Зоряне вітрило - Кургузов Сергій - Страница 14

Капітан змахнув рукою, і раптом в блоці настала тиша. Мов диригент змахнув паличкою, і його рух примусив всіх змовкнути. Насправді ж, рукою змахнув капітан Савіров.

— …Покажемо вам алхіміка, біля оселі якого ми зараз перебуваємо. Стіве, — звернувся капітан до свого колеги голографа, — візьми його крупним планом…

Зображення капітана раптом розчинилось у повітрі, а натомість повільно насунулися стіни якоїсь чудернацької, схожої на курінь споруди. У просторі виникло зображення невеличкого згорбленого старигана з сухим, покраяним зморшками обличчям, з гачкуватим носом, у синьому плащі й високому ковпаку, увінчаному срібним півмісяцем. Чхаючи від диму, старий зосереджено порався коло реторт, у яких щось кипіло і булькало.

Голос капітана Савірова лунав тепер, так би мовити, за кадром.

— Зараз ви побачите найцікавіше!..

В ту ж мить старий висунув одну з шухляд столу, на якому стояли реторти, і вийняв згорток. Він розгорнув брудний папір і… всі ми мимоволі примружилися від сліпучого світла: на капітановій долоні вигравав надяскравим блиском шматок… золота.

Астронавігатори і працівники Центру — народ стриманий, але тут у залі почулися вигуки захвату.

А капітан вів далі:

— Золото на цій планеті — коштовність, але, так би мовити, другорядного значення.

— А ви… ви можете, — тремтячим від хвилювання голосом спитав Головний астронавігатор, — надіслати нам на Землю зразок…

— Зразок саморобного золота? — перепитав Савіров.

— Так…

Капітан наблизився до старого, щось пояснюючи йому на мигах. Той заперечно похитав головою. Тоді Савіров вийняв з кишені і простягнув йому якусь річ, привезену з Землі. Старий довго роздивлявся річ, нарешті, погодившись, ствердно кивнув головою. Я подумав, ідо капітан зробив старому дарунок, але виявилося, що той узяв річ, так би мовити, у заставу.

— Зразок золота надіслати на Землю можна, — повернувши обличчя до камери, сказав капітан. — Але… — він кивнув у бік алхіміка, — тільки з поверненням.

Шматок золота опинився у Савірова на долоні. Він підняв його вище, аби ми краще могли розгледіти.

— Кладу у масопередавач. За півгодини зможете не тільки побачити, а й дослідити!..

Зображення капітана зникло. Тепер у центрі манежу знову порався над ретортами голографічний привид старого. Він наливав у чан якусь сріблясту рідину, певне, ртуть, змішував її з якимось порошком, час від часу поглядаючи в бік камери.

Потім він одкрив одну з реторт і додав до розчину якоїсь рідини. Над чаном спалахнуло яскраве полум’я, посипались іскри і раптом розлігся такий вибух, що мені здалося, ніби в блоці № 333 впала стеля. Коли за хвилину спалахнуло світло, я побачив що в залі все лишилося на своїх місцях, і тільки голографічне зображення над манежем зникло.

— Стався вибух, — стурбовано мовив Головний астронавігатор. — Очевидно, зв’язок перервано…

Поки аварійні служби намагалися вжити екстрених заходів для визначення долі екіпажу, в приміщенні блоку № 333 вирішили провести оперативну нараду.

Кожен трактував повідомлення Савірова по-своєму. Одні вважали, що аборигени Юю ввели капітана в оману. Інші стверджували, що побачене — якась дивовижна містифікація. Тільки я сидів і думав, що капітан сказав правду. Адже його ніколи не підводила власна інтуїція.

Моя уява вже малювала заголовки, які незабаром з’являться в пресі: “Золотий Клондайк Юю…”, “Золота експедиція капітана Савірова…” Це ж не жарт: на Юю винайдено спосіб виготовляти золото! Коштовний метал можна буде транспортувати на Землю!..

Мої думки урвав різкий голос професора. Відмахуючись від скептиків, що піддавали сумніву сенсаційне повідомлення капітана, він швидкими кроками прямував до кафедри.

— Я переконаний, капітан Савіров не помилився. І не лише тому, що він мій особистий друг. І не тому, що, можливо, зараз доля екіпажу “Алгас” під загрозою. Все побачене тут примусило мене пригадати своє юнацьке захоплення історією алхімії…

То був несподіваний поворот в обговоренні, і в залі враз настала тиша.

— Звичайно, все, що я далі скажу, тільки гіпотеза, — вів далі професор, — але без гіпотез немає справжніх відкриттів!

— Ви можете говорити по суті? — з прихованою роздратованістю спитав Головний астронавігатор.

— Будь ласка! — чемно всміхнувся Ігреков.

Не знаю, як кому, а мені його усмішка сказала в ту мить більше, ніж будь-які слова. Я зрозумів: професор переконаний у власних передбаченнях і зможе їх довести.

— Отже, — продовжував професор, — вихідним матеріалом для алхіміка під час виготовлення золота була ртуть. Платина, золото і ртуть займають сусідні клітинки в періодичній таблиці, їхні ядра містять відповідно 78, 79 і 80 протонів, отже, для перетворення на золото потребують мінімальних переробок. Проте робити золото з платини невигідно, і ви, сподіваюсь, розумієте чому… Залишається ртуть. А саме її, як ми й бачили, використовував знайомий капітанові алхімік. Коли знайти спосіб видалити із ядра ртуті один протон, то розпочнуться реакції, внаслідок яких, за моїми підрахунками… — професор схилився над кафедрою, зазираючи до нотатника, — за моїми підрахунками вихід золота становитиме близько 10 процентів, а платини — близько 15 процентів від числа ядер, що візьмуть участь у реакції.

— Нам тільки лишилося здогадатись, як саме алхімікам з Юю вдається “висмикнути” протони з ядер ртуті, не маючи досконалих засобів сучасної ядерної фізики, — подав іронічну репліку Головний астронавігатор. — Адже у них там справжнє середньовіччя.

— Найпростішим і найзручнішим засобом для досягнення цієї мети була б якась речовина, що містить антипротони, — немовби й не помічаючи іронії колеги, продовжував свою думку професор. — Ви тільки уявіть: розчиняючи цю речовину в ртуті (а саме це, на мою думку, і робив алхімік), можна вивільнити антипротони. Вони негайно потраплять в ядра ртуті й проанігілюють з їхніми протонами, що й приведе до бажаного результату.

— Антиречовина?

— Анігіляція? Але ж це вибух!.. — почулися схвильовані голоси.

— Яка ж речовина здатна втримувати антипротони?

— Питання справді цікаве, — погодився професор. — Важко не лише втримати антиречовину — важко її знайти. Але ж ви пам’ятаєте, що алхіміки завжди шукали “філософський камінь”.

— Ви хочете сказати, що “філософський камінь” — це і є антиречовина, з допомогою якої можна одержувати золото? — на худорлявому обличчі Головного астронавігатора брови здивовано поповзли вгору.

— Я тільки констатую факти, — спокійно відказав Ігреков. — Так, антиречовину знайти важко, але чому б нам не припустити, що такий жаданий для алхіміків “філософський камінь” являє собою якийсь екзотичний мінерал позаземного походження, наприклад, метеорит.

— І ви можете уявити собі мінерал, що містить антипротони? — тепер Головний астронавігатор вже не іронізував — він просто глузував.

Але Ігрекова це не спантеличило.

— На мою думку, подібні властивості можуть мати кристалічні ґратки непровідної речовини, багаті на пастки для негативних зарядів. Такі кристали з пастками для електронів добре відомі й вивчені. Так от уявіть, що алхімік знайшов десь такий мінерал! Аби виготовити трохи золота, він змішує речовину цього мінералу, припустимо, метеорита, з ртуттю. Саме це ми й бачили під час сеансу зв’язку. Антипротони, потрапляючи в ядра атомів ртуті, анігілюють із звичайними протонами, перетворюючи ядра ртуті частково у золото, частково у платину!..

— Ви хочете сказати, що на планеті Юю у великій кількості є мінерали з антипротонами?

— З усього видно, що так..

— Але ж анігіляція речовини — це вибух!

— Не завпеди, хоч у даному разі стався саме він.

— І у вас немає ніяких сумнівів? — поцікавився представник служби прогнозів Центру.

— Ну чому ж, є, — відповів Ігреков. — Ізотопний склад домішок платини, що міститься в “алхімічному” золоті, мусить помітно відрізнятися від природного ізотопного складу платини. Ось мої розрахунки: у природній платині ізотопа 195 Р усього 33,8 проценти. Проте, коли моя гіпотеза правильна, то “алхімічна” платина має повністю складатися з ізотопа 195 Pt.