Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Гра престолів - Мартін Джордж - Страница 141
Досить скоро він запам’ятав також і їхні імена, коли князі та пани з синами і почтом постікалися до Зимосічі на учту. Навіть у великій трапезній виявилося не досить місця, аби усі повсідалися одразу, тому Робб бенкетував зі значковими панами по черзі. Бранові завжди відводили почесне місце по праву руку від брата. Дехто з панства кидав на нього зачудовані й важкі погляди, неначе сумніваючись, чого це зелений хлопчисько, ще й каліка, має сидіти вище від них.
— Скільки вже набралося війська? — запитав Бран маестра Лювина, коли князь Карстарк із синами проїхали крізь браму в зовнішній стіні.
— Приблизно дванадцять тисяч.
— Скільки серед них лицарів?
— Не надто багато, — дещо невдоволено відповів маестер. — Аби стати лицарем, потрібно відстояти всенощну в септі, бути помазаним сімома єлеями та проказати обітниці. На півночі лише декілька визначних домів вірують у Сімох. Решта шанує старих богів, а тому в лицарі не висвячується… але ті пани разом з їхніми синами та служивими латниками нічим не поступляться жодному лицареві у хоробрості, вірності чи шляхетності. Не слід міряти чесноти людини тим, чи величають її «паном лицарем». Я казав тобі вже сто разів.
— І все ж, — наполягав Бран, — скільки лицарів?
Маестер Лювин зітхнув.
— Три-чотири сотні… разом із трьома тисячами важких кінних латників, які не є лицарями.
— Князь Карстарк прийшов останнім, — задумливо промовив Бран. — Робб влаштує сьогодні учту на його честь.
— Поза сумнівом.
— Чи скоро вони… вирушать?
— Мають вирушити скоро, бо буде запізно, — відповів маестер Лювин. — Зимівник забитий, аж тріщить. Таке військо виїсть усе навколо до голої землі, якщо простоїть бодай ще трохи. Уздовж королівського гостинця чекають інші, аби приєднатися: лицарі з Курган-поля, болотники, князі Мандерлі та Кремінець. У річковому краю вже воюють, а твоєму братові ще долати багато верст до майбутнього бойовища.
— Знаю. — Бран почувався жалюгідно, і голос видавав його настрій. Він повернув спижеву трубу маестрові й раптом помітив, як витончилося Лювинове волосся на маківці черепа. Бран бачив, як крізь нього просвічує рожева шкіра. Було незвично дивитися на маестра згори, коли все життя дивився знизу. Але ж на плечах Ходора можна бачити згори геть усіх.
— Не хочу більше дивитися. Ходоре, віднеси мене назад до башти.
— Ходор, — відповів Ходор.
Маестер Лювин запхав трубу до рукава.
— Бране, твій вельможний брат зараз не має часу для тебе. Він повинен привітати князя Карстарка з синами.
— Я не турбуватиму Робба. Я хочу до божегаю. — Він поклав руку на плече Ходора. — Ходор.
У граніті внутрішньої стіни башти були вирізані приступки для рук, що утворювали подобу драбини. Ходор узявся лізти ними донизу, щось мугикаючи. Бран підстрибував у нього на спині в плетеному з верби кошику, який винайшов для нього маестер Лювин. Маестер помітив, що в таких кошиках жінки носили хмиз та дрова на спині; після того було вже нескладно прорізати дірки для ніг та причепити кілька ременів, аби рівніше розподілити вагу Брана. Їздити на Танцівниці, ясна річ, було цікавіше, але ж Танцівниця не усюди могла пройти. Та й сорому Бран відчував менше, ніж коли Ходор ніс його на руках, наче немовля. Ходорові новий спосіб, здається, теж подобався, хоча по ньому ніхто не сказав би щось напевне. Складно було лише з дверима. Ходор інколи забував, що везе на спині Брана, і тоді прохід крізь двері ставав болісним.
Близько двох тижнів у замку чинилася така метушня, що Робб наказав тримати обидві решітки піднятими, а моста — опущеним, навіть глупої ночі. Коли Бран показався з башти, рів між стінами саме перетинала довга валка панцерних вершників. То була дружина Карстарка, що супроводжувала свого князя до замку. На них були чорні залізні шоломці та чорні вовняні киреї, прикрашені білими сонцями. Ходор потрусив собі поруч із ними, посміхаючись до себе і гупаючи чобітьми по дошках мосту. Вершники кидали на них зачудовані погляди, а одного разу Бран почув чийсь регіт. Та не дозволив собі перейматися.
— На тебе дивитимуться, — попередив його маестер Лювин першого ж разу, коли на Ходора почепили плетеного кошика. — Дивитимуться, патякатимуть язиками, дехто навіть глузуватиме.
«Хай глузують», подумав Бран. У опочивальні з нього ніхто не глузував, але він не мав наміру прожити решту життя у ліжку.
Коли вони проходили під решіткою брамної башти, Бран вклав два пальці в рота і свиснув. Через двір до хазяїна прискакав Літо. Зненацька латникам Карстарків довелося опановувати коней, які закочували очі та іржали з переляку. Один огир став дибки з відчайдушним вереском, а його вершник лаявся та силувався не впасти. Від запаху лютововка коні зазвичай бісилися, якщо не були до нього привчені. Але щойно Літо зникне, як вони мають швидко заспокоїтися.
— До божегаю, — нагадав Бран Ходорові.
Навіть Зимосіч була переповнена людом. У дворі дзвеніли мечі та сокири, торохтіли вози, гавкали собаки. Двері зброярні були прочинені, крізь них Бран помітив Мікена за роботою: стукотів молот, піт стікав голими грудьми. Стільки незнайомих людей Бран не бачив за все життя — навіть тоді, коли приїжджав гостювати король Роберт.
Він спробував не полохатися, коли Ходор присів, проходячи у низькі двері. Вони пройшли довгим темнавим проходом. Літо бадьоро трусив поруч. Час від часу вовк зиркав догори, виблискуючи очима, мов озерцями рідкого золота. Бран хотів попестити його, але їхав занадто високо.
Божегай являв собою острівець покою серед гармидеру Зимосічі. Ходор пробрався крізь щільно порослі дуби, залізодерева, вартові сосни до тихого ставка біля серце-дерева. Він зупинився під покрученими гілками оберіг-дерева, мугикаючи про себе. Бран простяг руки над його головою і витяг себе з кошика, волочачи мертві ноги крізь отвори.
Він повисів трохи, гойдаючись, і червоне листя гладило йому обличчя, а тоді Ходор зняв його і посадовив на гладкий камінь коло води.
— Хочу побути сам, — сказав Бран. — Іди купайся. Іди до ставків.
— Ходор.
Ходор затупав між деревами і зник. На тому кінці божегаю, під вікнами гостьового будинку, підземне гаряче джерело живило три невеличкі ставки. Вода у них парувала день і ніч, а стіна, що височіла поруч, геть уся заросла мохом. Ходор ненавидів холодну воду і пручався, як дикий кіт, коли йому погрожували милом, але в гарячому ставку міг сидіти годинами, щасливий, гучно відригуючи в лад зі ставком, коли з темних зелених глибин здіймалися бульки і лускали на поверхні.
Літо посьорбав води і вклався обабіч Брана. Хлопчик почухав вовка під щелепою, і на якусь мить обидва насолоджувалися покоєм. Бранові завжди подобалося в божегаю, навіть до того, як з ним сталося лихо, але останнім часом його тягнуло сюди все сильніше. Навіть серце-дерево більше не лякало його так, як колись. Глибокі червоні очі, вирізані у блідому стовбурі, спостерігали за ним, як і раніше, але зараз вони його чомусь втішали. Він казав собі, що боги наглядають за ним. Старі боги, боги Старків, першолюдей і дітей лісу. Боги його батька. Він почувався безпечно на їхніх очах. Глибока тиша серед дерев допомагала думати. Бран багато думав, відколи впав. Думав, мріяв, балакав з богами.
— Будьте ласкаві, зробіть так, аби Робб нікуди не пішов, — тихо молився він. Провів рукою по холодній воді, пускаючи ставком хвильки. — Примусьте його лишитися вдома. Або, якщо вже він мусить піти, то хай повернеться додому цілий, разом з паном батьком, матінкою та дівчатами. А ще зробіть так… щоб Рікон зрозумів.
Відколи його маленький братик дізнався, що Робб вирушає на війну, то оскаженів, як зимова буря: по черзі то лив сльози, то спалахував гнівом. Малий відмовлявся їсти, плакав та верещав по ночах, навіть буцнув Стару Мамку, яка намагалася заспівати йому колискової. А наступного дня зник. Робб відрядив на його пошуки половину людей у замку, і коли нарешті його знайшли у крипті, Рікон змахнув на них іржавим мечем, витягнутим з рук мертвого короля, а Кудлай вискочив з темряви, пускаючи слину, як зеленоокий дідько. Вовк оскаженів майже так, як і сам Рікон: він вкусив Гейджа за руку, вирвав шматок м’яса з Мікенового стегна. Тільки Робб разом із Сірим Вітром спромігся вгамувати його. Фарлен прип'яв чорного вовка у псярні на ланцюг, але тепер самотній Рікон плакав ще гіркіше.
- Предыдущая
- 141/203
- Следующая

