Подих смерті - Азимов Айзек - Страница 32

Брейд здивовано глянув на Дохені.

А той вів далі:

— Але схоже, вони вже не подзвонять, тож ви можете йти додому. Якщо ви мені будете потрібні, я знаю, де вас знайти.

— Будь ласка. Дуже вдячний вам за все, містере Дохені.

Вони знову потисли один одному руки і разом вийшли з кабінету. Відтак Брейд звернув до сходів, якими можна було спуститися просто до виходу на паркінг.

Обернувшись, він гукнув навздогін детективові:

— Містере Дохені, хоч це й може видатися дивним, але саме тепер, уперше за багато років, я почуваюся певно. Незалежно від того, що станеться з моєю роботою. Певність нарешті поселилася в належному місці. Отут. — І Брейд постукав себе в груди.

Брейд збіг по сходах, байдужий до того, чи детектив зрозумів його.

Він повертався додому, до Доріс. Уперше певний у собі.