Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Гра престолів - Мартін Джордж - Страница 120
Пізніше, вдень, він покликав до себе Томарда, огрядного рудовусого дружинника, якого Недові діти називали Товстун Том. Відколи Джорі вбили, а Алин поїхав, Товстун Том очолював старківську варту. Це викликало в Неда певне занепокоєння. Томард був міцним чолов’ягою, дружнім до людей, вірним і упертим, не без здібностей, та йому вже минало п’ятдесят, а він і замолоду не вирізнявся спритністю. Мабуть, не слід було поспіхом відсилати геть половину своєї сторожі, до того ж з усіма найкращими бійцями поміж них.
— Мені знадобиться твоя допомога, — мовив Нед до Томарда, коли той з’явився, трохи сторожко поглядаючи на хазяїна, як зазвичай у його присутності. — Відведи мене до божегаю.
— Чи це доречно, пане Едарде? З вашою ногою…
— Може, й недоречно. Але необхідно.
Томард викликав Варлі. Спираючись руками на плечі обох вояків, Недові вдалося зійти долі крутими баштовими сходами і так-сяк прошкутильгати через замковий двір.
— Треба подвоїти сторожу, — наказав він Товстунові Тому. — Хай ніхто не входить до Башти Правиці й не виходить з неї без мого дозволу.
Том зморгнув.
— Мосьпане, як Алин та інші поїхали, ми тут ледве…
— Це лише ненадовго. Зроби варти довшими.
— Як накажете, мосьпане, — відповів Том. — Чи можу я спитати…
— Краще не треба, — похмуро відрізав Нед.
Божегай був порожній, як і завжди тут, у твердині південних богів. Коли Нед сідав на траву біля серце-дерева, його нога волала від болю. Він видобув з рукава листа, запечатаного знаком його дому.
— Якщо твоя ласка, передай оце негайно.
Томард глянув на ім’я, написане Недом на листі, й занепокоєно облизнув губи.
— Мосьпане…
— Виконуй наказ, Томе, — мовив Нед.
Скільки йому довелося чекати у тиші божегаю, він не знав і сам. Тут було спокійно. Товсті стіни відсікали гамір замку, і можна було чути спів птахів, стрекотіння коників, шурхіт листя під тихим вітерцем. За серце-дерево тут правив дуб, бурий та безликий, проте Нед Старк усе ж відчував присутність своїх богів. Навіть нога боліла вже не так сильно.
Вона прийшла надвечір, як сідало сонце і хмари червоніли понад стінами й баштами. Прийшла сама, як він і прохав. Цього разу вона вдяглася просто: у шкіряні чобітки та зелене вбрання для полювання. Коли вона відкинула каптура бурої накидки, він побачив синець там, де її вдарив король. Різкий сливовий колір змінився на жовтий, пухлина трохи спала, та все одно синця не можна було сплутати ні з чим іншим.
— Чому тут? — запитала Серсея Ланістер, стоячи над ним.
— Щоб бачили боги.
Вона сіла коло нього на траві. Витонченим був кожен її рух. Кучеряве біляве волосся струменіло за вітром, а очі мали колір зеленого листя влітку. Нед Старк довгий час не помічав її краси, та зараз видивлявся на всі очі.
— Я знаю ту правду, за яку помер Джон Арин, — мовив він до неї.
— Хіба? — Королева слідкувала за його обличчям, обережніша за кішку. — То ось навіщо ви мене сюди кликали, пане Старку? Загадки загадувати? Або ж забажали схопити мене, як мого брата ваша жінка?
— Якби ви справді так думали, то ніколи б не прийшли. — Нед обережно торкнувся її щоки. — Він уже робив це раніше?
— Раз чи два. — Вона відсахнулася від його руки. — Та ніколи раніше у обличчя. Хайме б його вбив, хай навіть і сам би наклав головою.
Серсея подивилася на нього з викликом.
— Мій брат вартий сотні таких, як ваш друг.
— Ваш брат? — спитав Нед. — Або коханець?
— І те, й інше. — Вона не стала заперечувати правди. — Ще з тієї пори, як були дітьми. А чому б і ні? Серед Таргарієнів брати одружувалися з сестрами три століття, аби зберегти чисту кров. А ми з Хайме більше, ніж брат з сестрою. Ми — одна людина у двох тілах. Ми росли у одному материному череві. Він прийшов у цей світ, тримаючи мене за ногу, як казав наш старий маестер. Коли він входить у мене, я почуваюся… одним цілим.
Легкий натяк на усмішку пролетів її вустами.
— Мій син Бран…
Слід віддати їй належне — Серсея навіть оком не зморгнула.
— Він нас бачив. Ви любите ваших дітей, чи не так?
Роберт питав у нього точно те саме вранці перед бугуртом. І тоді, і зараз Нед дав одну й ту саму відповідь.
— Усім серцем.
— Так само і я люблю своїх.
Нед подумав: «Якби дійшло до вибору: життя якоїсь невідомої мені дитини супроти життя Робба, Санси, Ар’ї, Брана та Рікона, що б я зробив? А й того більше: що зробила б Кетлін, якби мала вибір між життям Джона та дітьми її власної плоті?» Він не знав відповіді. І молився, щоб ніколи не дізнатися.
— Всі троє — діти Хайме, — мовив він. І це не було запитання.
— Дяка богам за це.
«Міцне сім’я». Так казав Джон Арин на смертному одрі. Саме так і було. Усі оті байстрюки… усі мали волосся чорне, як ніч. Великий маестер Малеон зробив запис про останнє парування оленя з левом років з дев’яносто тому: Тія Ланістер вийшла за Гавейна Баратеона, третього сина правлячого князя. Єдине їхнє дитя померло немовлям — безіменний хлопчик, що його фоліант Малеона описував як «чималенького та міцного малюка, зарослого по усій голові чорним волоссям». Тридцятьма роками раніше якийсь Ланістер узяв за дружину панну Баратеон. Вона подарувала йому трьох дочок та сина, як один чорних волоссям. Скільки б Нед не шукав жовтими крихкими сторінками, усюди й незмінно золото поступалося вугіллю.
— Минуло вже півтора десятки років, — мовив Нед. — Як сталося, що ви не маєте жодної дитини від короля?
Вона виклично підняла голову.
— Ваш Роберт якось нарядив мені дитя, — мовила вона повним презирства голосом. — Та брат знайшов жінку, щоб вичистила мене. Роберт навіть не дізнався. Правду кажучи, я почувала відразу до найменшого його доторку, а у себе не пускала багато років. Я знаю інші способи задовольнити його, коли він раптом полишає своїх шльондр і ввалюється до мене у покої. Що б ми не робили, король зазвичай буває такий п’яний, що до ранку усе забуває.
Як усі могли так засліпнути? Правда лежала перед ними увесь час, написана на обличчях дітей. Неда занудило.
— Я пам’ятаю Роберта у день, коли він прийняв престол. Він був король до останньої волосини, — тихо мовив Нед. — Його кохали усім серцем тисячі інших жінок. Звідки у вас така ненависть до нього?
Її очі спалахнули у сутінках зеленим вогнем, як у левиці — знаку її дому.
— Надвечір після весільного бенкету, вперше наодинці в опочивальні, він назвав мене іменем вашої сестри. Він лежав на мені, смердів вином і шепотів «Ліанна».
Нед Старк згадав бліді блакитні троянди, і на якусь мить на його очі навернулися сльози.
— Не знаю, кого з вас мені шкода більше.
Королеву це, здається, розважило.
— Жалійте себе, пане Старк. А мене не треба.
— Ви знаєте, що я повинен зробити.
— Повинні? — Вона поклала йому руку на здорову ногу, трохи вище коліна. — Справжній чоловік робить те, що хоче, а не те, що повинен.
Її пальці легко пробігли по його стегну, натякаючи на заманливе.
— Державі потрібна сильна Правиця. Джофові ще багато років до повноліття. Ніхто не хоче нової війни, а найменше я.
Її рука торкнулася його обличчя, тоді волосся.
— Буває, що друзі стають ворогами, то чому вороги не можуть стати друзями? Ваша жінка за тисячі верст звідси, а мій брат утік. Будьте до мене ласкавіші, Неде, і ви не пошкодуєте, присягаюся вам.
— Ви пропонували те саме і Джонові Арину?
На це вона дала йому ляпаса.
— Я носитиму його як почесну відзнаку, — сухо промовив Нед.
— Кажете про честь?! — визвірилася вона. — Та як ви смієте вдавати переді мною саме шляхетство?! Ви маєте власного байстрюка, я сама його бачила. Цікаво, хто була його мати? Якась дорнійська селянка, яку ви гвалтували, поки горіла її хата? Проста шльондра? Або невтішна сестра загиблого — панна Ашара? Вона кинулася у море, як мені казали. Чого б це? У горі за братом, якого ви вбили, або за дитиною, яку вкрали? Скажіть-но, мій найшляхетніший пане Едарде, чим же це ви відрізняєтеся від мене, Хайме або Роберта?
- Предыдущая
- 120/203
- Следующая

