У сріблястій місячній імлі - Циргибель Герберт - Страница 27

— Ох, цей Гоз, всюди йому ввижаються висаджені планети…

Він потер долонею тім’я, скривився і хитнув головою.

— Що з вами? — спитав О’Брайен.

— Сіпає. Оце щойно почало боліти. Певно, довго пробув у цьому одязі.

— Я в ньому пробув удвічі довше, а голова нітрохи не болить, — зауважив Смейзерс, недбало колупаючи носаком черевика скинутий Бєловим скафандр. — Може, у нас в Америці голови міцніші.

— Томе! — гримнув О’Брайен. — Що ти мелеш?

Бєлов стулив губи, аж побіліли. Здвигнув плечима.

— По обіді — в шахи, О’Брайен?

— Авжеж. По щирості, я ладен іти напролом. Певен, чорні можуть виграти.

— Тут вам і каюк, — посміхнувся Бєлов і посунув до машинного відсіку, на ходу обережно погладжуючи тім’я.

Коли вони залишилися в рубці вдвох і Смейзерс заходився копирсатися в обчислювачі, О’Брайен щільно причинив двері і промовив сердито:

— Надала ж тобі лиха година, Томе! Такі жарти конче небезпечні. І такі ж кумедні, як оголошення війни.

— Знаю. Але Бєлов дратує мене.

— Бєлов? Та він найкращий хлопець з-поміж усіх росіян на борту.

Помічник інженера відгвинтив бокову панель і сів перед обчислювачем навпочіпки.

— Тобі він, може, і найкращий, а мені завше гедзика вкидає.

— Як-то?

— А так. Узяти б шахи. Я пропоную зіграти, а він каже: з однією умовою — дати мені фору ферзя. Бере па кпини, ще й так уїдливо.

— Перевір-но верхній контакт, — урвав його штурман. — Слухай, Томе, Бєлов — першорядний гравець. На останньому московському турнірі він посів сьоме місце, а там всуціль були майстри і гросмейстери. Це зовсім непоганий результат, адже у них шахи — найперша гра, вони божеволіють на ній, чистісінько як ми на футболі або бейсболі, разом узятих.

— Та знаю, що він першорядний шахіст. Але я теж не з останніх. Не такий вже я незугарний, щоб давати мені фору цілого ферзя!

— Ти впевнений, що справа лише в цьому? Здається, ти надто упереджено до нього ставишся. Які, власне, у тебе підстави?

Смейзерс деякий час мовчки розглядав електронну лампу. Потім озвався, не підводячи очей:

— А ти занадто приязно до нього ставишся. Які, власне, в тебе підстави?

О’Брайен ледь стримався, аж напружився весь, але взяв себе в руки. Зрештою, це може бути будь-хто. Може, і Смейзерс…

Напередодні їхнього від’їзду з Нью-Йорка в Бенарес, де вони мали зустрітися з росіянами, членів екіпажу запросили до Військово-розвідувального управління і дали їм останні надсекретні інструкції. їм тлумачили, яке складне буде їхнє становище, на які небезпеки вони наражатимуться. З одного боку, ухилитися від пропозиції Індії неможливо. Сполучені Штати мають продемонструвати всьому світові, що вони згодні брати участь у спільній науковій експедиції, принаймні, так само щиросердно, як і росіяни. З другого боку, важливо, щоб супротивник, майбутній ворог, не зміг, використавши спільні завдання, дістати якусь істотну, вирішальну перевагу, щоб, наприклад, на зворотному шляху захопити космічний корабель і замість Бенареса приземлитися десь у Баку.

Тим-то, сказали їм, один із них пройде спецкурс у військовій розвідці і одержить відповідний чин. Хто саме, залишатиметься таємницею, доки той зрозуміє, що росіяни готуються щось утнути. Тоді умовним паролем він викриє себе перед рештою американців, членів екіпажу, і вони муситимуть підкорятися вже не Гозу, а йому. Непослух вважатиметься державною зрадою.

А пароль? Престон О’Брайен згадав його і всміхнувся: “Обстріляно форт Самтер”. І вже потому закрутиться веремія!..

Певно, і в росіян є така людина. Мабуть, Гоз підозрює, що обидві сторони убезпечили себе в такий спосіб від усіляких несподіванок, і від цього бідоласі капітану погано спиться вночі.

А який пароль у росіян? “Обстріляно Кронштадт?” Втім, що казати, дуже буде весело, якщо хтось допуститься серйозного промаху.

Цілком можливо, що Смейзерс і є той самий офіцер військової розвідки. Після його докору про надто приязне ставлення до Бєлова це виглядає вельми природно. “Я правильно зробив, що не вступив у суперечку, — думав штурман. — У наш час треба бути обачливим, особливо на кораблі”.

Взагалі-то зрозуміло, що гризе Смейзерса. Власне, з цієї ж самої причини і Бєлов залюбки грає в шахи з ним, штурманом, котрий на Землі навіть і мріяти не міг би про зустріч із таким сильним гравцем.

У нього, О’Брайена, найвищий коефіцієнт розумового розвитку серед усієї команди. Нічого дивного, просто в екіпажі, що складається з найталановитішої та найобдарованішої молоді з ученого світу Америки і Радянського Союзу, неодмінно мав хтось виділятися. Як з’ясувалося, така людина — Престон О’Брайен.

Але О’Брайен — американець. Споряджаючи експедицію, все виважувалося, враховувалося і обговорювалося до найменших дрібниць з усілякими дипломатичними вивертами і закулісними маневрами, з тим, щоб визначити межі першорядної стратегічної ваги. Тому членам екіпажу з найнижчим коефіцієнтом розумового розвитку теж мав стати американець. Таким американцем виявився помічник головного інженера — Том Смейзерс. Знову-таки нічого особливого. Коефіцієнт лише на якусь мізерію нижчий, ніж у наступного по порядку, хоч сам по собі відмінний, рідкісно високий коефіцієнт.

Перед стартом з Бенареса вони довго жили разом, добре вивчили один одного — і з безпосередніх контактів, і з офіційних документів. Та неможливо визначити заздалегідь, передбачити наперед, які саме відомості про твого супутника допоможуть уникнути небезпеки на випадок, коли почнеться буча.

І от Микола Бєлов, котрого природа створила геніальним шахістом, як Сару Бернар — геніальною актрисою, з особливою насолодою перемагав любителя, якому грати хіба що в студентській команді. А Смейзерс плекав у душі образу, почуття власної неповноцінності, що тільки й чекає приводу, аби перейти у відкриту ворожнечу.

Це ж просто смішно, думав О’Брайен. Проте хтозна? Збоку легко судити, адже сам він не був Томом Смейзерсом.

Смішно? Так, смішно — як шість кобальтових бомб. Один, два, три, чотири, п’ять, шість — і тарах!

А може, біда в тому, що всі вони — однієї кумедної форми. І скоро вимруть, як динозаври.

Або як марсіяни.

— Хоч би швидше подивитися на знімки Бєлова, — сказав він Смейзерсу. (Краще говорити на сторонні теми, що не викликають суперечок.) — Уяви лигає: на цій голій грудці пилюги живуть люди, вони зводять міста, розв’язують складні наукові проблеми, — і все це мільйон років тому!

Помічник інженера лише щось буркнув, старанно копирсаючись у мереживі дротів. Він явно не збирався давати волю фантазії, якщо це якимось чином пов’язане з ненависним Бєловим. Але О’Брайен не вгавав:

— Цікаво, куди поділися марсіяни? Якщо цілу вічність тому вони досягли такого високого розвитку, то вже напевно додумалися до міжзоряних перельотів і знайшли собі десь краще житло. Як вважаєш, Томе, прилітали вони на Землю?

— Авжеж. Бєлов — їхній прямий нащадок.

От характер. Ніяк не вщухне. Не варто з ним заводитися. Смейзерс, видно, школи не примириться, що Бєлов лише з ним, О’Брайеном, грає на рівних.

Все-таки йому кортіло подивитися на ті фотографії. Коли вся команда сіла обідати в просторому приміщенні посередині корабля, що правило водночас і спальнею, і їдальнею, і клубом, і складом провізії, він насамперед пошукав очима Бєлова. Але його не було.

— Він у лікаря, — похмуро сказав сусід по столу Лаятинський. — Йому недобре. Шнейдер його оглядає.

— Голова?

Лаятинський кивнув.

— Дедалі гірше. Суглоби крутить. І жар. Гуранін вважає — схоже на менінгіт.

— Отакої!

При великій скупченості людей хвороба на зразок менінгіту вмить перекинеться на всіх. Втім, Гуранін не лікар, а інженер. Що він в цьому розуміє і чого це йому заманулося ставити діагноз?

Лише тепер О’Брайен помітив незвичну тишу в їдальні. Ніхто не говорив, навіть не підводив очей. Колевич накладав їжу на тарілки. Був насуплений. Може, через те, що йому доводилося не лише куховарити, але й подавати, бо черговий помічник кока Елвін Шнейдер був змушений зайнятися справою куди важливішою і невідкладнішою.