День на роздуми - Зима Александр Викторович - Страница 13

VII

Макларен ще здалеку заусміхався, тернув долонею шапку свого світлого волосся, підштовхнув середнім пальцем великі рогові окуляри й заговорив до Острожних, простягаючи вперед обидві руки:

— Вітаю, містер Павел! Вітаю, місіс Кет! Життя найпрекрасніше своїми несподіванками. Чи не так, панове? — тиснув обом руки, перебігаючи поглядом з Павла на все ще сердитеньку Катю, якій не сподобалась Вучкова своєю запопадливістю. — Бачу, фірма Хартсфілд остаточно зіпсувала вам настрій, місіс?

— Катя не розуміє англійської, - пояснив Павло Катине мовчання й додав бадьористо: — Усе гаразд, Малькольне. На Катю дуже вплинув океан. Безмежжя неба і води. — А ви самі? — запитав Макларена.

— Мері в машині, - сказав на те Малькольн і обернувся до Каті. Вдаючи з себе людину за кермом, пояснив їй: — Мері там, у машині. Вона дуже хотіла вас побачити, але краще, коли в машині хтось є. — Малькольн дивився на усміхнену Катю, яка його не розуміла, і він це відчував, тому благально глянув на Павла.

— Побуду тим часом тлумачем, — з готовністю сказав Павло й похвалився: — Через півроку Катя даватиме уроки з англійської. Вона й приїхала сюди тільки з такою умовою.

— О’кей, місіс Кет, о’кей! — закивав головою Малькольн, підбадьорливо поглядаючи на Катю. Враз Макларен зупинився, наче громом вражений, і подивився на Катю широко розплющеними очима. Зглянувся з Павлом, знову перевів погляд на Катю й сказав так, ніби допомагав своєму співрозмовникові згадати приємну минувшину: — Чайковський, «Лебедине озеро», прима-балерина Ка-те-р-рі-на Нещерет. Так? Ви — місіс Нещерет?

Катя мовчки опустила повіки й лагідно усміхнулася до Макларена.

— О, то ви мужня жінка! — вигукнув Малькольн і вихопив з кишені ручку й довгого записника з своїми формулами. — Прошу автограф, місіс Кет.

— Так одразу? — Катя розуміла, чого хоче Макларен, бо він надто енергійно показував вістрям пера на чисту сторінку блокнота. — Може б, пізніше? — запитала Катя й подивилася на Павла. — Хіба ми не їдемо разом з ними?

— Я просто приголомшений вашою популярністю, місіс, — жартівливо мовив Павло й розвів руками. — В Америці страшенно ділові люди. Вони нічого не відкладають бодай на хвилину, щоб не проґавити мить свого щастя.

— У мене є великий портрет актриси Нещерет, — хвалився Павлові Малькольн, стежачи за тим, що пише на вузькому аркушику записничка прима-грація, як писали про Катю в Америці під час її гастролей. — Знаєте, мені досі не віриться, що вона залишила професійну сцену.

— Вік балерини надто короткий, — сумовито промовив Павло.

— Ні-ні, місіс Кет не повинна була їхати сюди… без театру і лише в ролі дружини. Вона б ще ці роки сяяла яскравою зіркою балету, — говорив Малькольн, вдячно киваючи Каті й приймаючи від неї записник з автографом. Порівнявся з Павлом, швидко запитав його: — Ви любите балет? Ви тому одружилися з Кет?

— Я люблю Кет. І завжди думав про трагічну долю балерини, — зітхнув Павло, не зводячи очей з тендітної дружини в легенькому білому піджачку й трохи задовгій білій сукні.

Малькольн не збагнув Павлового натяку й заговорив про своє:

Думаєте навіть тоді, коли в неї виростають незримі крила і вона не торкається ногами сцени? Коли вона примушує вас плакати від щастя любові? Навіть тоді?

— Про що ви сперечаєтесь? — запитала Катя, озираючись через плече на Павла.

— Про трагедію чужої любові, - муркнув Павло, розуміючи, що в товаристві, де один іномовний, розмовляти важко.

— Я гадала, що фізиків цікавлять інші проблеми, — усміхнулася Катя і приязно глянула на Малькольна.

— О, гранд місіс Кет! — вигукнув Малькольн, не знаючи, як ще висловити своє захоплення Катиним мистецтвом. А Павлові зауважив: — У вас перед дружиною неоплатимі борги. Хіба що вас осяє геній науки. Тоді все спишеться. Тільки тоді, Павле.

Острожний ворухнув бровою й не досить приязно зиркнув на Макларена, котрий справді радів з того, що зустрів свою улюблену актрису й тішився передчуттям веселої розмови на власній віллі.

— У вас чудовий настрій, сер, — зауважив Павло, якому не сподобалась надмірна веселість Малькольна і ніби Якась фальш почуттів.

Малькольна ці слова захопили зненацька, і він з примругом подивився на Острожного. Потім зняв окуляри й довго протирав їх замшевою серветкою.

— Ви мною незадоволені, сер? — запитав Малькольн і глянув на Павла крізь ідеально протерті скельця великих окулярів. — Можливо, вам не подобається той факт, що я відмовився працювати разом з вами на Ранчо Доута?

— Вперше про це чую, — спробував усміхнутися Павло, не розуміючи, чому Макларен заговорив про загадкове Ранчо Доута.

— Я кажу про це тільки для того, щоб між нами не було ніяких недомовок і ніщо не тяжіло над нашою приязню.

— Давайте залишимо все, як є. Я не інспектор з вашої фірми, сер, і мені байдуже, куди ви вкладете свої капітали.

— От і чудово, Павле! Не будемо більше про справи. І я тепер знаю причину вашого гніву — я порушив кордони, вашої душі і втрутився у внутрішні справи вашої сім’ї.

Прошу пробачити. Надалі буду обачним, щоб не потрапити в залізні обійми ревнивця, — заусміхався Малькольн, беручи Катю за руку й підводячи до височенької Мері.

Мері Куант мала одну, так здалося Каті, неприховану ваду — у неї був великий рот і довгі щільні зуби.

— Як добре, що ви приїхали, — сказала Мері, подаючи Каті руку, й одразу ж здогадалася, що гостя не розуміє її. Не випускаючи Катаної руки, глянула, на Павла: — Вам дуже пощастило, містер Павел: ви приїхали до нас у такий день!

— Родинне свято? — поцікавився Павло й переказав Каті зміст розмови. Потім обоє весело глянули на Малькольна й Мері, а Павло сказав:

— Катя запевняє мене, що у вас сьогодні заручини. Ми вгадали? — перепитав Павло, торкаючись губами білої рукавички на руці Мері.

— Ваша Кет, напевне, екстрасенс, — відповіла Мері і з її обличчя щез грайливий усміх, щоки зблідли.

Вона дивилася на Катю широко відкритими очима, ніби намагалася заглянути у її майбутнє.

— Що сталося? Ти щось не те сказав? — занепокоїлась Катя, звертаючись до Павла.

Той не встиг перемовитися з дружиною, як Мері звеліла всім взятися за руки й поклястися:

— Доки місіс Кет житиме в Штатах, ніхто не повинен знати, що місіс Острожна екстрасенс.

Павло кивнув на знак згоди і в свою чергу запитав не без іронії:

— Невже це має якесь значення для підданих іншої країни?

— їм потрібні екстрасенси. Їх не цікавить, де вони народилися і хто видав їм паспорт, — пояснила Мері.

— Кому? — поцікавився Павло.

— Екстрасенси щезають назавжди. У вечірньому шоу якось згадували, що мозок і нервові центри стають біополем лазерних станцій.

— Ви в це вірите?

— Цілком, — твердо відповів Малькольн, розчиняючи перед Катею дверцята машини. — Преса майже все замовчує. Та й хто дозволить ритися в таємних досьє Пентагону?

— На щастя, ви їдете в пустелю, — зауважила Мері, сідаючи за кермо машини. — Там усі ви на виду й серед білого дня людина не може пропасти безвісти. Це трапляється лише у великих містах і на аеродромах.

— Америку народив страх, — сказав на те Павло, і Малькольн, з цікавістю подивився на Острожного, уточнив:

— Ви хочете сказати, що її досі тероризує страх?

— Спершу він її народив, — повторив Павло й звернувся до Мері: — Ви сіли за кермо машини тільки тому, що не довіряєте чоловікам?

— Ви вгадали, — тихо мовила Мері й зменшила швидкість машини. — Я надто відчуваю вашу присутність. Мені здається, що росіяни зумисне прислали на Ранчо Доута своїх найкращих екстрасенсів.

Павло переповів це Каті, і вони обоє весело розсміялися.

— Я бувала в Штатах, — сказала Катя, — і завжди мене зустрічали якимись жахами. Коли я потрапила сюди вперше і того ж вечора хотіла пройтися містом, біля готелю мене зустрів полісмен і щось сказав. Я його не зрозуміла. Тоді він привів мене в готель до перекладача й повідомив, що цієї ночі група ґвалтівників хоче викрасти балерину Нещерет. Тобто мене. Тоді я справді злякалася й не відходила від наших ні на крок.