Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Повернення з зірок - Станіслав Лем - Страница 32
боролися одне з одним. Я кинувся на ліжко, затиснув зубами край ковдри і скрикнув; крик був не схожий на схлипування — сухий, огидний. Не хотів я, не хотів нікого скривдити і водночас знав, що мені нема за що собі дорікати, що не допоможе мені ні Олаф, ні хто інший.
Я підвівся. За десять років я навчився вирішувати все моментально. Мені доводилося вирішувати питання життя і смерті — свого й інших. У такі хвилини мене проймав холод, мозок мій ставав немовби апаратом, створеним для того, щоб підрахувати «за» і «проти», все зважити і розв'язати одразу й остаточно. Навіть Джімма, який не любив мене, визнавав мою безсторонність. Зараз, коли б і хотів, я не міг діяти інакше, ніж тоді, за крайніх обставин; тепер теж настав такий момент. Я побачив у дзеркалі власне обличчя, світлі, майже білі очі, збільшені зіниці; дивився з ненавистю, а потім відвернувся, я не міг навіть думати про те, щоб лягти в ліжко. Звідти, де стояв, я перекинув ноги через підвіконня. До землі було чотири метри. Я стрибнув, безшумно торкнувся ногами землі і тихо побіг у бік басейну. Обминув його. Вибіг на дорогу. Шосе вело в узгір'я, звиваючись серед них фосфоруючою змійкою, вужем, аж поки не обривалося в темряві світлою рискою. Я біг чимраз швидше, щоб знесилити своє серце, — воно билося розмірене й потужно; мчав, може, з годину, поки не побачив попереду вогнів якихось будинків. Я повернув назад. Був уже втомлений, але саме тому не зменшував темпу. «Так тобі! так! так!» — говорив я собі й біг далі, біг, аж поки не наскочив на подвійний ряд живоплоту — то був сад вілли.
Захеканий, я зупинився перед басейном, присів на бетонний край, схилив голову і побачив зірки. Я не хотів їх бачити. Вони були мені непотрібні. Я був божевільний, скажений, коли боровся за право брати участь в експедиції, коли давав робити з себе в гравіроторах мішок з кров'ю. Нащо мені це було потрібно? Чому я не знав, що треба бути звичайною, звичайнісінькою людиною, що інакше не можна, не варто жити?
Я почув кроки. Вони пройшли повз мене. Він обіймав її плечі, вони міцно притиснулись одне до одного. Він нахилився. Тіні їхніх голів злилися.
Я підвівся. Він цілував її. Вона гладила його волосся. Я бачив білі смуги її рук. Сором, ще не знайомий мені, мов гостре лезо, прошив мене наскрізь. Я, зоряний мандрівник, товариш Ардсра, повернувшись на Землю, стояв у саду и думав лише про те, щоб відняти дівчину в якогось чоловіка, не знаючи ні його, ні її, — тварюка, справжня тварюка з зірок, навіть гірше, гірше…
Я не міг дивитися. І дивився. Нарешті вони, не поспішаючи, відійшли, обнявшись, а я, оббігши басейн, помчав уперед. Раптом перед моїми очима виріс великий чорний силует, і майже водночас я вдарився об щось руками. Це був автомобіль. Навпомацки я знайшов дверцята. Коли відчинив їх, спалахнула лампочка.
Тепер я робив усе поспіхом, але цілеспрямовано, зосереджено, неначе мав кудись їхати, наче мусив…
Мотор озвався. Я повернув руль, включив фари і виїхав на шосе. Руки мої злегка тремтіли, і я міцніше стиснув руль. Раптом я згадав про чорну скриньку, різко загальмував, аж машину винесло на край шосе, вискочив, підняв капот і почав гарячкове шукати її. Мотор виглядав не так, як ті, з якими я колись мав справу, і я не знав, де її шукати. Може, аж там, спереду. Проводи. Чавунний блок. Футляр. Щось незнайоме, прямокутне — так, вона. Інструмент. Я працював швидко, але уважно і тому майже не подряпався. Нарешті я обома руками видер цей важкий, наче литий, чорний куб і жбурнув його в придорожні зарості. Я був вільний. Грюкнув дверцятами, рушив. Засвистів вітер. Швидкість зростала. Рівно гув мотор, глухо шурхотіли шини. Поворот. Я, не гальмуючи, обрізав його зліва. Другий, крутіший. Надсадно заскрипіли колеса; я відчував, як страшна сила притискає мене разом з машиною до зовнішнього боку дуги. Але мені було замало. Ще поворот. В Аппреноусі були спеціальні автомашини для пілотів. Ми робили на них карколомні трюки, щоб виробити швидку реакцію. Це дуже корисні вправи. Для чуття рівновагії — також. Наприклад, на повороті нахилити машину на праві колеса і їхати так якийсь час. Колись я це вмів. І зробив зараз, на безлюдному шосе, врізаючись п пробиту фарами темряву. Не тому, що хотів загинути. Просто мені все було байдуже. Якщо я нещадний до інших, то мушу бути таким і до себе. Я зробив поворот, підняв машину так, що вона хвилину йшла на двох колесах, які несамовито вищали, і знову кинув у протилежний бік; сильно вдарився кузовом об щось темне — може, дерево? Нічого вже не було, лише виття мотора, що наростало разом із швидкістю, і бліді відбитки шкали приладів у склі, і сичання вітру, на мить
я побачив навпроти глідер, який намагався обминути мене, з'їхавши на самісінький край шосе, і злегка повернув кермо. Важка машина закрутилась як джміль, почувся глухий брязкіт, скреготіння понівеченої бляхи і — темрява й тиша.
…Я глибоко вдихнув повітря. Я був неушкоджений, навіть не ударився. Спробував запалити фари. Марно. Підфарники. Один засвітився. Я запустив мотор. Машина, важко хрипучи, вилізла на шосе. Одначе це б.ула добра машина, якщо слухалась мене після всього того, що я з нею виробляв. Назад я їхав повільніше. Але коли я побачив поворот, нога сама натиснула на педаль, і знову я видавлював з мотора все, що він міг дати, аж шини вищали. Загальмував я перед самим живоплотом. Потім повів машину в зарості. Продершись крізь кущі, вона наїхала на якийсь пень і стала. Я не хотів, щоб бачили, що я з нею зробив, а тому накидав на неї гілок; перед був добре-таки побитий, а ззаду лише невелика вм'ятина від першого удару об стовп чи щось інше там, у темряві.
Потім я прислухався. Будинок стояв темний і мовчазний. Велика тиша ночі линула до зірок. Додому іти не хотілося. Я відійшов від розбитої машини, а коли трава, висока волога трава досягла мені колін, я впав у неї і лежав так, аж поки не заснув.
Збудив мене чийсь сміх. Я впізнав його. Я знав, хто це сміється, ще до того, як розплющив очі, й сон мій одразу зник. Я змок до нитки, все було вологе від роси — сонце стояло ще низько. На небі — мереживо білих хмаринок. А навпроти мене на маленькому чемодані сидів Олаф і сміявся. Ми підхопилися водночас. Рука в нього була така сама, як і в мене — велика й тверда.
— Коли ти приїхав?
— Тільки що.
— Ульдером?
— Так. Я теж так спав… дві перші ночі,.розумієш?…
— Он як?…
Він уже не посміхався. Я теж. Наче щось стало між нами. Ми мовчки дивились один на одного — вивчали.
Він був високий, може, навіть на кілька сантиметрів вищий за мене, сухорлявий. Борода була зовсім ясна. Орлиний ніс і коротка верхня губа, яка охоче показувала зуби; його очі так само охоче сміялися (блідо-блакитні, вони в такі хвилини темнішали); тонкі губи ледь помітно кривилися, наче він усе сприймав скептично — може, саме це було причиною того, що ми зблизилися не відразу. Олаф був старший за мене на два роки;
його найкращим другом був Ардер. Лише коли той загинув, ми подружили по-справжньому. І вже до кінця.
— Олафе… — сказав я. — Ти голодний, га? Ходім, з'їмо чогось.
— Стривай, — сказав він. — Що там таке? Я простежив за його поглядом.
— А це… нічого. Машина. Купив, знаєш, щоб пригадати…
— Була аварія?
— Так. їхав уночі, ну й…
— У тебе була аварія? — повторив він.
— Атож. Але то дурниці. Зрештою, нічого не трапилось. Ходімо… Якщо ти не заперечуєш, я візьму твій чемодан…
Він узяв його сам. Мовчки. Не дивився на мене. М'язи його щелеп ворухнулися.
«Відчув щось, — подумав я. — Не знає, яка причина аварії, але здогадується».
Нагорі я сказав йому, щоб він вибрав собі з чотирьох вільних кімнат яку схоче. Він вибрав ту, з якої відкривався гірський краєвид.
— Чому ти сам її не взяв? А, знаю, — посміхнувся він, — оце золото, правда?
— Так.
Він торкнувся рукою стіни.
— Сподіваюсь, вона звичайна? Ніяких картин, телевізорів?
— Будь спокійний, — я посміхнувся й собі. — Це справжня стіна.
Я подзвонив, щоб подали сніданок. Хотів поснідати з ним сам на сам. Білий робот приніс каву. І ще тацю, повну всього: це був чудовий сніданок. Ми їли мовчки. Я з задоволенням дивився, як він жує, — аж ворушилося пасмо волосся над вухом. Потім Олаф спитав:
- Предыдущая
- 32/53
- Следующая

