У підводних печерах - Росоховатский Игорь Маркович - Страница 36

— Це ваш пес?

Вона заперечливо похитала головою, ще не отямившись від переляку.

— Він врятував вам життя… — Військовий перевів погляд на Пірата й додав: — Нізащо не повірив би, якби не побачив на власні очі…

Пірат зацьковано дивився на людей, шукав шпарину для порятунку, але натовп навколо нього був таким щільним, що пробитися крізь нього було неможливо. Пес підібгав хвоста і тихо заскімлив:

— Ну-ну, друже, не бійся, — ласкаво мовив військовий. — Ніхто тебе зараз не образить…

— Та невже це наш пес, інститутський? — пролунав здивований голос.

З натовпу вийшов товстяк і пояснив, що пес утік з лабораторії. Пірат відразу пізнав його, і страх та покірність знову прокинулися в ньому. Він не пручався, коли Євген Петрович одяг на його шию якусь вірьовку і повів за собою.

Так Пірат знову опинився в інституті. Однак його становище різко змінилось. Справа в тому, що Євген Петрович уже кілька років працював над дисертацією. Такого дивовижного факту він не міг пропустити.

Євген Петрович обстежив пса і з’ясував, що його поведінка під час рятування жінки була не випадковою, — у Пірата виявилися дивовижні здібності. Мабуть, удар струму, коли Євген Петрович тицьнув вилку не в ту розетку, спричинився до тих незвичайних змін. Непевні зв’язки, що утворилися в мозкові під час занять з Маленьким Господарем, несподівано посилилися і закріпилися. Пес міг передбачати події, або, як висловлювався Євген Петрович, “розраховувати майбутнє”.

“У цьому нема нічого надприродного, — говорив він на симпозіумі. — Загальновідомо, що майбутнє можна розрахувати, ступінь точності розрахунків залежатиме від кількості переробленої інформації та якості самої переробки. Майбутнє можна розрахувати з надзвичайною достовірністю, якщо володіти абсолютною інформацією та вміти ідеально рахувати. А мозок нашого Пірата одержав здатність до розрахунків у досить великих масштабах.

Після симпозіуму Євген Петрович почав ставитися до Пірата з подвійною увагою. Через вживлені проводи він підключав його мозок до апаратів і машин. Після кількамісячного тренування мозок почав працювати, як справжня обчислювальна машина, і за частки секунди перемножував семизначні числа. Відповіді виводились на екран осциллографа і на друкуючий пристрій. Розшифровував їх та перевіряв сам Євген Петрович. Найразючіші результати було одержано у співробітництві: собачий мозок — обчислювальна машина.

Тепер Пірат дозволяв себе годувати лише одному лаборантові, і то вже не пес повинен був виявляти радість від появи лаборанта, а навпаки, бо інакше вундерпес відвертався від їжі, навіть не понюхавши її.

Євген Петрович особисто перевіряв, як годують та купають Пірата. Щотижня переглядав результати медичних обстежень і дуже хвилювався, коли у пса раптово збільшувалось РОЕ, чи падала кількість гемоглобіну.

А Пірат ніби кепкував з усього. На його морді усе частіше з’являвся дивний вираз: очі мружилися, ніс морщився, нижня щелепа ледь відвисала й з’являвся кінчик гострого рожевого язика. Цей вираз вельми непокоїв Євгена Петровича, котрий хотів знати про свого улюбленця все. Однак ані кращі ветеринари, ані будь-які інші лікарі або вче-ні-собакознавці не могли розшифрувати загадковий вираз собачої морди. Вони припускали, що так Пірат “замислюється”. Дехто із занепокоєнням казав про перевантаження, яких зазнає собачий мозок під час складних обчислень.

І, звичайно, ніхто з них не міг припустити, що це був лише вираз зневаги до Євгена Петровича. Ще б пак, адже той рахував значно гірше, ніж він…

ЗМІСТ

У ПІДВОДНИХ ПЕЧЕРАХ

ЦІНА ЗОЛОТА

ТАЄМНИЦЯ ПРОФЕСОРА КОНДАЙГА

МОРЕ ВИРУЄ В НАС

ПІРАТ