Дисертаційний прорахунок - Головин Николай Иванович - Страница 12

— Так ось, друзі, — сказав Дудін. — Віднині завдання вам видаватиме машина.

Він почав докладно пояснювати, як то здійснюватиметься. Коли це в лабораторію вскочив роздратований Батурін.

— Вам казали, що вас викликає Гаркуша? А ви кого послали? Другорядну людину? — напався він на Дудіна.

— Що значить — другорядна людина? Людина не може бути другорядною. Ви вважаєте себе другорядною людиною? — Дудін зажмурився: чому цей чоловік викликає у нього неприязнь?

Відштовхує біологічне поле? Простягнув руку вперед, поворушив нею в повітрі, відчув колючий дотик і відсмикнув.

— Що ви местифікуєте? — спалахнув Батурін.

— Може, містифікуєте? — поправив Тернавський.

— Хочете надто розумними бути? — кинув Батурін Дудіну. — Чого ж ви стоїте? Може, запрошення чекаєте? Вам же сказали йти в цех!

— Дивний метод спілкування! — не стримався Дудін. — У мавп керуючими імпульсами є ляпанці й укуси. Але ж там нижча стадія — керування приматів. А тут високоосвічені люди, і нате вам, — крик.

— Вища освіта не означає наявності вищої культури. Нерідко буває і протилежне, — скипів Поліщук і вже не міг зупинитися: — Душевної прокази дипломом не вилікуєш!

Батурін сторопів і розгублено озирнувся. Йому навіть здалося, що всі дружно хихикнули.

— Через сорок хвилин, Ковальов, принесете особисто директору акт з поясненням причин браку. А ні, то ремствуйте на себе. Я вам покажу мавп!

— Від примата до примітива. — Дудін обійшов Батуріна, уважно розглядаючи його. — Що ж, і таке може бути. Робот третього покоління: кілька ступенів свободи, розпізнає предмети, мовний вивід. Тільки програми захисту людини немає!

Батурін круто повернувся і вийшов, грюкнувши дверима.

— Тепер він усіх з’їсть, — кинув хтось йому вслід.

— Він що, людожер? — серйозно запитав Дудін.

Усі засміялися.

— Може, викликати на дуель? — запропонував Тернавський. — Шпаги є. Турнір! Заради прекрасної дами — істини!

А Дудін розглядав співробітників. Цікаві люди! І зовсім вони не такі, як описував Віктор. Ось Тернавський. Це тільки здається, що ледащо. А багато говорить тому, що не завантажений. А ось його товариш…

— Вікторе Георгійовичу, — Поліщук стояв біля дверей з якимось папірцем у руках. — Ось наказ: вас призначили на посаду головного конструктора і завідувача нового відділу!

— Тепер ми не залежимо від Батуріна! — радісно вигукнув Тернавський.

— Товариші! Хто піде зі мною в цех? — спитав Дудін. — Нерідко чутки збуваються, коли язики довгі! Час і до діла братися.

— Я піду, Вікторе Георгійовичу! — підскочив Тернавський. — Не бійтеся, не бійтеся, я свою роботу встигну виконати, хоч ви мені й не довіряєте.

— Що ж, ходімо подивимося, що то за брак.

У складальному на нього чекали. Підійшла Юля з платою і вказала на мікросхеми.

— Усе перевірено, а блок не працює, — стенула вона плечима.

— Але ж повинна бути причина?

Дудін узяв, плату, підступив до контрольного стенда. Натиснув кнопку запуску, рукою провів по поверхні плати, пальцями промацав мікросхеми. Взяв новий зразок, виконав ті самі маніпуляції. Потім швидко перебрав руками вироби.

— У чотирнадцятого елемента, що забезпечує вмикання, не вистачає потужності. Перевір на вхідному контролі мікросхему, — сказав він Тернавському, — ось цю.

Тернавський покрутив у руках плату, помацав мікросхему, нічого не вийвив. Глянув на Юлю. Вона нічого не розуміла. А Дудін, наче й не було нічого, повернувся і заспішив у лабораторію.

Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як у лабораторію влетів збуджений Тернавський.

— Ясновидець, — вигукнув, не спускаючи очей з Дудіна. — У чотирнадцятому елементі й справді сідав тригер. Як ви визначили? Друзі, Віктор Георгійович без усяких приладів визначив…

— Досить, — стримав його Дудін. — Давайте без містики. Треба вчитися довіряти пальцям. Вони здатні розрізняти мікровольти. Я вже помітив: чим освічеуіші стають люди, тим менше довіряють собі. Розробляємо надзвичайно чутливі датчики, хоча самі — унікальні прилади.

Директор зустрів Дудіна доброзичливо:

— Сідай, шановний. З наказом ознайомився? Ну, як на новій посаді?

— Усе в нормі, якщо не зважати, що хата згоріла.

— Не збагну. — Білобородько спантеличено глянув на Андроса, який теж був. у кабінеті.

— Завжди щось у нормі, а щось і на грані пожежі або вже й горить. Хіба не так і в житті?

Левко Андрійович багатозначно гмукнув.

— Але якщо своєчасно передбачити об’єкт пожежі, то її може й не статися, — зауважив Андрос, у руках у нього був списаний формулами аркуш.

Дудін мимоволі кинув погляд на розрахунки, і його вразила помилка.

— Три мільйони двісті тисяч. Перерахуйте! — сказав він.

— Прямо з ходу визначив? — обізвався Андрос і звів очі на Білобородька. — Я й кажу директорові. Саме в цьому причина нестикування на автоматизованих лініях.

— Дивно, — замислено мовив Дудін. — А я сушу голову, що з цими потоками? Та хай — це механізми! Ви зверніть увагу на керівництво. Крики, виклики, розноси, метушня, наради без порад. І розподіл навантажень між співробітниками скрізь різний: в одних відділах — по саму зав’язку, в інших — і третини того не набереться. Ось, будь ласка. — Він узяв зі столу директора аркуш і написав розподіл робіт по відділах.

— Чому ж ви раніше мовчали? — насупившись, переглядав Білобородько нотатки Дудіна.

— Батурін усе вирішував.

— Як же ви додумались до цього?

— Я з машиною ранком розмовляв, — вона й видала таємниці! От ви завели порядок для всіх керівників: працювати до дев’ятої вечора. Це комусь потрібно?

— Ну, аякже? — рішуче сказав Білобородько.

— Але ж сидіти до ночі — не доблесть, а ознака поганого керівництва.

— А якщо не встигаєш?

— Ось у мене розкладка, хто чим займається. Погляньте: ніхто, виявляється, не працює за себе. Начальник цеху вирішує завдання майстра, а ви — за начальника цеху. А за вас вирішує…

— Та-ак… — промовив Білобородько, — за мене — міністерство? Але якщо дехто з керівників некомпетентний?

— Я вже пробував одному товаришеві розповісти історію, як фірма прагнула домогтися підвищення якості постачання рибою. В Англії скоротилося споживання свіжомороженої риби. Почали досліджувати, в чому річ, і з’ясували, що погіршилися її смакові якості. Одні пропонували встановити дорогі холодильники, інші — доставляти рибу живою в резервуарах.

Андрос раптом засміявся:

— Історія, як у басейнах примусили рибу рухатися? Так то ж риба!..

— Хіба я цього не розумію. Було б смішно, якби я ототожнював рибу і людей. Я лише хочу сказати, що для людей теж потрібні мотиви, тільки зовсім інші. І мотиви ці треба шукати.

— Але, Вікторе Георгійовичу, одному виробництва не потягти. Соціологи підрахували, що’ директор працює у півтора раза більше, ніж належить, а встигає зробити всього дві третини того, що належить. І причина цього в тому, що нема чіткої, добре продуманої системи.

— Так уже й нема системи? Автоматизували фінанси, план, кадри. Що ще обчислює машина? — перераховував Білобородько.

— Усе це так, — погодився Дудін. — Однак ці системи не об’єднано загальною системою управління. Дозвольте мені попрацювати над цим?

Білобородько промовчав, тільки пронизав Дудіна гострим поглядом. Андрос підвівся і, попрощавшись, вийшов.

— Ти був раніше знайбмий з Андросом? — спитав Білобородько.

— Я? Вперше зустрівся у вашому кабінеті. Мені він навіть видався несимпатичним: колючий якийсь. І дивиться підозріливо.

— Він про тебе високої думки. Говорить про твої колосальні можливості.

— Це, мабуть, після того, як програв у більярд? Ага, у мене до вас велике прохання: підіть сьогодні з роботи о шостій. Якщо робота в об’єднанні стане чи загальмується — значить управління на низькому рівні. Проте ви, сподіваюсь, не вважаєте, що він такий низький?

Білобородько хотів заперечити, бо не любив, щоб у його справи втручались інші люди, та раптом усупереч собі погодився: