Сонячний вітер - Положий Виктор Иванович - Страница 27

— Хотілося, щоб було так, як є, — продовжував Шеф-2, — та надто вже переконливо формувалася думка про випадковість, абсолютну випадковість терористичної акції. Так переконливо, щоб аж ніби з’явився черв’ячок сумніву й точив, точив… Ну, це, може, й особисте навіювання. Але й ще дещо є…

“Що?” — знов мало не спитав Луно.

— Отже, сеньйоре Луно, мусимо, — Шеф-2 показав на присутніх, — мусимо в найкоротші строки переконатися, що той черв’ячок або плід нашої збудженої фантазія, або, допустивши, що вбивство Кемпеса — не випадок, віднайти корінь зла і, коли не вирвати чи не викрити з допомогою засобів інформації, то принаймні знати, чого й звідки можна чекати, аби попередити будь-який сюрприз.

— Ми зупинилися на вас, сеньйоре Луно, — трохи урочисто мовив Шеф-1.

— Чому? — це вже він мусив спитати, бо відтепер починалася робота, все вирішено наперед.

— З усіх керівників відділів безпеки кожної з партій у вас, сеньйоре Луно, найбільший досвід отієї невидимої роботи. За вами немає крупних промахів. Окрім того, сеньйоре Луно, і про це кажу з неприхованою заздрістю, ваші люди показали себе найбільш відданими справі, котрій служать, справжніми патріотами — не будемо тут торкатися різниці в політичних переконаннях між вами й нами — тобто на них можна покластися в найтяжчу хвилину: не підведуть і не зрадять. І міцно тримають язики за зубами.

Луно кивнув головою: не те, щоб дякуючи, чи згоджуючись з почутим, а так, наче потверджував, що все ясно, він зрозумів, давайте далі. І його теж правильно зрозуміли.

— Терміни обмежені, — Шеф-2 говорив тепер, мов з однодумцем, власне так воно й було відтепер, ба навіть як з підлеглим, і в цьому теж не було нічого неприродного: керівництво домовилося, а дисципліна є дисципліною. — Вихідних матеріалів у руках обмаль. Знаємо тільки твердо, що готують отих, — невизначено ворухнув у повітрі пальцями, — не в нас. Де — треба дізнатися, якщо й справді існують такі “курси підготовки”… Коштами — скільки знадобиться — забезпечать вас… — показав на Шефа-4. — Необхідну інформацію дасть вам… — кивок убік Шефа-1. — Зв’язки з потрібними людьми забезпечуватиму я, а також координуватиму роботу. Шановний… — ледь торкнувся плеча Шефа-3-потурбується в разі потреби про документи, квитки, візи, транспорт… Ваш шеф інформуватиме нас про зроблене. Через нього й отримуватимете необхідне. Або звертатиметеся до когось із нас. В деталях між собою консультуватися не будемо, в кожного своя окрема ділянка. Для більшої секретності, так?

“Так чи не так, але логічно, й кращого тут не придумаєш”.

— Бо ж від трагічного до смішного інколи — один крок, — відповів на своє ж питання Шеф-2, — отож, аби не опинитися нам у смішному становищі.

І так воно вийшло, ніби й сам не вірить у можливість гіршого, й Луно тим самим заспокоює, але перевірити, мов, необхідно. Власне, час розходитися й починати ту перевірку.

— Ви натякнули, що дещо є? — нагадав Луно.

— Воно не мине ваших рук.

— Певну інформацію з цієї проблеми вже передано вам у відділ, — повідомив Шеф-1.

— Ваші попередні міркування, сеньйоре Луно? — спитав Шеф-2.

— На жаль, у мене ще їх немає.

— Будуть! — запевнили його. — Приступайте.

— Так треба, — коротко кинув йому Черокі, кивнув усім на прощання й пішов першим, не оглядаючись.

І тоді одразу забрязчали об цементне покриття внутрішнього дворика алюмінієві ніжки стільців, присутні попідводилися з-за столу.

— Не сумнівайтеся, Луно, — сказали ще йому, — за котрусь ниточку та вхопитеся. Світ тісний. І в ньому не тільки мисливець пантрує на жертву, а й жертва, мов кролик на удава, біжить на мисливця.

Ти підеш, братку.

Що світ тісний, він переконався невдовзі, десь години через дві після тієї конфіденціальної зустрічі, коли у відділі йому передали щойно отриманого білого, аж крейдяного, акуратно заклеєного конвертика без жодного підпису. Глянув на світло і обрізав ножицями по краю. На особистому бланку начальника столичної поліції було віддруковано:

“Шановний! У перше надвечір’я за місцевим часом на правому розі (якщо йти від центру, вулиць Флорес і Фуенте на Вас чекатиме молодий чоловік у костюмі сутенера. Запрошую Вас в одне веселеньке місце на чашку кави. Звичайно, дружини наші не повинні про це здогадуватися”. І внизу, замість підпису від руки закарлючка. Закарлючку ту Луно знав.

“Конспіратори, — незле подумав про Бастоса. — В країні відновлено демократичні свободи, а всі вдарилися в конспірацію”.

— Сказали: негайно і тільки вам особисто, — сказав помічник, що чекав на подальші розпорядження.

— Вже, — сказав Луно.

Хвилю він міркував і дійшов висновку, що то робота Шефа-2. Конспіратори… Хай так. Йому нічого не варто зробити вигляд, що не здогадався. “Перше надвечір’я” наближалося, на вулицю висипав натовп після спекотного дня, гамір долинав і сюди, крізь вікна четвертого поверху. То й піду. Тільки от від конспірації став одвикати. Нічого, синю синтетичну курточку в сумочку-гаманець і — вперед.

Чорним ходом вийшов з офісу, що займали керівні органи партії, трохи попетляв дворами і скоро згубився в юрбі перехожих. І сміх і гріх, думалося. Ще ніколи не доводилося працювати проти душевнохворих. Хоча при чому тут вони, нещасні?.. Живі роботи… Коли медики дозволяють собі — так-так, десь там, без власних імен, він уже в роботі — маніпулювати свідомістю здорових людей (як пишеться: “Із газет”), то що говорити про “скорбних главою”? А наджорстокість — “в ім’я”, “мета виправдовує засоби” — це у тих, хто над медиками… І раса заодне очищається, вигідно, словом.

Вій зробив парочку тільки йому відомих і ним же відпрацьованих трюків, так що, коли б і вчепився за ним раптом “хвіст”, то загубився б; ще й у глухому задвірку вдягнув синтетичну курточку, а сумочку-гаманця заховав до кишені, перечесався на інший бік і вийшов на ріг вулиць Флорес і Фуенте наче й зовсім іншим.

На обумовленому місці справді походжав “молодий чоловік у костюмі сутенера”: канаркового кольору костюм, лаковані черевики, біла сорочка, краватка-метелик з фальшивим камінцем, набрильянтинений, виголений до сизості, вусики ніби приклеєні — за три кроки видно, що за птиця. Знічев’я окинув Луно тренованим поглядом і, вихляючи задом, пішов собі, а Луно слідом, щоб невдовзі завернути в під’їзд, проминути двір, опинитися, мов у тунелі, між глухими стінами двох будинків, протиснутися в пролом у мурі, спуститися розбитими, густо зарослими з обох боків кущами троянд, східцями взагалі невідомо куди, щоб опинитися, знов-таки, перед — старими, дерев’яними сходами, котрі вели кудись угору, до якоїсь перехнябленої прибудови — великий голуб’ятник, та й годі.

— Нагору й коридором, — не обертаючись, сказав неголосно провідник і щез, наче розчинився в повітрі; взагалі в цьому закапелку вже посутеніло.

Коридорчик був низький і вузький, але дбайливо обшитий відполірованими дошками. В глибині його горіло невеличке бра. Де ж тут двері шукати, подумав Луно. Та двері самі прохилилися, за ними впівоберта стояв Бастос, наче ждав (чув, певно, скрип струхлявілих сходів, чи ще який сигнал прийняв) і запросив кивком голови: заходь.

— Здрастуйте, колего, — приязно, навіть весело мовив шеф столичної поліції, щільно причиняючи двері. А кімнатка— два на два, ще й без вікон була, світло горіло, правда, яскравіше, ніж у коридорі, Під однією стіною канапа, журнальний столик, старий, ще з минулого століття, стілець, та й усе. — Знаєте, куди ви оце втрапили? Але спершу сідайте на цього скакуна — він, повірте, й важчих за вас витримував, а я на канапі примощуся. І даруйте, я тут трохи начадів. Більше не буду, бо ви ж не палите й досі, наскільки мені відомо.

— Які ж від “колеги” секрети, — гмикнув Луно.

— Атож! Бачите, яке мудре життя? Я колись ганявся за вами, а тепер ми обидва — на сторожі порядку й демократії. А ви змінилися, Луно.

— А ви наче вічний, Бастосе.

— Ха-ха. В мої роки вже ні старіють ні молодіють. Остання метаморфоза — коли в домовину кладуть. То знаєте, куди я вас закликав? Тут міститься напівлегальний профілакторій такої собі мадам Агухеро, де підтримують тонус втомлені від благовірних чоловіки й навпаки. “Кабінети”, звичайно, не тут, вхід є й з вулиці, а в цій комірчині пересиджують клієнти, коли накладки трапляються чи щоб уникнути небажаних зустрічей. А можна й отак, як ми з вами.