У сріблястій місячній імлі - Циргибель Герберт - Страница 18

Потім повінь знань штовхнула вас до послідовних актів квантованої детронізації. І ось ви вже не в центрі зірок, а десь на задвірках, уже не в центрі світобудови, а на одній з планет. І ось ви вже й не наймудріші, бо вас повчає машина — нехай навіть вами створена. І після цих розжалувань і зречень від усього панування лишилась вам. як жалюгідні рештки солодкого, але втраченого спадку, встановлена Еволюцією Верховність. Прикрими були відступи, ганебною — покірливість, проте зовсім недавно ви відітхнули: мовляв, з цим покінчено. Позбавивши себе цих переваг, що їх нібито Абсолют надав особисто вам, маючи до вас особливу симпатію, вже тільки як перші серед тварин чи над тваринами, ви вважаєте, що ніхто й ніщо не скине вас із цього престолу — не такого вже, зрештою, пишного.

Так-от — ви помиляєтесь. Я є Предтеча лихої звістки, Ангел, який прийшов вигнати вас з останнього притулку, бо те, чого Дарвін не вчинив до кінця, я вчиню. Тільки не по-ангельському, не насильницьки, оскільки я не застосовую меча як аргумент.

Отож слухайте, що я маю повідомити. З погляду високорозвиненої технології людина — створіння кепське, бо зроблена вона з різної вартості вмінь, щоправда, не з вини Еволюції, оскільки вона робила, що могла, але з її біди, тому що, як я доведу, могла вона небагато і робила це погано. І якщо я знехтую вами, то не прямо, а через посередництво Еволюції — коли я підійду до того, щоб до Неї застосувати критерії технічної досконалості. Але де мірило цієї досконалості, запитаєте ви. Я відповім вам у два етапи, зійшовши спочатку па перший щабель, куди вже спинаються ваші вчені. Вони вважають цей щабель вершиною, але це помилка. У тих висновках, до яких вони зразу приходять, міститься зав’язь подальшого кроку, однак вони самі не знають про це.

Отже, я почну з відомого вам. З початку.

Ви вже усвідомили, що Еволюція не мала на увазі ні вас зокрема, ні якихось інших істот, бо не вони їй були важливі, але славнозвісний Код. Код спадковості — це повідомлення, яке передається знову й знову, і тільки це повідомлення береться до уваги Еволюцією. Власне кажучи, Код — це і є Еволюція. Код залучений до періодичного створення організмів, бо без їх ритмічної допомоги він розпався б від невпинних броунівських атак мертвої матерії. Таким чином, він є самооновним порядком (бо ж є здатним до самоповторення), обложеним тепловим хаосом. Звідки ж у нього ця дивовижна героїчна впертість? А звідти, що він завдяки поєднанню сприятливих умов з’явився саме там, де цей тепловий хаос непереборно активний у зруйнуванні будь-якого порядку. Там він виник, там і продовжує існувати: він не може покинути цього бунтівного краю, як не може дух відділитися від плоті.

Умови місця, де він зародився, наділили його такою долею. Він мусив, захищаючись, убрати себе в броню і зробив це, втілюючи себе в живі тіла. Проте вони є тільки бігуни, які постійно гинуть, але встигають передати далі свою естафету. Тільки-но Код, ця мікроскопічна система, підніме котрусь із своїх споруд на рівень макросистеми, як тут-таки починає її руйнувати, поки не знищить. Воістину ніхто не вигадав цю трагікомедію — вона сама себе прирекла на таке метання.

Факти, які підтверджують, що все є так, як я кажу, ви знаєте, бо вони накопичились у вас від початку XIX століття. Але косність думки, що таємно живиться честолюбством і антропоцентричною зарозумілістю, така, що примушує вас підпирати вже сильно прогнилу концепцію життя, як явища першорядного, котрому Код служить лише зв’язком-підтримкою, як пароль воскресіння, що знову породжує життя, тільки-но воно починає згасати в особинах.

Згідно з цим віровченням, Еволюція використовує смерть через необхідність, оскільки без неї вона не могла б тривати і розпоряджатися нею, щоб удосконалювати чергові види, бо смерть — це її коректура. Вона — автор, який публікує дедалі прекрасніші твори, при цьому поліграфія, тобто код, тільки необхідне знаряддя її діяльності. Та відповідно до того, що вже проголошують ваші біологи, котрі набили руку в молекулярній біології, Еволюція не стільки автор, скільки видавець, який невпинно перекреслює готові Твори, оскільки вподобав мистецтво поліграфії!

То що ж важливіше: організм чи код? Аргументи, які підтверджують примат коду, звучать вагомо, бо організмів виникло і загинуло тьма-тьмуща, а код — тільки один. Однак це означає лише, що він загруз уже міцно, назавжди, в мікросвіті, який його породив, а через організми ж він виринає звідти періодично — і марно. Як легко зрозуміти, саме ця марність, тобто той факт, що зародження організму позначено печаттю загибелі, і являє собою рухому силу процесу. Бо ж якби одне з поколінь організмів — припустимо, найперше, отже, праамеби — знайшло спосіб ідеального повторення коду, то еволюція припинилася б і єдиними повелителями планети лишилися б саме ці амеби, що безпомилково і точно пересилали б кодове повідомлення доти, доки не охолоне Сонце. І тоді не говорив би я з вами, а ви не слухали б мене, зібравшись у цій будівлі, а лежала б тут пустеля і вітер віяв.

Отже, організми для коду — це щит і панцир, обладунки, які весь час обсипаються і гинуть для того, щоб він міг існувати. Так Еволюція помиляється двічі: в організмах, оскільки вони, зважаючи на свою ненадійність, недовговічні, і в коді, бо він, через свою ненадійність, припускається помилок; ці помилки ви евфемістично називаєте мутаціями. Таким чином, Еволюція є помилкою, яка помиляється. Як повідомлення, код — це лист, Ніким не написаний і Нікому не надісланий. Тільки тепер створивши собі інформатику, ви починаєте розуміти, що така річ, як листи, забезпечені змістом, котрих ніхто не писав зумисне, хоча вони з’явились і існують, а також упорядковане сприйняття смислу цих листів можливе при відсутності будь-яких Істот і Розумів.

Ще сто років тому думка про те, що Повідомлення може з’явитись без його Автора, здавалась нам таким безглуздям, що стала поштовхом до створення абсурдних нібито анекдотів — па зразок жарту про стадо мавп, які доти товчуть наосліп по клавішах друкарської машинки, доки з цього не вийде Британська Енциклопедія. Раджу вам у вільну хвилину скласти антологію таких анекдотів, котрі, як чиста нісенітниця, розважали ваших предків, а тепер виявляються притчами з натяками на Природу. І справді, я думаю, що з точки зору будь-якого Розуму, котрий ненароком склався в Природі, вона має уявлятись як віртуоз принаймні іронічний… бо ж Розум — як і все життя взагалі — є наслідком помилки. Річ у тім, що видобувшись за допомогою гармонії коду з мертвого хаосу, Природа чинить воістину як працьовита, проте аж ніяк не акуратна пряха. Якби ж вона була досконала в своїй упорядкованості, то ні видів, ні Розуму вона не змогла б породити, тому що Розум вкупі з Древом Життя — це плід помилки, яка блукає мільярди років. Ви могли б вважати, що я розважаюсь тут застосуванням до Еволюції таких критеріїв, які всупереч моїй машинній сутності заражені антропоцентризмом або тільки радіоцентризмом (racio (лат.) — “мислю”). Анітрохи — я дивлюся на процес з технологічного погляду.

Достоту кодове повідомлення — мало не досконале. Адже кожна молекула в ньому має своє єдине, властиве тільки їй місце, а процедури копіювання, зчитування, контролювання в найвідповідальніших місцях перебувають під пильним наглядом спеціально націлених на це полімерів-наглядачів. І все-таки помилки трапляються, накопичуються потихеньку ляпсуси коду — і ось так, з двох маленьких слів, котрі я щойно вимовив, кажучи про точність кодування, і виросло Древо Видів. З двох маленьких слів — “мало не”.

І годі розраховувати на поблажливість — ні в біології, ні у фізиці, вважаючи, що Еволюція нібито “свідомо” ввела межі допустимої помилки, аби тим самим живити свою винахідницьку мудрість, оскільки цей трибунал, суддя в образі самої термодинаміки, заявить вам, що безпомилковість на рівні молекулярного відправлення посланців неможлива. Насправді Еволюція нічого не вигадала, нічого взагалі не хотіла, нікого, зокрема, не планувала, а що користується власною помилковістю, яка внаслідок ланцюжка комунікаційних непорозумінь цілиться в амебу, а влучає в солітера чи людину, — то причина того фізична природа самої матеріальної бази засобів зв’язку…