Дзвони зеленої Галактики - Костюк Олександр - Страница 25

Наталя Околітенко

КРОК ВІКІНГА

Глибоко зітхнувши, Микола внутрішньо зосередився: він мусив не лише подолати можливий колапс, а й блискавично прийняти відповідальне рішення, — майже не сумнівався, що потреба в ньому виникне. Однак прикрі відчуття мало-помалу відходили, і він заспокоївся.

Поряд, із стриманою усмішкою на вустах, сидів їв, втупившись у екран, на якому миготіли невиразні тіні.

— Щось-таки сталося, — порушив мовчанку Микола. — Закинути нас в інший Всесвіт не вдалося, мабуть, не стачило енергії для “білої діри”.

Ів розпростав і повільно розтер руки, ніби щойно відірвав їх од важкої роботи.

— Відверто кажучи, я в те вірив і не вірив. Знаєш, Миколо, не уявляю собі навіть природну чорну дірку з усіма її гравітаційними ефектами, а штучну тим паче…

— Чорна дірка! Я й досі не збагну, що таке електрика. Все розумію — рух електронів і таке інше, хоч лекцію читай, а осягнути не годен! І телебачення для мене — суцільна містика!

— Облиш. Ми — практики, маємо свою роботу… Таблиця множення — для вчителів і першокласників.

Вони засміялися й повернули крісла у вертикальне положення. Чекали подальшого розпорядження з Центру — вийти з корабля чи готуватися до нового старту.

— Ще поживемо! — раптом вихопилося в Миколи.

— Отак? — Ів аж присвиснув. — Із таким настроєм збираєшся мандрувати? Як же тебе пропустила психологічна комісія?

— А що вона мені? Бере на контроль емоції, я ж їх і сам за собою не помічав. Перші завжди ризикують, людство все долає методом проб і помилок. Маленька несподіванка, щось не передбачили — і…

— Не хвилюйся, все перевірено експериментами. Ти просто песиміст, Миколо!

— Та я згоден покласти своє життя, аби людство дізналося якусь непередбачену деталь… А настрій… Ти краще поглянь!

Екран, від якого вони одірвалися, яскраво спалахнув, і на ньому з’явилися обриси небесного тіла, оповитого чи шлейфом з газів, а чи просто димом. Сліпучий зблиск вихопився з-під тієї запони, і, хитнувшись, немов дитячий м’ячик на поверхні озера, планета щезла з поля зору.

— Змінився кут екліптики! — скрикнув Ів. — Який жах!

— Здається, ми проходимо крізь шварцгільдівську сферу. Заспокойся. Якщо це наша Земля, то ми побачили те, що станеться в далекому майбутньому. Власне, нас і посилають, щоб розвідали, куди зможе переселитися людство. В разі потреби…

Крізь скло скафандра було видно, як їв заплющив очі і його чоло густо вкрилося краплинками поту. Микола й сам почувався так, ніби його зненацька провели крізь усі кола Дантового пекла: вольовим зусиллям відігнав видиво катастрофи, і на екрані з’явилася та ж сама планета, але спокійна, в мирному голубому мареві.

— Друге народження світу, — таємниче прошепотів Микола. — Чи, може, третє, п’яте? Це наше минуле, майбутнє? Геть заплутався…

— Без супроводу тут не обійтися. — Тінь смутку промайнула на обличчі Іва. — Ввімкну “Загибель богів” Вагнера!

Грізні й величні звуки різко вдарили по нервах, і Микола наказав:

— Перестань! Втратиш над собою контроль.

— Гаразд. Та дозволь мені хоч вірша прочитати, якщо обтяжує музика. Емоціям потрібен вихід.

Миколі стало шкода товариша.

— Читай. Вірш — спокійніше.

Ів стиха почав:

— Все одно я хочу повернутися на Землю, — несподівано перейшов на прозу Ів. — Навіть за умови, якщо мій перший крок на ній буде останнім.

— Ми неодмінно повернемося на Землю… Читай далі.

Ів замовк, вдивляючись в екран. Невимовно прекрасне жіноче обличчя майнуло на ньому, гнучкі руки, простягнуті вдалечінь; стрімко вихопилось щось схоже на вавілонський зік-курат і одразу взялося туманом.

І в ту ж мить корабель трусонуло так, що обидва космонавти знепритомніли.

“Один, два, три… Включаюсь!” Микола поволі долав млість. Ів отямився раніш і старанно робив рекомендовані вправи, повертаючи форму.

“Приземлення… Приземлення… — повторював звуковий інформатор. — Всі прилади працюють нормально, пошкоджень не виявлено. Приземлення… Приземлення…”

— Фу-у… — Перед Миколиними очима котилася світляна доріжка. — Коли б ще хтось повідомив, де ми сіли. Невже повернулися на матінку-Землю? Ото ганьба! Теж мені — міжсвітові мандрівники!

“Приземлення… Приземлення… Всі прилади працюють нормально”.

Ів уже почувався добре і, перегнувшись через бильце крісла, гукнув:

А інформатор повідомляв температуру за бортом — цілком комфортну, щоправда, вологість зависока. Інертних газів у повітрі виявилося так багато, що Микола засумнівався, чи справді нормально працюють їхні прилади. “Бракує вихідних даних… бракує вихідних даних… — прозвучало далі. — Таких елементів на Землі немає”.

— Що? — підхопився Ів. — Ця бісова біла дірка спрацювала, і ми на третій планеті системи зірки Бернарда. Як скоро все звершилося! Ми перескочили через гору часу, мій оптимістичний песимісте? Пора сказати: “Гоп!”

Миколу не брали ні переляк, ні радість — він застережно звів руку.

— Моя мудра й лагідна матуся радила: коли й перескочиш, не квапся казати “гоп!”. Спершу подивися, куди вскочив. Аналізатор неспроможний визначити елементи, що входять до складу атмосфери й грунту цієї планети. Оце сюрприз!