Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
На білому світі - Зарудний Микола Якович - Страница 75
30.
Запас фантазії в Олега Диньки катастрофічно вичерпувався, а Макар Підігрітий щоранку, коли забігав до сільради почитати директиви, питав:
— Є ініціатива?
— Нема,— ховав очі в папери Динька.— Уже все, що можна було, зробили, Макаре Олексійовичу. Портрети намалювали, плакати і лозунги почіпляли, прапорці в кожній бригаді є, книжки Світлана з Наталкою розвозять, ще й торгують…
— Мало, Динько. А нас з тобою на те і обрали секретарями, щоб ми щось приємне людям робили,— казав Підігрітий.
— Бабі Ковалисі хату вшивають, сам сьогодні був, путівку для Ничипора Івановича обіцяли на осінь, школу ремонтують,— доповідав Олег.
— Це все добре, а ти коли в полі був?
— Позавчора в городній бригаді лекцію про любов і дружбу читав…
— А те, що наші комбайнери по дві норми щодня виконують знаєш? Платон з Максимом уже, мабуть, на першому місці в області, кому про це відомо? Нікому, бо вони й самі не знають. Ось тобі, Динько, цифри, сідай і напиши в обласну газету.— Голова дав Олегові блокнота.— Тільки ж напиши про них красиво, душу вклади, бо хлопці забули, коли вже й спали. День і ніч у полі,— то на тракторі, то на комбайні.
— Напишу, Макаре Олексійовичу,— пообіцяв Динька.
— А ти той, віршами можеш? Напиши, Динько, віршем, щоб співати хотілось про них,— не сумніваючись у здібностях Олега, попросив Макар.— І про Снопа старого напиши.
— Я віршами не пробував ніколи,— з жалем зізнався хлопець.
— А ти попробуй, бо це дуже партійне діло, Динько. Ми зараз на перше місце в районі виходимо по збиранню і по хлібоздачі. Ось що наші хлопці зробили! Пиши, а я потім печатку поставлю на віршах.
Динька замкнувся в сільраді, завісив газетою вікно, взяв зошита, послинив олівця і написав: «Вірш». Через дві години на папері з'явився перший рядок: «На полях гудуть комбайни». До обіду Олег згриз половину олівця, але не написав жодного слова. Увечері Макар Підігрітий довго стукав у двері, поки нарешті секретар відчинив їх.
— Написав?
— Написав.
— Читай!
Динька став посеред кімнати і урочисто продекламував:
Комбайни на полях гудуть,
Хлопці по дві норми дають…
— Чого замовк? — спитав Макар.
— Уже все,— промовив Динька.— Цифри не влазять у вірш…
— Не вмієш у стовпчик, то пиши в рядочок,— сказав Підігрітий.— Жаль, хотілось мені, щоб так, як у пісні було… Вчився ти, Динька, в школі, секретарем сільради працюєш, депутатом тебе обрали, а вірша написати не можеш…. Щоб до ранку був мені допис!
Сосонка собі мирно спала, не відаючи, що ніч, в яку взявся Олег Динька за перо, стане для неї історичною. Власне, про це не думав і Динька. Він просто, виконуючи наказ Підігрітого, на двох листочках учнівського зошита описав, як працює комплексна бригада Ничипора Снопа. На папері було більше цифр, аніж слів, та Динька з досвіду знав, що вищі організації полюбляють цифри.
Вранці голова сільради завірив написане печаткою і наказав Івану Лісняку простежити, щоб лист був відправлений негайно. Саме цього дня в область їхав начальник пошти, йому і передав конверта Лісняк.
І ось настала друга ніч. У конторі колгоспу пролунали довгі настирливі телефонні дзвінки: з області добивались до Сосонки кореспонденти газет і радіо. З Косопілля подзвонив Бунчук і наказав виконавцеві привести до телефону Коляду та Підігрітого — живих або мертвих. Кореспонденти вимагали Ничипора Снопа, Гайворона і Диньку. Стривожений виконавець через півгодини приконвоював переляканого Никодима Диньку до контори, а сам побіг по Коляду.
Динька взяв трубку і почув:
— Алло, здрастуйте, товаришу Динька! Статтю одержали, сьогодні даємо в номер на першу сторінку, сто п'ятдесят рядків! Зверху — на шість колонок — шапка, чуєте?! Щоб впадала в очі й всі знали… Алло, алло! Товаришу Динька! Динька! Станція!..
Никодим Динька смертельно зблід, поточився і сів на лаві. Він хотів тікати, але ноги не слухались. «Пропав,— майнула думка,— уже й там дізнались про шапку, а стільки ж літ минуло…»
Трубка звисла зі столу і гойдалась на чорному, покрученому шнурі. У ній щось тріщало, шипіло, а старому Диньці здавалось: «Ш-ш-шап-п-пка…»
А було ж це років з двадцять п'ять тому, коли Никодим Динька поїхав з делегацією колгоспників-ударників у Москву, на екскурсію. Перші три дні екскурсантів возили по місту, показували музеї, а потім запросив їх до себе один нарком. Прийшли вони у величезний будинок, заллятий світлом. Стіни всі були в дзеркалах. Побачив себе Динька і розгубився — такий він був чудернацький у своїй старій баранячій шапці. Зняв Никодим шапку і запхнув під кожуха. Ішли вони довгими коридорами, на високі поверхи, потім роздягнулися, а тоді вже й до наркома. Поговорили з годину, чаю напилися й розпрощалися. І вже одягаючись, спохватився Динька, що нема шапки. Обдивився Никодим усі кутки, повивертав кишені,— як у воду впала. А надворі хуртовина аж гуде.
— Ви йдіть, люди добрі, а я тут залишусь та шапку пошукаю,— сказав Динька.
Керівник делегації помахав йому кулаком.
— До автобуса і так перебіжиш, а взавтра купимо.
— Ні, я без шапки не піду… Шапка ще батькова, чого ж добру пропадати,— заартачився Никодим і подався кудись по сходах.
Молодий чоловік у чорному, що був з ними в наркома, догнав Диньку, Никодим і розповів йому про свою біду.
— Знайдемо вашу шапку,— пообіцяв той.— Хай товариші їдуть, а ви посидьте.
І завели Никодима у великий кабінет та знову дали чаю. Склянок зо три випив Динька, аж заходить ще один, такий високий, у білій маніжці, і приносить стару Никодимову шапку, а в другій руці пакуночок тримає.
— Ось ваша шапка, товаришу Динька,— сказав той, що в чорному,— а це вам нова. Підійде? Це від наркома.
Розгорнув Никодим пакунок і бачить: сива смушева шапка, аж сміється. Заховав її Динька, подякував красно і попрощався. Привезли його на машині до готелю. Прийшов Динька в кімнату і заховав нову шапку, щоб ніхто й не бачив. І вечеряти не ходив, а все про неї думав.
Другого дня делегацію приймали в іншому наркоматі. І тут Диньку спокусила нечиста сила. Поки йшли вони між колонами до дверей, Никодим зняв свою баранячу шапку і тихенько поклав у якусь нішу.
Знову говорили про колгосп та врожаї, про коней та машини, а Динька думав: «Що для наркома шапка? Копійка це для них, а для мене…»
Нарком попрощався з усіма і попросив свого помічника повезти гостей на завод. Нарком потиснув руку і Никодимові. Динька вже було й рота розкрив, щоб сказати про шапку, але не зміг.
Одягнулись усі, вийшли, а Динька без шапки.
— Чому ви, товаришу, без шапки? — запитав помічник наркома.
— А я її там, біля дверей, поклав,— проштовхався той наперед та й побіг до ніші. Заглянув туди, сюди — нема.
Поїхав до готелю. Доки пообідали — то й принесли Динці нову шапку з чорного каракуля…
Повернувся в Сосонку з двома новими шапками. Нікому й словом не обмовився, як вони дістались йому, тільки батькові розповів. Старий Динька, спершись на милицю, бо ще з японської війни без ноги вернувся, вислухав Никодима та й каже:
— Підійди-но ближче, сину.
Никодим підійшов, а старий його милицею по плечах:
— Ах ти ж вар'ят, ах ти ж каторжний!
Никодим у двері.
— Вернись! — крикнув батько. Никодим, знаючи його вдачу, вернувся.— То ти, сучий сину, совість на шапку проміняв? А в того ж наркома, мо', теж жінка і діти їсти хотять, і гроші в нього лічені, бо трудом зароблені…
Милиця зламалась, і Динька залишився живим… Та на цьому його муки не скінчились, бо старий зажадав, щоб син відправив обидві шапки в Москву разом з покаянним листом.
Никодим поїхав у сусіднє село до голови колгоспу, який був разом з ним у делегації, і розпитав, у яких наркоматах вони були. А потім, збивши ящика, вклав туди обидві шапки, три десятки свіжих яблук і послав у Москву. У листі до наркома він пробачався за свою необдуману поведінку і просив передати чорну шапку іншому наркомові, а сіру — носити на здоров'я.
- Предыдущая
- 75/95
- Следующая

