451° за Фаренгейтом - Бредбері Рей Дуглас - Страница 1

Роман

та оповідання

Малюнки Радни Сахалтуєва

Шрифтове оформлення Олександра Кононова

Роман и рассказы известного современного американского писателя-фантаста пронизаны любовью к человеку, верой в неизбежную победу разума над безумием, добра над злом.

Перекладено за виданнями:

Ray Bradbury “Fahrenheit 451”

“Panther Granada Publishing”,

New York, 1980

Ray Bradbury “The Day it Rained Forever”

“Penguin Books” “The Chauser Press”,

Great Britain, 1978

Ray Bradbury “Long After Midnight”

“Bantam Books”, New York, 1976

Ray Bradbury “Illustrated Man”

“Eaniarn Books”. New York. 1979

ТРИВОГИ І НАДІЇ РЕЯ БРЕДБЕРІ

“Фантастика — це наша реальність, доведена до абсурду”, — сказав одного разу Рей Бредбері, автор відомого роману “451° за Фаренгейтом”, що дуже яскраво характеризує визначальні ідейні мотиви його творчості.

У романі розповідається про, здавалося б, зовсім парадоксальні з погляду здорового глузду події. Пожежники, чий святий професійний обов’язок — боротися з вогнем, полюють у суспільстві за книжками і спалюють їх. Зграї молодчиків налітають на приховані беззахисні книжки, обливають їх гасом і спалюють або розстрілюють із вогнеметів, а власників книгозбірень запроторюють до в’язниць чи психіатричних лікарень.

Вигадка? Плід уяви фантаста?

Не зовсім. Історія пам’ятає не тільки вогнища, на яких горіли “крамольні” книжки, підпалені слугами інквізиції в похмуре середньовіччя. Історія пам’ятає і значно ближчі до нас у часі події. Пам’ятає, як помирали книжки у вогні на площах фашистської Німеччини, як вони помирають у 80-ті роки в деяких штатах США.

Навіщо письменникові такі апокаліптичні видовища? Щоб налякати читачів? Ні. Він прагне ие налякати, а застерегти людей: будьте пильні, це може повторитися! Особливо реальна така загроза в суспільстві, де живе автор. Вакханалія насильства, розбою, ескалація гонки озброєнь, зневажливе ставлення до всіх моральних, духовних цінностей, войовнича антигуманність — усе це симптоми тієї хвороби, з якої починається фашизм.

Роман-застереження або антиутопія — так можна визначити жанр твору “451° за Фаренгейтом”. Якщо утопія змальовує вигадане автором, ідеальне, з його погляду, суспільство, то антиутопія — те, проти якого письменник активно протестує. “Бредбері бачить фашизацію Сполучених Штатів Америки і протестує. Віра і надія письменника на порятунок світу пов’язана з людиною, що прозріває і стає на шлях боротьби. Один із пожежників — Гай Монтег — починає замислюватися над тим, що він чинить, і ось уже він ховає за пазуху, як найдорогоціннішу святиню, приречені на вогняну смерть книжки. Монтег знав, що йому загрожує, коли ного викриють, але остаточний вибір він уже зробив раз і назавжди. Книжки треба рятувати — воші пам’ять людства, його досвід, у них — правда про злочини, помилки, прозріння, у них — усе те, без чого людство перестає бути людяним.

Монтега переслідують пожежники, і він утікає з кошмарного міста, в якому щодня спалахують вогнища, де згоряють книжки Він зустрічає людей, що несуть у собі розум багатьох людських поколінь, бо кожен з них береже в пам’яті котрусь із знищених книжок. Пам’ять людська не горить. Монтег, який виріс у середовищі пожежників (пожежниками були його дід і батько), дізнається, що є на землі й інші закони та принципи людського життя. Кожен повинен лишати по собі щось на світі, необхідне людям: книжку, картину, ви бу дув ану з цегли стіну, сад, виплекапий власними руками… Саме про таке життя мріє тепер Гай Монтег. І боротиметься за нього. Такий оптимістичний фінал роману Рея Бредбері “451° за Фареигейтом” — одного з кращих творів у доробку письменника.

Нині ім’я Рея Бредбері стоїть на чільному місці з-поміж імен прогресивних американських фантастів: Айзек Азімов, Кліффорд Саймак, Роберт Шеклі, Пол Андерсон, Курт Вопнегут, Альфред Бестер, Гаррі Гаррісон, Роберт Хайнлайн…

Їхня фантастика йде від страху й тривоги за людину та світ до надії в гуманне людське начало, в її тверезий розум, які й повинні порятувати нашу цивілізацію від деградації і загибелі. А є в США інша фантастика. Регулярно з’являються бестселери про сучасних суперменів. Персонажі таких “творінь” сповідують культ насилля і руйнації, поганьблений самої людської природи. В тих космічних бойовиках і вестернах сусідять порнографія, натуралізм, антирадянщина; фантастика в таких творах — це просто оболонка, в яку вміщено маніакальні пристрасті і всіляку хворобливу маячню.

Америка Рея Бредбері — це Америка простих і звичайних людей не зі страхітливих міст-велетів як Нью-Йорк, а маленьких містечок на зразок того, де народився сам письменник. Цих людей він добре знає, йому зрозумілі їхні тривоги й надії перед лицем завтрашнього дня. Ніхто не сміє вносити в життя цих людей спустошення душ і моральну деградацію-виразно заявляє своїми творами письменник. Коли чимало інших фантастів світу всю свою увагу зосереджують на технічних і технологічних питаннях, на прогнозуванні нових відкриттів науки й техніки, то Бредбері виявляє до всього цього демонстративну байдужість. Письменник, як він висловився сам про себе, “безумовно й насамперед мораліст”. А мораліст завжди — хоче він того чи ні — виступає як філософ, осмислює людські вчинки й уроки життя, узагальнює явища.

Так, Бредбері — філософ. Його твори завжди сповнені активними авторськими роздумами про найхарактерніші питання буття. За конкретними сюжетними ситуаціями постають загальні явища цивілізації, взаемопов’язаність часі з і діяльність різних поколінь. Він теж пише про майбутнє, але уявляє його тільки крізь соціальну призму сучасного. І щодо цього про Бредбері можна сказати словами Айзека Азімова: “Щоб виправдати свій погляд на майбутнє, письменник розбирає потенційні загрози, які чигають на нас, і показує, до яких серйозних наслідків вони можуть призвести. Але письменник не каже: ось що неминуче має статися. Він каже інше: ось що може статися, коли ми не вживемо заходів; давайте ж, якщо ми хочемо уникнути загрози, візьмемося за діло сьогодні, бо завтра вже може бути пізно”.

Поряд із філософом у Бредбері живе поет. І не тільки тому, що він пише вірші, видав їх кілька збірок. Його проза надзвичайно поетична, насичена яскравими метафорами, символами, а тому й дуже складна для перекладів на інші мови, Лірика, патетика, романтична іронія, сарказм, гротеск, притча — з таких різних елементів складається художня канва прози Рея Бредбері. Бредбері має дивовижну гуманітарну освіченість, широту культури справжнього сучасного інтелігента. Недаремно ж і не для ефектної пози називає він серед своїх улюблених письменників і Діккенса, і Шекспіра, і Марка Твена, і Мольєра, і Хемінгуея, і Томаса Вулфа, і Берпарда Шоу… Він однаково захоплюється Ель Греко і Моцартом, Гайдном і Тінторетто, демонстративно говорячи про своє антитехнократичне світосприйняття.

Наводячи імена своїх улюблених митців у статті “Радість писати”, Бредбері говорить: “Кожен із названих мною майстрів зумів ухопити краплю ртуті, мить життя, заморозив її навіки, спалахнувшії творчим полум’ям, показав на неї і вигукнув: “Хіба це не прекрасно?” І це справді прекрасно. Ви запитаєте, а до чого тут робота письменника?… А ось до чого: якщо ви пишете без захоплення, без горіння, без любові, то ви — тільки половина письменника. Це означає, що ви безперестанку оглядаєтесь на комерційний ринок чи прислухаєтесь до думки авангардистської еліти й тому не можете лишатися самим собою… Насамперед у письменника повинне бути неспокійне серце. Письменника має лихоманити від хвилювання й захвату…”