Мільйонери з порожніми кишенями - Берна Поль - Страница 30

— То Шпиндель мусив би тут сидіти на почесному місці! — захоплено вигукнув Шарлюн. — Аби не він — не було б нового могіканського селища! Піднімемо келиха за Шпинделя!

Мадмуазель Блан майже не втручалася до розмови, лиш усміхалась, радіючи з цих веселощів, що поєднали самітніх старих і чудових дітей, яким вона була за вчительку.

Проте до її радості долучався й смуток. Одчайдушний Шарлюн забився об заклад — і виграв, але грі вже настав кінець! Ще недавно Міке сказала: «Ніколи в житті я більше не побачу такої краси!». В цих простих словах відбився й безмежний жаль за минущою красою, і мрії дівчинки, яка переживала золоті свої літа, й жадання, щоб ці літа ніколи не минали.

— Ні! Не треба ніколи ні за чим жаліти! — мовила подумки мадмуазель Блан. — О кожній порі життя, за кожної оказії, навіть у найтяжчих спитках дзиґар часу відбиває у вірних серцях кращі години з минулого!