Над прірвою у житі - Сэлинджер Джером Дэвид - Страница 17

Подопивавши все, вони раптом підвелися й заявили, що їм пора спати. Кажуть, завтра треба вставати рано, вони йдуть на вранішню виставу мюзик-холу в Радіо-сіті. Я спробував їх трохи затримати, але марно. Так ми й попрощалися. Я ще сказав, що знайду їх у Сіетлі, якщо коли-небудь там буду. Але навряд. Тобто навряд чи я їх шукатиму.

Принесли рахунок — за все, разом з сигаретами, майже тринадцять доларів. Як на мене, дівчата могли б принаймні запропонувати самим заплатити за випите до того, як я з ними сів. Я, звісно, не дав би їм заплатити, однак принаймні запропонувати вони могли б. А втім, я не брав цього в голову. — Вони ж були такі темні та ще й в отих жалюгідних, кумедних капелюшках, і взагалі. У мене аж душа защеміла, коли я подумав, що завтра вранці їм уставати на першу виставу мюзик-холу в Радіо-сіті. Коли хто-небудь; скажімо, молода дівчина в жахливому капелюшку, їде такий світ до Нью-Йорка — з якогось там Сіетла, враг його матері,— і лише для того, щоб підхопитися вдосвіта й бігти на вранішню виставу мюзик-холу в Радіо-сіті, це мене так пригнічує, просто серце крається. Я б замовив усім трьом по сотні коктейлів кожній, аби тільки вони мені про це не розповідали були.

Я пішов із «Лавандової зали» майже одразу після дівчат. Однаково клуб зачиняли, а оркестр уже давно не грав. Це просто жахливо — сидіти в такому місці, коли ні з ким потанцювати, а клятий офіціант не подає нічого, крім кока-коли. У цілому світі нема такого нічного клубу, де можна довго висидіти, якщо тобі не дають спиртного і ти не нап'єшся. Або якщо ти без дівчини, в яку до нестями закоханий.

11

Простуючи до вестибюля, я раптом знову згадав про каналію Джейн Галлахер. Згадав — і вже не міг викинута її з голови. У вестибюлі я сів у якесь обідране, аж гидкої глянути, крісло й задумався про те, як вона сиділа з Стредлейтером у машині отого покидька Еда Бенкі. І хоч я руку міг дати на відріз, що між ними нічого такого не було, — я ж бо знав Джейн як облуплену, — а викинути її з голови не міг, і край. Авжеж, я знав Джейн як облуплену. Не брешу. Вона, скажу вам, уміла не тільки в шашки, вона взагалі любила спорт, і ми, коли познайомилися, ціле літо майже щодня грали вранці в теніс, а вдень — у гольф. Помалу в нас виникли досить тісні взаємини. Я маю на увазі не інтимні взаємини, ні,— до цього, звісно, не дійшло, — просто ми весь час були одне в одного на очах. Адже щоб узнати дівчину, не конче мати з нею інтимні взаємини.

А почалося все так. їхній доберман-пінчер занадився до нас у двір — одно паскудить на газоні, і все. Мати була дуже люта. Вона подзвонила матері Джейн і наробила страшного тарараму. О, моя мати вміє через дрібницю зняти бучу! А потім трапилося так, що за кілька днів я побачив. Джейн у клубі — вона лежала долілиць біля басейну, і я привітався. Я знав, що вона живе по сусідству, але балачок із нею абощо доти нe заводив. І коли я привітався, дівчина тільки глипнула на мене таким крижанющим поглядом. Як уже я їй, каналії, не доводив, що мені, мовляв, звисока начхати, де їхній розтриклятущий пес робить своє собаче діло. Та нехай він, кажу, хоч на самісінькому порозі в нас сяде, про мене. Одне слово, після цього ми з Джейн потоваришували і т. ін. До вечора того ж таки дня вже грали в гольф. Пригадую ще, вона тоді загубила вісім м'ячів. Вісім! Ох, попомучився я з нею, поки навчив бодай не заплющуватися, коли б'єш по м'ячу. В кожнім разі, я підучив її тільки так! Сам я в гольфі король. Якби сказав вам, за скільки ударів роблю гру, ви б, мабуть, не повірили. Якось мене навіть мало не зняли були для короткометражного фільму, але в останню хвилину я передумав. Коли вже ти так ненавидиш кіно, думаю, то давати їм знімати себе для короткометражки просто нечесно.

Дивна вона дівчина, каналія Джейн. Якщо казати щиро, то великою красунею її не назвеш. А проте голову мені закрутила. Рот — отакецький. Я хочу сказати, коли вона схвильована й заходжується про що-небудь розповідати, то ніби не може втримати вкупі губів, і вони розлітаються в усі боки. Я просто млів. Джейн узагалі ніколи не стуляла губів зовсім. Вони були в неї весь час трохи розтулені, особливо коли грала в гольф або читала книжку. Джейн усю дорогу читала, і читала книжки дуже гарні. Вона любила поезію, і взагалі. Крім моїх родичів, вона була єдина людина, якій я показав оту всю списану віршами бейсбольну рукавицю Аллі. Джейн ніколи його не бачила, бо того літа приїхала до Мейна вперше, — раніше вона проводила канікули на мисі Код, — але я багато їй розповідав про Аллі. Вона охоче про таке слухала.

А ось моя мати її чомусь недолюблювала. Розумієте, матері всю дорогу здавалося, ніби Джейн із своєю матір'ю ставляться до неї спогорда абощо — бо вони, бачте, не вітаються! Моя мати часто бачила їх у селищі — Джейн із матір'ю їздили туди своїм кабріолетом «ласаль» на базар. Моїй матері Джейн навіть не здавалася симпатичною. А мені здавалася. Вона мені просто подобалась, і край.

Особливо мені запам'ятався один день. Це був єдиний раз, коли ми з каналією Джейн, можна сказати, цілувалися. Була субота, дощ лив як із відра, і я сидів у них на ґанку — вони мали такий величезний, обтягнений сіткою від комарів ґанок. Ми грали в шашки. Час від часу я піддражнював її за те, що вона не чіпає своїх дамок. Але я не дуже її роздраконював. Джейн така дівчина, що їй узагалі не дуже хочеться допікати. Сказати правду, я страх як люблю допекти котрійсь до живого, тут я свого не проґавлю. Та найсмішніше ось що: коли дівчина подобається мені по-справжньому, дражнитися з нею мені зовсім не хочеться. Іноді бачиш, що й вона не проти, аби ти з нею подрочився, — навіть знаєш це напевно, — та якщо ти знайомий з дівчиною давно і досі ніколи з нею не дрочився, то просто руки не здіймаються. Одне слово, розкажу ж про той день, коли ми з Джейн, можна сказати, цілувалися. Дощ лив мов скажений, ми грали в шашки, і раптом отой п'яничка, за яким була її мати, виходить на ґанок і питає в Джейн, чи є в домі сигарети. Я його не дуже знав, але це був один із тих суб'єктів, які до вас і не забалакають, коли ви їм не потрібні. Противний тип. Одне слово, каналія Джейн навіть не відповіла йому, коли він спитав, чи є в домі сигарети. Тоді він запитав ще раз, а вона йому знов ні слова. Навіть очей від шашок не підвела. Зрештою він крутнувсь і пішов у будинок. Коли він зник, я й питаю в Джейн, що все це в біса означав. А вона й до мене не озивається. Вдає, ніби обмірковує хід і т. ін. І раптом на шахівницю сльоза — кап! Просто на чорне поле. Слухайте, в мене та сльоза й досі стоїть перед очима. Джейн мовчки розмазала її пальцем по дошці. Не знаю чому, але серце в мене так защеміло — жах. Я встав, підійшов до її крісла-гойдалки й примусив її посунутись, щоб сісти поруч. Я сів майже їй на коліна. Тоді вже вона заплакала по-справжньому. Хтозна, як воно так вийшло, пригадую тільки, що я почав її скрізь цілувати — просто куди попало: в очі, в ніс, у чоло, в брови, навіть у вуха. Тільки в губи не цілував — вона їх усе відвертала, і край. Одне слово, це й був той єдиний раз, коли ми з нею, можна сказати, цілувалися. По хвилі Джейн підвелася, пішла в будинок і вдягла светр, білий з червоним, — я від нього просто млів, — і ми вирушили на якийсь чортів фільм. Дорогою я запитав її, чи не чіпляється до неї містер Кюдехі — так звали того випиваку. Джейн, звісно, була ще зовсім молода, але фігурку мала потрясну, а від того собаки Кюдехі можна було сподіватися чого завгодно. Проте вона відповіла, що ні. Так я й не довідався, що ж у дідька тоді сталося. Є дівчата, в яких ніколи нічого не взнаєш.

Та я не хочу, аби ви подумали, нібито Джейн узагалі була якась крижина абощо — тільки через те, що ми з нею жодного разу не цілувалися й т. ін. Зовсім ні. Наприклад, ми весь час ходили з нею за руку. Я розумію, це ще нічого не означає, але тримати її за руку було просто клас. Здебільшого з цими дівчатами так буває: візьмеш її за руку, а та рука наче мертва або дівчина весь час крутить нею, ніби боїться, що інакше тобі набридне абощо. А Джейн була не така. Прийдемо з нею в кіно чи там куди, візьмемось одразу за руки й так сидимо, поки той клятий фільм і закінчиться. Сидимо спокійно і взагалі не робимо з цього історії. З Джейн ніколи не треба було хвилюватися — пітніє в тебе долоня чи ні. З нею я просто почував себе щасливим. Серйозно кажу.