Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Корида - Тесленко Александр Константинович - Страница 9
— Так, я це все знаю, — мовив тихо Серпан. — Але скажи, хто все це робить?
— Що робить?
— Хто показує ці кадри життя, хто інсценізує обстановку? Я сам не можу в цьому розібратися.
Антон зосереджено подивився на нього.
— Ти справді хочеш це знати?
— Хочу.
Фрунов піднявся з-за столу і підійшов до в|квуа.
— Без них… — показав поглядом у глиб двору, — такі штуки не обходяться.
— Ти про кого?
Василь теж підвівся і визирнув у вікно. В глибині двору під великою розлогою яблунею стояла якась споруда, схожа на великий човен, цілий катер, перевернутий догори оранжевим дном, біля нього поралися двоє молодих хлопців у сірих комбінезонах.
— Хто вони?
— Сказати правду?
— Безумовно…
— Але не дивуйся. І вір мені. Це марсіани.
— Оці двоє? — запитав спокійно Серпан.
— Так.
— Звідки знаєш?
— Від них же самих. Вони часто прилітають до мене. І я часто буваю на Марсі. Загалом, мушу тобі сказати — марсіан на Землі дуже багато. Ти їх бачив сотні разів, тільки не знав, що то марсіани. Або й просто не помічав нічого за своїми клопотами, за своєю байдужістю до навколишнього. Байдужі ми стаємо, Василю. Байдужі до життя. А вони молодці. Вони нас вивчають і себе разом з нами.
Антон прочинив вікно і голосно крикнув:
— Гей, Семене, Ігоре! Ходіть до хати!
Марсіани були в звичайних робочих, уже добре засмальцьованих комбінезонах.
Один з них, якого Фрунов назвав Ігорем, зайшовши в хату, зразу сів за стіл, заговорив:
— Благодатний край ваша Земля. Я тут відпочиваю і душею і тілом.
— Давно ви не прилітали, — мовив Фрунов.
— Та все клопоти домашні, марсіанські. До речі, величезна подяка тобі, Антоне, за останнього хворого. Дуже цікаві дані. Сам головний просив переказати велику подяку і ось це… — Ігор дістав з кишені товсту пачку грошей і кинув її на стіл перед Фруновим. — Велика подяка і прохання продовжувати дослідження.
Василь здивовано і навіть заздрісно подивився на ту пачку грошей.
— А тебе як звати? — спитав Ігор.
— Василь Серпан.
— Хірург?
— Так.
— О, яка приємна зустріч! На ловця і звір біжить. Ти нам потрібен. Ось твоя частка, — Ігор дістав з кишені трохи меншу пачку грошей, кинув Василеві.
— Спасибі… Це за що?
— За твого останнього… Він, власне, сам собою і не дуже цікавий, але він тридцять сьомий покійник з таким діагнозом! за час твоєї лікарської практики. Молодець. Наш головний наказав розшукати тебе і посприяти в захисті твоєї докторської дисертації. Тож не хвилюйся. Все буде гаразд.
— Ви хочете сказати, що той хлопчина помер?
— Помер, звісно. Велике спасибі.
Марсіанин голосно засміявся.
Антон нахилився до Василя і сказав утаємничено і зверхньо:
— Василю, ти вже й сам, вважай, помер. Ти ж нічого не знаєш. Ось послухай… Ти зараз лежиш у своїй рідній клініці з транссептальним інфарктом міокарда. Тобі стало погано під час операції…
— Облиш жартувати. Зараз я сиджу за столом з тобою і твоїми марсіанами.
— Ні, Василю. Це не ти сидиш… Тобі просто так видається… А насправді ти знепритомнів біля операційного столу і зараз лежиш на штучному диханні в рідній клініці. І тобі вводять морфін через кожні дві години, коли ти починаєш прокидатися… Після інфаркту хворий мусить спати. Сон — це здоров’я. Отак, Василю… Ти впав біля операційного столу, і вся бригада хірургів та анестезіологів кинулась до тебе. Доки метушилися біля тебе, хлопчик, якого ти оперував, помер… Берегти себе треба, Василю. Думав, ти вічний? А воно ні… Не так воно. Добра ти душа, Василю. Але вже тільки душа. Тіла свого вже, мабуть, ти не знайдеш. І житимеш ти на Марсі. Чи, може, підшукаєш собі красивішу і спокійнішу місцину. Ти — поетична натура. Марс тобі буде не до вподоби…
Василю раптом стало страшно. Він кинув пачкою грошей в обличчя марсіанина. Пачка розірвалася, і банкноти розлетілися по кімнаті. Тікати.
Василь Серпан метнувся до вікна, розбив грудьми подвійну шибу і випав на вулицю, але не встиг доторкнутися землі — полетів, спершу важко, надсилу, а потім легше. Набирав висоту.
“Прокинутись! Прокинутись! Треба нарешті прокинутись!”
Він летів над річкою. Відчуваючи, що бракне сил, опустився на порослий травою берег. Від води долинало несамовите жаб’яче кумкання. На березі стояв підліток з довгою вудкою в руках, ловив рибу. Повільно і безшумно Василь Серпан наблизився до нього і зупинився.
— Чому ви такі сумні? У вас щось сталося? — раптом запитав хлопець, не обертаючись.
— Звідки ти знаєш, що я сумний?
— Я відчуваю… Я вас відчуваю навіть на відстані. Ви ж мене оперували. Спасибі. Мене вже ніщо не турбує.
Хлопчина обернувся, і Василь з жахом упізнав у ньому хлопця, який лежав на операційному столі.
— Це ти?
— Так. Спасибі, лікарю. Я дуже хочу зробити вам подарунок. Я зараз спіймаю жереха. Для вас. Величезного жереха. Ось побачите…
— Пробач, хлопче… Я забув, як тебе звати…
— Ну, що ви… Байдуже… Ми з вами зараз просто рибалки…
…Марія Серпан у незвичному для неї медичному халаті, в завеликому білому ковпаці, що спадав на очі, зайшла до реанімаційної зали і злякано зупинилася. Сім ліжок, сім апаратів штучного дихання ритмічно плямкають клапанами, сім кардіомоніторів стукають у ритмі скорочення кожного із семи сердець, стукають різними голосами і малюють на своїх екранах електрокардіограми. Ті голоси зумерів були дуже схожими на багатоголосе жаб’яче кумкання.
— Де він? — запитала Марія, стримуючи сльози і вдивляючись здалеку в обличчя кожного із семи і не впізнаючи.
— Василь Андрійович третій від стіни… Біля вікна… Не хвилюйтесь. Усе буде гаразд. Повинно бути гаразд…
ДІТИ НІКОЛІАНА
Повість
Ще ніхто й ніколи не міг однозначно твердити, де і з чого починається коріння зла, бо воно ховається чи не в усьому, що існує, і навіть у тому, що лише збирається існувати. Воно чатує скрізь, чекає — чи десь не спіткнеться добро? Воно чекає свого часу, щоб вилитись безборонно, як річка з берегів, і повладарювати коли й не вічно, то принаймні досхочу. Кожен, хто мислить, щомиті повинен прагнути не помилятися навіть у дрібницях, бо навіть у найкращих пориваннях, у найчистіших помислах чаяться непомітні корінчики зла. Біймося не помітити їх!”
(Дьондюранг, “Коріння болю”,
видавництво “Земля”, 2976 рік)
Космодослідник Віллі Джеррі майже все життя прожив одинаком. До цього його змусила робота, яку він любив і якої не зрадив. Бажання літати з’явилося в нього у далекому дитинстві й згодом не пригасало, а розгорялося дедалі дужче. Хлопчаком він утік з дому, залишивши вже немолодих батьків у містечку Тошин, і вступив до косморозвідувальної Академії, блискуче склавши всі іспити. Навчаючись, Віллі зустрічався з дівчиною Анель, вона працювала в редакції невеликої газети. Він вважав, що без неї не зможе жити, а їй видавалося, що без Віллі вона не зможе жити. “Я так люблю тебе, — казала Анель. — Я хочу літати з тобою і описувати всі твої пригоди”. Закінчивши навчання, Віллі вирушив у свій перший політ, а коли повернувся — Анель жила з “талановитим художником”. Вона зустріла його безневинною, дитинною усмішкою і поцілунками:
— О, Віллі, ти так змужнів! Але, знаєш… Я не буду літати з тобою. Я була просто дівчиськом. У мене зараз така гарна робота… І ось познайомся — мій чоловік…
Відтоді Віллі Джеррі про сім’ю більше ніколи не думав.
- Предыдущая
- 9/27
- Следующая

