з тієї пори, як почалася сівба, Платон приходить додому, щоб тільки поспати кілька годин. Не лягає до Наталки в ліжко, бо йому ніколи відмити пилюку, що разом зі смердючою соляркою і автолом в'їлася в пори. Прийде — впаде на тапчан і, не поворухнувшись, проспить до світання. А ці нічні зміни! І отак щодоби.

Минають дні, схожі один на одного, як телеграфні стовпи. Тільки й розради, що тепер вечорами приходять сусіди подивитися телевізійні передачі. Тоді Наталка дізнається про всі сосонські новини. Інколи на годину-другу забігають дівчата — Світлана з подругами, а коли з'являються хлопці, то вони по одній зникають. Якось увечері прийшла й Степка, ніби запитати, чи нема Галини. Наталка запросила її до телевізора, але дівчина відмовилась:

— Я ще й вдома не була, а мене чекають…

На Степці — коротеньке вишневе плаття з срібними ґудзичками і нові туфлі на височенних каблуках. «Каже, що вдома не була, а вирядилась, як на весілля,— подумала Наталка,— точно, прийшла позадаватись обновами». Гостя манірно повернулась і не дуже впевнено подибала в своїх туфликах. Дівчата провели її заздрісними поглядами.

Наталка не сказала Платонові про ці дивні відвідини, хоч була переконана, що саме для нього надягла Степка і нове плаття, і туфлі. Прийшла, щоб нагадати про себе і, може, про свою любов. На що сподівається ця Степка?

…Наталка почула чиїсь кроки і вийшла з хати.

— Комсомольський привіт,— сказав Олег Динька, протягуючи руку.

— Ми до тебе, Наташко,— промовила Світлана.

— Дуже рада, заходьте.— Жінка скинула фартушка, щоб не бути такою буденною.

— Якщо не заперечуєщ, то давай посидимо на лоні природи,— запропонував Динька.

— Давайте на лоні,— погодилась Наталка і провела гостей в садок.

— У вас з Платоном є якісь книжки? — без вступу почав Олег.

— Трохи є,— відповіла Наталка, не дуже розуміючи хлопця.

— А ти можеш їх віддати нам у тимчасове користування? — без зайвої дипломатії запитав Динька.

— Ми бібліотеку збираємо, — пояснила Світлана,— бо в сільській дуже мало книжок. Коляда тільки на брошури гроші дає.

— А твій батько лише на плакати,— не стерпів Олег.— Отака в нас культура, Наталко.

— Ходімо, я покажу вам книжки.— Господиня провела Олега й Світлану в кімнату.

— Замучить мене цей Підігрітий,— скаржився Динька.— Приїхав з наради і заходився: давай мені ініціативу! Щодня давай йому ініціативу.

— Яку ініціативу? — спитала Наталка.

— Каже, щоб була в селі агітація і пропаганда. Ми з Іваном Івановичем Лісняком уже тиждень ночами лозунги пишемо. А оце викликав, наказав організувати пересувні бібліотеки і розносити книжки та газети по хатах.— Динька забрав з полиць всі книжки.— То я тепер не знаю, чи мені в сільраді щось робити, чи бігати по бригадах… Ти, Наталко, хоч допоможи Світлані попереписувати ці книжки, а я вже тоді покличу хлопців— і хай носять.

— Я допоможу,— погодилась жінка.