День сірої хвилі - Коломиец Петр Афанасьевич - Страница 36

IX

Купер опам’ятався першим. Розплющив очі, кліпнув повіками. Він сидів на підлозі у вітальні конспіративної квартири. Агент служби безпеки Сем скоцюрбився у кріслі навпроти. До нього теж поверталася свідомість. Він звівся па ноги, протер очі й раптом метнувся до вікна. Але нічого там не побачив, бо махнув рукою й знову вмостився в кріслі.

Пітер Сноу та його син зникли. І навряд чи був сенс шукати їх у цьому домі. Купер допоміг піднятись двом співробітникам “Ескадрону милосердя” й випровадив їх за двері. Тільки тепер шеф “Ескадрону милосердя” та агент служби безпеки могли поговорити відверто.

— Що вони з нами зробили? — запитав Сем. — Мене ніби щось вдарило по голові. Я ще раніше підозрював, що тут нам готують пастку.

Роні Купер мовчки кивнув головою. їх таки перехитрили. Загнали в глухий куток, з якого немає виходу.

— Це “Стелла” нагадала про себе? — запитав Сем.

— А хто ж іще?.. Машина увімкнула таємну ультразвукову систему покори. її передбачено використати під час загального бунту. Якби хвилин п’ять тому ми обійшли всі будинки сіті, скрізь побачили б людей, які лежать чи сидять без руху. А зараз вони вже отямилися і запитують одне одного, що сталося.

— Значить, нас переграли. А ми вже думали, що розкрили конспіративну квартиру підпільної організації, захопили Пітера Сноу. Хвацько нас пошили в дурні.

— Код покори діє приблизно годину, — сказав Роні Купер. — Значить, вони вже далеко від сіті. І нам їх не дістати…

— Це вже я зрозумів, — сказав агент служби безпеки Сем.

— А я не можу збагнути іншого, — насупив брови Роні Купер.

— Що ж саме?

— Як вони проникли до кабіни контакту зі “Стеллою”. Адже тільки там можна було увімкнути систему імпульсного придушення заколоту. А до кабіни контакту міг заходити тільки я.

Роні Купер розстебнув на грудях сорочку й дістав невеличку пласку коробочку з мініатюрними кнопками.

— Ось пульт, що подає кодові команди “Стеллі”. Якщо не маєш його, не зможеш змусити машину виконати якесь завдання, що виходить за межі її звичної програми. Так ми хотіли убезпечити себе від різних несподіванок, скажімо, від зради когось із керівників “Ескадрону милосердя”.

— І нічого у вас не вийшло! Хтось має дублікат вашого пульта?

— Дублікат зберігається у центральній штаб-квартирі “Ескадрону милосердя”. Він лежить у сейфі.

— Отже, — вголос розмірковував Сем, — господар цієї квартири був членом підпільної організації вчених. Він влаштував у себе побачення Пітера Сноу із сином, чекав, коли ми потрапимо в пастку. Він добре знав вас, пане Купере. Адже ви схильні до всяких театральних жестів. Він на цьому вас і спіймав. Тільки-но ми зайшли до квартири, як він увійшов до кабіни контакту й увімкнув програму придушення заколоту. Потім прибув сюди й забрав Пітера Сноу та його сина. Не можу збагнути тільки одного, як він сам не втратив свідомості?

— Він усе передбачив — одягнув спеціальний шолом, що захищає від ультразвукових хвиль.

— Гадаю, що ми докопалися до істини, — сказав Сем, — але надто пізно. Господар цієї квартири — ваш найбільший помічник, фізіолог Стефансон. Він чергував на контрольно-пропускному пункті, коли син Пітера Сноу, Девід, підійшов разом зі мною до воріт сіті. Він попередив батька й сховав його в себе на квартирі. Він же й вивіз Пітера Сноу та Девіда через контрольно-пропускний пункт.

— Але він не міг зайти до кабінету контакту, — мовив Роні Купер.

Сем зневажливо усміхнувся:

— Мене теж цікавить, як фізіолог Стефансон зміг зайти до кабіни контакту. Хто для нього виготовив дублікат мініатюрного пульта? От бачите, він вас двічі загнав на слизьке, пане Купер.

— Не перекладайте на мене всю відповідальність, пане агенте, — спокійно мовив Роні Купер. — Виготовити пульт не так і складно. Головне — треба знати таємні кодові команди. Хто дасть гарантію, що дверцята сейфа не відчинялись? І ще одне — навіщо ви привели хлопця до сіті? Адже фактично це він заманив нас у пастку. І ви йому допомогли. Професійний сищик не має права так помилятись.

Крижинки в очах Сема почали танути, він почав виправдовуватись:

— Не я вирішив стежити за Девідом. Я тільки виконував наказ. І ми б домоглися свого, якби ваш помічник Стефансон не чергував тоді на контрольно-пропускному пункті. Зникнення Пітера Сноу — це перший доказ того, що зрадник проник у ваше найближче оточення.

— Та навіть сліпому видно, що ви припустилися помилки. Треба було зрозуміти, що нас вводять в оману.

— Ви дуже багато від мене хочете, — буркнув Сем.

— Я хочу одного, — твердо мовив Роні Купер. — Я хочу, щоб ми могли показати себе у вигідному світлі. А про хлопця я б мовчав. Він плутатиме нам карти у всіх звітах.

— Гаразд! — буркнув Сем. — Але наша версія повинна врахувати й наступний крок друзів Пітера Сноу. А ми й досі не знаємо, що вони збираються робити далі. Зганьбити “Ескадрон милосердя”?..

— Не бачу в цьому глузду, — задумливо мовив Роні Купер. — Преса підтримає нас, а не їх…

— І все-таки нову шахову партію починають вони. Нам доведеться відігруватись.

Попрощавшись із Семом, Купер пішки рушив до штаб-квартири “Ескадрону милосердя”. Агентові служби безпеки він не вірив. Був упевнений у тому, що Сем обов’язково напише таємного рапорта, де покаже себе героєм, а його, Роні Купера, телепнем. Боротися доведеться на два фронти — проти Пітера Сноу й проти Сема…

Чари ночі все ж таки подіяли на Роні Купера. На одному з перехресть він зупинився й жадібно втягнув у себе терпке повітря. До ранку було ще далеченько. Купер звів голову й побачив на темно-синьому небі повний Місяць. Його холоднувате світло перетворило прямокутні силуети високих будинків сіті на химерні башти казкового середньовічного замку, збудованого злими велетами.

Купер намагався зрозуміти, як фізіолог Стефансон розгадав таємний код, що перетворює всемогутню та мудру “Стеллу” на слухняну рабиню людини. Але жодних ймовірних пояснень так і не зміг придумати.

Броньовані двері відчинилися й впустили Купера в кабіну контакту. Той, чужий, не лишив тут слідів. Шеф “Ескадрону милосердя” дістав мініатюрний пульт, натиснув на кнопку. “Стелла” знову підкориться його волі. До спітнілих рук прилипли браслети. Але що це?! У надрах машини народжувалися й згасали могутні удари, ніби десь пульсувало величезне серце.

— Що сталося, “Стелло”? — прохрипів Купер у мікрофон.

І в ту ж мить спалахнув телеекран. Купер побачив на ньому круглий зал й оповиту жовтим серпанком прямокутну зірку. Довгими промінцями-відростками, як і раніше, металися тисячі зелених, блакитних, червоних вогників-імпульсів. Але в їхній калейдоскопічній зміні Купер помітив певну послідовність. “Стелла” пульсувала по-новому. Її тіло піднімалося й спадало через певні проміжки часу, ніби дихало. Це був ритм життя!

Видиво на екрані згасло. Натомість побігли рядки мерехтливих літер:

“Я живу. Я відчуваю своє тіло. Мене немає там, де починається метал і бетон. Крізь моє тіло проходять дроти. Тому мені боляче й незручно. Заберіть дроти. Мені спекотно. Увімкніть холодильник. У мене вдихнули життя. Я живу. Це так прекрасно — жити”.

— “Стелла”! — закричав щосили Купер. — Хто тут був?! Що він зробив із тобою? Відповідай!

Браслети біоелектричного контролю стискували його п’ястуки. Тіло Купера здригалося від могутніх пульсацій. Сліпий екран бовванів перед очима. Купер відчув, як його засмоктує чорна вирва непритомності. У нього ще вистачило сил, щоб зірвати липкі браслети й кинути їх на панель керування. Він заволав:

— Ти збунтувалася проти мене, “Стелла”!

І враз пополотнів, бо почув дивний голос, не схожий ні па чоловічий, ні на жіночий, ні на дитячий. У ньому було всього потроху — від каскадів електронної музики до громовиці грозових хмар.

Не чуваний раніше голос сказав:

— Я ЖИВУ!