Дисертаційний прорахунок - Головин Николай Иванович - Страница 30

Минув якийсь час, і я випадково стрів Анну на вулиці містечка. Вона йшла з незнайомим мені чоловіком. Він тримав її під руку і весело щось розповідав, а вона голосно сміялася. Закурюючи, чоловік простягнув сигарету і їй. Анна стисла її в губах. Їхні обличчя зблизилися — вона прикурювала. Я прошмигнув повз них. Анна не помітила мене, їй було не до мене.

Тепер у домі Анни все частіше збиралися хмари, які раз у раз вибухали грозою: грюкали двері, чувся лемент і погрози, лилися сльози. Хазяїн звичайно після цього йшов на кухню і довго сидів, обхопивши голову руками. Шукаючи в мене співчуття, він пробував зав’язати зі мною стосунки. Та я, пробурмотівши звичне привітання, поспішно йшов з кухні. Якось він схопив мене за руку, посадив за стіл… В його очах застиг такий невимовний жаль, що мені стало шкода його. Та я нічим не міг зарадити йому.

З хазяйкою я тепер бачився дуже рідко. І коли одного разу вона зайшла до мене, був дуже здивований її несподіваною появою.

— Прийшла подякувати вам, інженере. Ви повернули моє життя на сто вісімдесят градусів. Нарешті і я пізнала щастя. — Весь її вигляд випромінював гордість, вдоволення собою. — Ваша машина немов додала мені енергії і вроди. Тепер у мене стільки поклонників…. Один умовляв…

— Він хороша людина? — урвав я її.

Вона наче не розчула мого запитання і вела далі:

— …умовляв покинути все і поїхати з ним.

— І ви погодилися?

Вона стенула плечима, зовсім не помічаючи моге настрою.

— А чому б і ні?

— А чоловік?

— Г-м-м… Сто десять карбованців, технік! Як палиця над головою, хочеш підстрибнути, щоб хоч на мить вищою стати — ґуля. Вдаришся раз, другий, не захочеш і стрибати. Так і залишишся на все життя внизу.

— Вгору — вниз… Не розумію. Хіба в цьому щастя?

— Не прикидайтеся, — тяжко зітхнула вона. — Людина повинна прагнути висоти! А хто мій чоловік? Звичайний службовець. І залишиться таким до кінця життя. З ним я завжди буду на найнижчому щаблі. Певно, ваша милість теж із тих, хто задовольняється малим? Завод навіть квартири не обіцяє, а ви як віл, і вдень і вночі, і в суботу, і в неділю! Невже не тягне у ресторан, на концерт? Та просто погуляти ввечері з дівчиною?

— Я залюбки працюю над складними проблемами, на інше у мене просто часу не вистачає.

— Проблем багато — життя одне. Хочете сигарету?

Вона підвелася, закурила, насмішкувато подивилася на мене, переконана й несхитна у своїй правоті. Її погляд немов гнітив, гіпнотизував.

— Розв’язок проблем дасть величезний ефект… — намагавсь я пояснити значимість того, що роблю. — Ці дослідження стануть…

— Ефект! Треба жити, насолоджуватись радістю, а не гнатися за ефектами. Ви хоч раз у житті цілувалися з дівчиною?

Вона нищівно засміялась і вже зібралася йти, як ураз, спохопившися, згадала про Богара.

— А що показав експеримент з собакою?

— У нього погані характеристики. Боюся, що й року не протягне.

— У кожного своя доля, — жорстоко промовила Анна.

Тепер, зустрічаючись з Анною, я намагався прослизнути повз неї. Але вона, здавалося, навіть не помічала мого настрою. Навпаки, прагнула зачепити мене в’їдливим словом.

— А-а, інженер… Добрий вечір. Проблеми вирішуєте? Ну-ну, поки їх вирішите, всі дівчата заміж вийдуть. Залишитесь з проблемою, де собі дружину знайти. Ви тільки іншим ворожите? Ваша доля вас не цікавить? Яким ви станете через два-три роки? Напевне, зовсім облисієте. Ось тоді вже справді жодна дівчина на вас поглянути не схоче.

Якось, вітаючись, вона спинилась і довго дивилася на мене своїми зеленими очима.

— Признайтеся, подобаюсь? Узяли б мене за жінку? — раптом спитала самовпевнено.

І я несподівано для самого себе згідливо кивнув головою. Від її пильного погляду я завжди ніяковів, відчував себе слухняним хлопчиком. Мені захотілося розповісти їй, що мене призначили завідувачем відділу, що завод розпочав будівництво будинку, і я одним з перших у списках на одержання квартири, що мої статті знайшли схвальний відгук у наукових колак, а керівник сказав, що матеріалу вистачить на дві дисертації і навіть на докторську…

— Ні, — усе-таки зібравшись з духом, відповів я і відчув, як одразу стало легше.

Немов гора з плечей звалилася. Усміхнувсь і глянув на неї вже сміливо й весело.

Така рішучість їй не сподобалась. Вона явно бавилась: на губах її заграла глузлива посмішка.

— Це ж чому?

— Люблю свободу!

— Злякався? Не бійся, інженере, залишимося добрими знайомими. Я ж тобі казала, що ти не мого поля ягода.

Я вже збирався доповісти про свої експерименти на науковій конференції в столиці, підготував до друку велику статтю, але події, що розгорнулися, примусили мене поглянути на ефект дії мого експерименту з іншого боку.

Якось Анна повернулася додому аж уранці. Вона часто стала приходити пізно вночі або після того, як чоловік уже був на роботі. Зустрівши мене у передпокої, Анна показала крізь щілину прочинених дверей на широку спину мужчини, що саме виходив з хвіртки.

— Як гадаєш, інженере, цьому товаришеві варто довірити своє майбутнє?

Зовнішність була солідна. Навіть пес у буді затих. А може, Богар дивився у цей час на синє небо?

— Людина із становищем! А взагалі я користуюся успіхом! І вибір у мене достатній.

Анна поправила волосся, зітхнула, усміхнулась і замріяно втупилася в одну точку. Я відчув гострий запах вина й диму.

— А сім’я? — не стримався я. — Чи, може, у вас, — кивнув я на поважну спину, — просто флірт?

— Я не дівчина, щоб бавитись у флірт. Знаєш, інженере, шлюб як гра в лотерею. Чому я повинна мучитися, якщо спочатку витягла білет без виграшу? Може, моє щастя у новому тиражі?

Анну немов розкручувала якась сила. Невже на її поведінку так вплинуло прогнозування машини? Такого побічного ефекту в експерименті я не передбачав.

— І ви збираєтесь побратися з цією “спиною”?

— А що? У нього становище… На мою честь такий бенкет у ресторані влаштував, до півночі гуляли!.. У нього є гроші.

— І ви вважаєте, що для щастя достатньо мати чоловіка із становищем?

Вона знизала плечима, глянула на мене як на дитину, що нічого не тямить у житейських справах, і пішла.

Дивно, чим більше вона розкривалася переді мною, тим болючіше ставало у мене на серці. Невже у всьому винен мій експеримент?

Мене тепер усе більше цікавила причина такого дивного прогнозу машини. Що було незвичайне в інформації, якщо вікові характеристики так несподівано поліпшили параметри досліджуваного об’єкта? Може, все це залежить від генетичної програми? Хіба не буває в житті, коли гарні дівчата після заміжжя швидко втрачають вроду? А негарні — навпаки, у сорок стають красунями.

Та всі ці здогади не підтверджено дослідами і розрахунками — отож з наукового погляду не мають ніякої ціни. У чому ж справжня причина феномена? Адже тепер й інші висновки можна піддати сумніву? Я засів за тестові програми, довідники, порівнюючи дані кількох досліджуваних індивідуумів.

— Інженере, — зайшла у кімнату Анна. — Порадь, що робити? Пам’ятаєш, я тобі розповідала про чоловіка, який освідчився мені в коханні?..

— Так у вас таких, певно, з десяток набереться, хіба всіх запам’ятаєш? Купа претендентів на одне серце! Чи не забагато для однієї жінки?

— Глузуєш?

— Навіщо вам ці претенденти? А чоловік? Ви ж його любили.

— Любила та розлюбила. У мене освіта вища, а в нього…

— А якщо чоловік не дасть розлучення?

— Хай не дає. Суд і так розлучить. От з дітьми буде важче.

— І ви наважитеся виїхати звідси?

— А чому б і ні. У мене буде чудова квартира в місті, машина…

— А хіба ваш отой… ну, жених, — не одружений?

— Тепер він сам… Я просто щаслива. І все завдяки передбаченню. вашої машини. Якби не ваш експеримент, довелося б усе життя гибіти у цій глушиніг Суд поділить майно: моя частка більша. І виїду.

— Будете воювати за цей мотлох?

Вона примружила очі, зневажливо глянула на мене і повільно промовила: