Дзвони зеленої Галактики - Костюк Олександр - Страница 54

— Правильно. Я в такому лісі навряд чи набрав би піврюкзака за день.

— Ото ж то! Техніка, вона, друзі, кругом виявляє приховані резерви…

Галина тим часом приглядалась до принесених грибів.

— Дивись-но, почищені! Жодного червивого, гнилого… А це що за гриб? Я таких не знаю.

Стьопін поглянув байдуже.

— Не маю поняття. Та не бійся, у нього хеморецептори на отруту. Отруйних він не візьме. Павучок не простий, що й казати. Визначник калорійності, смаковий аналізатор, колориметрія кращих видів грибів — і все це у невеликому ящику…

— Вітаємо з успіхом!

Винахідник поблажливо всміхнувся:

— Це лише початок, перший зразок… Він повинен пробити дорогу кращому, більш продуктивному агрегату — АГ-2!

Він поділився з нами своїми думками. АГ-2 повинен остаточно перевести збирання грибів на сучасний рівень. Цей сталевий скорпіон заввишки з теля мав увесь зібраний матеріал тут же консервувати чи сушити — в залежності від закладеної програми. Жоден гриб у радіусі трьох кілометрів не міг би залишитися непоміченим. Прилади нічного бачення дозволяли йому працювати цілу добу.

Ми з Галиною уявили собі цих членистотілих грибівників у прозорих осінніх лісах і здригнулись. АГ тим часом устиг наповнити й мій рюкзак.

— Ходімо подивимося його в роботі, — запропонував Стьопін.

Заглибившись у ліс, ми ойкнули. Зелені галявини були перериті, наче по них пройшло величезне стадо свиней.

— Шукає на совість! — відзначив задоволено творець павучка. — Куди тому Проніну…

Під обчухраними кущами червоніли незаймані мухомори. В кінці зораної просіки ненаситний АГ бився з білкою, яка застукала його при пограбуванні своєї комори. Техніка перемогла, і звірятко ще довго з обуренням джеркотіло з гілки.

Рюкзаки повні. Довелося докласти зусиль, щоб спіймати “автономного грибівника” — Стьопін забув вимкнути автостоп. Нарешті він умудрився накинути ватник на комаху, яка розлючено чинила опір, і вимкнув її: приборканий павучок увібрав у себе кінцівки й знову став компактним бруском металу.

— Ну то що, по домівках? — весело запитав Стьопін. — Півгодинки нам вистачило на всі справи. Тепер давай, господарочко, маринуй.

Він з натугою скинув на плечі важкий рюкзак. Галина з розпачем дивилась на сплюндрований ліс — у збиранні грибів результат для неї завжди був десятою справою. Ми поплентались назад уздовж галявини, згинаючись під вагою рюкзаків.

— Ходімо навпростець! — стала благати раптом Галина. — А то відчуття таке, ніби й у лісі не побували.

Ми заглибились у гущавину. Тут, у незайманих хащах, панувало бабине літо, листопад полум’янів рожевими фарбами. Навіть раціоналіст Стьопін пройнявся лісовою чарівністю.

Проте далі знову почали зустрічатися сліди руйнації, а з гущавини долинав безугавний хрускіт. Стьопін збентежено прислухався, придивлявся до слідів.

— Коли б я не знав, — мовив він нарешті, — що Агушка в моєму рюкзаці, міг би подумати, що це він працює. Та ж рука, ось тільки рішучіша, я б сказав, безкомпромісніша.

Справді, осичка, котра, певне, заважала дістатися до жаданого гриба, була вирвана з коренем, великий пень поруч — розібраний на трісочки…

— Що ж це може бути?..

— АГ-2, — невдало пожартував я.

Стьопін зміряв мене невдоволеним поглядом і попрямував до осичняка. Шум став виразнішим. Чувся тріск розпореного коріння, шурхіт листя, котре розгрібають, посвист леза, яке відтинає корінці грибів…

— Ось він!

У гущавині жовтолистого чагарника майнула фігура у шкіряних штанях. Ось вона випросталась, і над низькими кущами з’явилося морквяного кольору обличчя. Воно незадоволено відвернулося від можливих конкурентів, знову пірнуло в таємничий папоротевий сутінок, і тріск поновився.

— Крюкодубов, начальник відділу кадрів! — прошепотіла Галина.

Так, це був він. Крюкодубов по праву вважався одним з найактивніших грибівників конструкторського бюро.

— Оце збирач! — під’юджував я Стьопіна. Той, не відповідаючи, пішов уперед. Позаду нас тремтіли стовбури, осипалось листя…

— Та-ак, — мовив Стьопін задумлено, коли ми вже вийшли до шосе, — людина — ось хто вінець творіння! Вона неперевершена… Куди там моєму павучкові до Крюкодубова! Електроніка, біоніка, найновіші досягнення оптики, хімії, хроматографії — а приходить такий собі чоловік у шкіряних штанях, і тобі стає зрозуміло — вся робота ще попереду…

Винахідник на хвилину задумався. Потім скрушно мовив:

— Доведеться перекваліфіковувати свого “грибівника”. І не на активніше збирання грибів, а на приборкання ось таких грибівників, як Крюкодубов.