Похорон богів - Білик Іван Іванович - Страница 136

І сказав Симеон у гордості: «Дайте купу золота й дві купи срібла, й віддайте за мого сина Петра вашу царівну!»

Знявся в греках великий плач, але мусили дати. Віддав Роман онуку свою за княжича Петра, хоч не була вона роду царського, бо дід її такоже не був. І вернувся Симеон у ще більшій гордості, бо досі такого не було.

В літо 924-е. Назвав себе Симеон царем, досі-бо прозивався князем, і поставив патріарха в Булгарській землі.

В те ж літо. Ратився з сербами й підкорив сербів.

У літо 925-е. Нічого не було.

В літо 926-е. Такоже нічого.

В літо 927-е. Такоже, як і торік.

У літо 928-е. Помер цар Симеон Борисович, сів на столі отньому його син, Петро Симеонович, а сини його — Борис і молодший Роман. Був Петро-цар муж тихий і не любив ратитись, як його батько Симеон, і молився богові по церквах і соборах, і була в нього з царем грецьким вічна любов.

У літо 929-е. Сказала Хельга мужеві свому Ігорю: «Піди на булгарського царя!» Й сказав Ігор: «Боюся». Ратився-бо на печенігах і побіденний був. І сказала вдруге Олена-Хельга: «Нашли печенігів за Дунай. Витолочать землю печеніги, ти ж підеш і візьмеш землю булгар». Сказав Ігор: «Не можу дати ради своїй землі — як же піду шукати чужої?» Сказала жона: «Не чужа мені Булгарія, то моя поконна земля, я була великою княгинею булгарською, а моя дочка Преслава велика княжна. Вбий Симеонового сина, невіголоса Петра, мій-бо муж Владимир був старший од його батька, маю вячше право на їхній стіл. Найми печеніга — хай потолочить землю булгар, як потолочив Деревню землю!»

Сказав Ігор до своєї жони: «Не переможу царя булгарського, Романового Лакапинового свояка, бо заодно суть». Але послав до печенізького хана, хан же сказав: «Не хочу бути псом варязького князя».

Сказала до Ігоря жона: «Найми угрів. Якщо ж не послухає тебе угорський князь — найми на нього короля франків».

Не хотіли угри за Дунай, але убоявся їхній князь франків і варягів, і пішов на булгарського царя Петра, й воював його землю, толочачи ниви й палячи села та городи. й настав за Дунаєм голод і велика розруха.

В літо 930-е. Забрали угри землю на полуніч од Дунаю-ріки, й сказала Хельга-Олена Ігореві: «Тепер іди».

Пішов Ігор і вернувся побитим, не здолавши великою дружиною малу дружину Петра-царя, й сказала Хельга: «Нашли тепер угрів на грецького царя».

Й наслав Ігор угрів, і змогли угри Романа-царн, й вернулися з великою данню. Ігор же не зміг.

У літо 931-е. Були на Русі пруги.

В літо 932-е. Сиділа дщерь Хельги Передслава в своєму селі, й сватали її ярли й воєводи, Хельга ж не віддала. Й коли Передславі минуло двадцять і сьомий рік, сказала Хельга мужеві Ігорю: «Кого посадиш у своє місце на київському столі? Старий уже ти й не маєш сина». Минав-бо Ігореві 57-й рік. І сказала Хельга вдруге: «Оце ж має Петро Симеонович двох синів — Романа й старшого, Бориса. Хай просватає Преславу Петро».

Послав Ігор до царя булгарського, й сказав Ігореві Петро: «Сини мої ще вельми дітеські — одному 10, а другому 7. Та й негоже сватати поганську княжну за боговірного царевича». Й не віддав.

У літо 933-е. Знову сказала Хельга найняти угрів на Петра, й полонили угри булгарські землі полунічні, й поступився Петро. Сказала Хельга Ігореві: «Йди тепер ти за Дунай, прихили до Києва стіл булгарський, посади Преславу на Преславському столі, немає-бо іншого достойного князя, іже би міг стати мужем дщері моїй».

Пішов Ігор за Дунай і вдруге вернувся побіденним, покликав-бо Петро Симеонович на спомогу грецького царя.

Й сказала Хельга Ігореві: «Пошли угрів на грецького царя!»

В літо 934-е. Послухався князь угорський і знову перейшов Дунай, і дав Ігор уграм вельми многе срібло та золото, й бойові комоні та харалужні мечі, й полонив князь угорський Тракію й Адріянь-город, і гукнув Роман Лакапин зятя свого Петра, але здолали угри й стали під Царемгородом. Запекло бився з города Роман, не мали-бо угри ладь і насадів, щоб обстати город з води.

Сказав князь угорський Романові: «Віддайся мені в дань, якщо ж не віддасися, то стоятиму під городом хоч і за троє літ!»

І не вмів далі ратитися цар і схилився перед уграми. Й поклали межи себе вічну любов і мир, і вернувся за Дунай князь угорський, везучи в товарах багато золота, срібла й паволок.

У літо 935-е. Сказала Хельга мужеві своєму Ігореві: «Оце вже зможеш булгарського Петра. Далі мені несила ждати з Преславою!»

Минало-бо Передславі тридесять і перший рік.

Ходив Ігор на Дунай многою раттю, воєводами ж у нього були Асмус і Свенельд, і зустрів Ігоря в гирлі Петрів боярин-чиргубіля Мостич, і була межи ними кріпка рать, і переміг Ігоря чиргубіля Мостич, знову-бо дав Петрові спомогу Роман-цар.

У літо 936-е. Сказав Асмус і сестра його Хельга: «Коли хочемо змогти Петра, маємо спрежда змогти Романа, суть-бо обидва хрестаті й свояки. Нарубай вої многі, насади й ладді, рекомі дракарами, іже мають для устрашіння щекові голови на носах, і дошукуйся толковипів».

Сказав Ігор Асмусові та своїй жоні: «Не хочу ратитися, ліпше збиратиму на полюддях дань, мені-бо минає шістдесят і перше літо, а боги досі в жодній битві не спомогли мені».

Сказали Асмус і Свенельд Ігореві: «Коли не спомагали боги тобі — нам споможуть!»

І почали набирати воїв і ладити ладді, Ігор же вбоявся й такоже спомагав Щековичам.

В літо 937-е. Нічого не було.

В літо 938-е. Нічого же.

В літо 939-е. Заплакала Передслава-княжна, так кажучи до матері своєї Хельги: «Горе мені! Сулила мені великих княжичів і царевичів — а де вони? Мені ж минає тридесят і шосте літо. Оце сватається до мене ярл Ульвсванс — віддай мене Ульвсвансові!» Сказала Хельга дщері своїй: «Ульвсванс простий боярин — не віддам йому». Сказала Передслава: «Аще не віддаси — повішусь або потнусь мечем!»

І не віддавала Хельга. Сказав же до Хельги молодший брат Свенельд: «Віддай дщерь за ярла Ульвсванса — буде добрим мужем дщері твоїй». Був-бо Ульвсванс переяславльським посадником Свенельда, й хотів Свенельд видіти Передславу в боярських руках, а не в царських а чи великокняжих. А мав же сина Свенельд — хотів сам сісти в Києві, сина ж Люта посадовити на булгарському столі.

Послухала брата Хельга й віддала Передславу бояринові Ульвсвансу, прозваному Вовчим Хвостом, і стала Передслава бояринею-посадницею в рідного вуя.

В літо 940-е. Звеліла Хельга найняти угрів і послати на Романа-царя. Й перемогли угри, попаливши й полонячи села та городи, й удався Роман князеві угорському, й вернувся князь о многому сріблі й золоті за Дунай.

У те ж літо вродився син Вовчому Хвостові й Передславі, й дали ім'я йому Святослав.

У літо 941-е. Кликнувши з-за моря многу дружину варязьку, набравши воїв серед вятичів і полян, серед словін і кривичів, найняв Ігор печенігів і пішов за Дунай-ріку, ведучи водою двісті ладь і насадів. А коли переступив Дунай, послав Петро булгарський до Романа: «Йде на вас руський полк!» І зачинився Роман у Царігороді, іі послав Роман до Петра, мовив же Петро дідові своєї жоіиі, кажучи: «Неспроможні тобі спомогти, ратні з нами угри». Угрів-бо Ігор найняв супроти булгар.

Варяги ж почали воювати Вітінську землю, полонячи Понтійський берег аж до Гераклеї та Патлагонської землі, й усю волость Никомедійську полонили, а Суд спалили дотла. Кого ж у полон брано, тих або розіп'ято на хрестах, або ставлено сторонню[26] й розстрілювано, або вбивано їм залізне гвіздя в лоби.

Многі церкви попалили варяги, многі монастирі й села пустили з вогнем, гарбаючи й беручи робітників па сьому й на тому березі Суду.

Й прийшов доместик Пантіл з многим полком, і патрикій Тока з македонянами, тракіян же привів Теодор-стратилат. Обстали вони варягів, і була межи ними люта рать, і надвечір стали долати греки.