Жадані пороги землі - Дуреев Александр Михайлович - Страница 65

Раптом червоне світло не спалахнуло. Почувся зумер контрольного пристрою, механічна рука “вибракувала” балон, який не відповідав програмі, і поклала мені до ніг. Я нахилився, оглянув покажчик на сріблястому циліндрі: балон був повний.

14

Отже, хтось не використав дихальну суміш. За півгодини праці у відкритому космосі!

Це різко міняло хід справи. У мені знову прокинувся мисливський азарт, відтіснивши образу, за яку я сподівався помститись, хоча й не дуже чітко усвідомлював, кому,

По станції пробігло легке тремтіння. “Аякс” напружувався, обривав незриму перепону, лягав на курс до Юпітера.

Ще є трохи часу, доки триватиме маневр. Близько години. Потім сигнал готовності, і — прощавай, близька розгадко таємниці! До зустрічі на Юпітері.

Навряд чи дозорець може стільки обходитись без повітря. Обмін речовин у них, звичайно, вдосконалений, але ж дихання! Той, хто не дихав, користувався іншими видами енергії.

Я не хотів спочатку навіть подумки назвати можливу причину явища. Щоб не сполохати, не наврочити. Ось він, довгожданний контакт! На “Аяксі” — чужинець. Він виглядає, як один із нас. Радж мав рацію у своїх підозрах.

Водночас вперше в житті відчув таке сильне хвилювання, яке витіснило усі інші емоції. У гру вступила сила, не просто дужча за будь-яку з відомих, але й непередбачувана, не бажана саме зараз, коли вузол взаємних конфліктів затягнувся так, що далі нікуди. Якась тінь промайнула в дверях. Я рвучко повернувся, готовий до будь-якої несподіванки.

У дверях стояв Віктор Кайзерлінг. Один, без охорони, він на мить здався мені симпатичним смаглявим хлопцем, який знічев’я забрів у цей віддалений куточок станції, щоб якось згаяти час. Але флеш-інспектор був чимось виразно стурбований, на його обличчі не сяяла звична посмішка.

— Піклуєтеся про моє життя, інспекторе? — сказав я. — Було б вам раніше, коли вплутували у цю халепу. Я чудово розумію, що моє призначення командиром “Аяксу” — комедія. Кому вона потрібна, якщо не вам? І навіщо?

Кайзерлінг підійшов ближче.

— Потрібна Землі. Людству. Дуже потрібна, Арте.

— Послухайте! — вибухнув я. — Мене нудить від псевдовисоких гасел і туманних натяків! Хоч би крихту користі з вашої Комісії.

— Проникнення до Архіву комісія ООН бачила на власні очі. До речі, саме тому вам вдалося відкрити цифровий замок: ми підсилили імпульс. Було б прикро лишити вас у тому підземеллі після стількох переживань. І, до речі, завдяки вам ООН і Космофлот вже знайшли спільну мову.

— Це видно, — сказав я. — Повен “Аякс” десантників.

— Їх уже немає, — сказав Кайзерлінг. — Перейшли на крейсер “Європа”. Повинен хтось охороняти астероїд. Ми йдемо своїм ходом на Юпітер.

— І ви з нами? Навіщо? — здивовано вигукнув я.

— Можна, я поясню, старший? — пролунав голос, який я аж ніяк не сподівався тут почути. — Арсен підійшов до нас нечутно.

— Арсене, зараз не час, — сказав Кайзерлінг.

— Ви знаєте дель Ура, інспекторе? Його зупинить хіба що п’ятикратне перевантаження. Я відчуваю його думки. Б’юсь об заклад, що він, розмовляючи з вами, водночас обмірковує чергову авантюру. Чи не так, старший?

Я ухильно змовчав. Отже, Арсена взяли сюди, як читача моїх думок. Не варто було розслаблятись… Не варто.

— Соль Гріссом, я взяв вас, як радника, а не командира, — сердито сказав Кайзерлінг. — Ви й на Юпітері так себе будете поводити? Там обставини складніші, ніж на “Аяксі”.

— Дивно, що десь може бути гірше, — сказав я. Тільки б не подумати зайвого.

— Вам жарти, — втомлено сказав Кайзерлінг. — А на станції “Червона Пляма” космоніти зачинилися в лабораторії і погрожували висадити станцію, якщо ООН не залишить їх у спокої. Якби не з’явився Дай Конг… зараз усе більш-менш гаразд.

— Стривайте, — стрепенувся я, — а звідки відомості про Дай Конга?

— Улаф із ним зв’язався. Ще коли був, м-м, комп’ютером. Дозорець погодився на роль посередника між комісією і космонітами.

— А щодо “хазяїв” — дозорців?

— Виявилось, вони нікого силоміць не тримають. Дозорці самі згодились на кабальні умови контакту. Другий ступінь, по суті. Щоб не втратити і його остаточно, вирішили бути посередниками в передачі інформації.

— Не на нашу користь?

— Можливо, цей вибір був не зовсім добровільний, — сказав Кайзерлінг.

— Хотів би я побачити того, хто залякав або купив дозорця, — усміхнувся Арсен.

— Ніхто не сумнівається у їхній особистій відданості землянам, — сказав Кайзерлінг.

— Це гра маріонеток, — сказав я. — Треба шукати майстрів. У вас є хоч одна ниточка?

— Є, — сказав Кайзерлінг і кашлянув.

— Пробачте, вчителю Кайзерлінг, — втрутився в розмову Арсен. — “Аякс” закінчив маневрування. Зараз зазвучить сигнал готовності. Треба йти звідси.

— Сигналу не буде, — раптом почувся ще один голос. Усі насторожилися. Кайзерлінг, мов відкинутий вибуховою хвилею, метнувся в куток, і в його простягнуті правиці запульсував тоненький рубіновий стержень лазера. Соль Гріссом завмер непорушно, але я краєчком ока бачив, як він непомітно переводив браслет в режим загальної тривоги. Я розвернувся і ступив назустріч голосу, тому що зразу впізнав його.

— Кайзерлінг, облиште, тут вам не Земля, сказав Діксон. Він стояв біля транспортерного отвору, руки на грудях, пальці правої торкались, погладжували тоненький тротик-павутинку, добре мені знайомий по недавніх подіях. — Якщо ви надумаєте зопалу скористатись лазером, то пропорете не мене, а обшивку “Аякса”, і це буде ваш останній постріл у житті. Соль Гріссом, облиште в спокої браслет. Ви читаєте думки і повинні краще за інших розуміти ситуацію. Зараз на станції не спрацює жоден прилад. Арте, стояти на місці. Саме так, між мною і ними. Мене це цілком влаштовує.

— Діксон, це космічне піратство! — вигукнув Кайзерлінг. — Я доповім комісії ООН, і дозорців взагалі поставлять поза законом. Ви порушуєте норми міжпланетного права і нашу домовленість — не втручатись без згоди ООН!

— Інспекторе, хіба ви не зрозуміли? — тихо сказав Арсен. — Ніякий він, не дозорець. Дай Конг нас ошукав, щоб виграти час, прикрити його. Це якраз той, хто смикає за ниточки. Один із них.

Кайзерлінг опустив лазер, обличчя його посіріло.

— Чому? — прошепотів він. — Чому саме так? Мріяли, сподівались на ідилічну зустріч, повне взаєморозуміння… А ви викрадаєте кращих, сієте розбрат після того, як ми СТІЛЬКИ часу вже живемо у мирі і злагоді! Ми з такими труднощами побудували цей світ. І от приходите ви…

Він скинув лазер так швидко, що, навіть якби я стояв поруч, то не встиг би його зупинити. Діксон застережливо підвію долоню, збираючись щось сказати, але червоний промінь уп’явся йому в руку. І розбився об неї сліпучим фейєрверком.

— Дуже шкодую, — сказав Діксон, — Арте, ось вам наочне пояснення, чому ми не квапимось з привітними обіймами. Спати, Кайзерлінг! Спати, соль Гріссом!

Інспектор слухняно заплющив очі і м’яко повалився на підлогу, не випускаючи, втім, лазера з руки. Арсен ще кілька секунд постояв, намагаючись опанувати себе, і опустився вслід за Кайзерлінгом.

— Треба було зробити це раніше, — сказав Діксон сам до себе.

Я хотів було кинутись до нього, схопити, затримати, як раптом немов поринув у безпам’ять і вже не міг ступити ані кроку: зникла і тінь ненависті, обурення, неспокою. Лише кришталево ясна свідомість, загостреність зору, слуху і. ще якогось незнайомого мені; досі відчуття.

Відчуття часу.

— Хто ти? — спитав я. — Хто ти такий, Діксоне?

Він посміхнувся, провів рукою по обличчю — і переді мною постав незворушний Радж. Ще раз — і він перетворився на чорношкірого оператора М’боу. Ще і ще… Переді мною, немов у химерному паноптикумі, пройшли усі члени екіпажу”