Заручені - Мандзони Алессандро - Страница 149

Восьмикутна каплиця, піднята на кілька сходинок, вивишаючись посеред лазарету, відкрита з усіх боків і підтримувана лише пілястрами та колонами, була, так би мовити, ажурною будівлею. Ззовні кожен бік являв собою арку між двома колонами. Всередині містився портик, охоплюючи кільцем те, що можна було б назвати власне церквою, яка складалася всього з восьми арок, відповідних зовнішнім аркам і увінчаних дзвіницею, тож поставлений у її центрі вівтар було видно з будь-якого вікна лазарету і майже з будь-якого місця двору. Тепер, коли призначення будівлі стало зовсім іншим, зовнішні прогони замуровано, але старий каркас, лишившись незайманим, чітко вказує на попередній вигляд і колишнє призначення.

Не встиг Ренцо ступити кількох кроків, як побачив падре Феліче, який промайнув у портику каплиці й з'явився під середньою аркою з боку, що був повернутий до міста. Внизу перед каплицею, якраз на головній алеї, стояв невеликий натовп. Падре прибрав відповідної пози, і Ренцо відразу здогадався, що він почав свою проповідь.

Юнак закружляв бічними доріжками, щоб стати позаду слухачів, як те радив йому падре Крістофоро. Добувшись туди, він зупинився, боячись поворухнутися, і обвів зором натовп. Але з цього місця йому було видно лише голови, я сказав би, наче бруківку з голів. Посередині деякі були позапинані хустками або покривалами. Саме на них він і скерував з особливою увагою свій погляд. А що йому й там не вдалося нічого розгледіти, то він перевів погляд туди, куди невідривно дивилися всі інші. Смиренний вигляд провідника розчулив його і наповнив покарою; з усією увагою, на яку він іще був здатний у хвилину такого чекання, Ренцо вислухав урочисте казання ченця.

— Звернімо думки наші до тих тисяч і тисяч, які пішли он тією дорогою,— і піднісши палець, падре Феліче вказав через плече на ворота, що вели на так званий цвинтар Сан-Грегоріо, який тоді, можна сказати, став однією велетенською могилою.— Киньмо погляд на тисячі й тисячі тих, що лишаються тут, надто невпевнені в своєму подальшому шляху. Киньмо погляд на себе самих, таких нечисленних, що йдуть звідси живими й здоровими. Благословен господь! Благословен у своєму правосудді, благословен у милосерді! Благословен у смерті, благословен у житті! Благословен за те, що спинив свій вибір на вас! О, чого ж, діти мої, зволив він зробити цей вибір? Чи ж не для того, щоб зберегти для себе жменьку людей, очищених скорботою, натхненних подякою? Чи ж не для того, щоб ми, усвідомлюючи тепер ясніше, що життя — це дар божий, навчилися цінувати його так, як на те заслуговує все, дароване Господом, і присвятили себе справам, після яких можна стати перед ним? Чи ж не для того, щоб спогади про наші муки зробили нас співчутливими її готовими прийти на допомогу нашим ближнім? А поки що хай ті, разом з якими ми страждали, надіялися, потерпали, серед яких ми залишаємо друзів і близьких,— а вони ж, зрештою, всі нам брати,— хай ті нещасні зараз побачать, як ми пройдемо повз них, і, можливо, знайдуть для себе втішення від думки, що, виходять же звідси декотрі живими, і нехай надією сповняться їхні серця. Господь не зволив, щоб вони могли побачити нас у бурхливій радості, земному тріумфуванні, викликаному перемогою над смертю, з якою їм оце доводиться боротись. Нехай вони побачать, що ми йдемо звідси, проказуючи подяку за себе й молитви за них. Хай вони скажуть: навіть поза цими стінами про нас пам'ятатимуть і далі молитимуться за нас, нещасних. Почнімо ж із цієї нашої мандрівки, з перших кроків, які нам належить ступити, почнімо життя, повне милосердя. Ті, до кого повернулася колишня сила, хай подадуть братню руку слабким. Юнаки, підтримайте старих. Ви, що повтрачали дітей, розгляньтеся довкола себе, скільки дітей позоставалося сиротами! Замініть їм батьків! І це милосердя, спокутуючи ваші гріхи, пом'якшить і ваші страждання.

Тут глухий гул скарг і ридань, чимраз дужчий серед натовпу, враз стих, коли всі побачили, що праведник накинув собі на шию вірьовку й звільна опустився навколішки. Запала глибока тиша. Всі чекали, що він скаже далі.

— За себе,— почав він,— за всіх моїх побратимів, котрі удостоїлися бути прикликаними до високого служіння Христу, я смиренно прошу у вас прощення, якщо ми не виконали гідним чином свого високого обов'язку. Коли через лінощі й слабість плоті ми були не досить уважні до ваших потреб, не досить швидко відгукувалися на ваш поклик; коли злочинна роздратованість часом примушувала нас з'являтися перед вами з невдоволеним, суворим виглядом; коли іноді негідна думка про те, що ми потрібні вам, спонукала нас ставитись до вас з неналежною покорою; коли наша немічність штовхала нас вдаватися до будь-яких ганебних дій,— коли все це було, то простіть нас! Хай залишить господь так само й вам борги ваші й благословить вас.

І, широко перехрестивши слухачів, він підвівся. Ми змогли переказати якщо не точні слова, то принаймні зміст і суть того, що він насправді сказав, але його стан, у якому ці слова мовлено, годі описати. Це був стан людини, що визначала для себе служіння зачумленим як велике добродіяння; людини, що каялася в недостатній своїй підготовці до цього служіння, бо справді почувала себе недостойною його; людини, що просила прощення, бо глибоко була переконана в своїй недосконалості. Тепер уявіть собі, якими риданнями й сльозами відповідали на ці слова люди, що бачили навколо себе отців капуцинів, зайнятих виключно служінням їм, бачили, як багато з них тут само й помирає, бачили того, хто промовляв тепер від імені всіх і був завжди перший як у роботі, так і віддаючи накази, за винятком того часу, коли сам перебував край могили. Гідний подиву чернець узяв потому великого хреста, прихиленого до пілястра, поставив його перед собою, зняв біля зовнішнього портика сандалі, зійшов зі сходинок і, пройшовши крізь натовп, який шанобливо розступився, рушив уперед, щоб очолити хід.

Заливаючись слізьми, ніби він також був один із тих, у кого випрошувано це своєрідне прощення, Ренцо відступив убік і став біля якогось куреня. Він стояв там і чекав, напівсхований від поглядів оточуючих, вистромивши вперед тільки голову, з широко розплющеними очима. Його серце прискорено билось, але водночас у ньому зажевріла якась нова й особлива віра, породжена, гадаю, тим зворушенням, яке викликали в Ренцо проповідь і оця картина зворушення загального.

І ось з'явився падре Феліче, босий, з мотузкою на шиї, з високо піднятим довгим, важким хрестом. Його бліде й схудле обличчя виказувало каяття й воднораз мужність. Він ступав повільним, але твердим кроком людини, яка тільки й думає про те, щоб щадити слабості інших. Та й взагалі всім своїм виглядом він нагадував людину, якій надмірна праця й злигодні додавали сили витерпіти те, що було нерозривно пов'язане з її служінням. Слідом за ним ішли старші діти, переважно босоніж, лише декотрі були зовсім одягнені, а більшість просто так, в самих сорочках. Потім ішли жінки, майже кожна вела за руку яку-небудь дівчинку, й усі славили співом Господа. Їхні кволі голоси, бліді й знесилені обличчя могли наповнити співчуттям душу всякого, хто б спостерігав це видовище. Ренцо пильно вглядався в тих, що проходили, продивляючись ряд за рядом, обличчя за обличчям, не пропускаючи жодного. Процесія рухалася так повільно, що він мав цілковиту змогу робити це. Люди йшли і йшли, а він дивився й дивився, та все намарне. Ренцо швидко обвів поглядом останні ряди. Їх уже лишилося небагато; останній ряд; ось пройшли всі. Обличчя незнайомі. З безсило звислими руками й похиленою головою супроводив Ренцо поглядом останній ряд жінок, а за ним уже йшов ряд чоловіків. Юнак увесь напружився, в серці зродилася нова надія, коли за чоловіками показалося кілька возів, на яких сиділи ті, що видужували, але ще були неспроможні ходити. Тут жінки їхали останніми, і вся валка рухалася повільно, тому Ренцо зміг роздивитися буквально всіх, жодна не уникла його погляду. І що ж? Він вдивлявся в перший віз, у другий, у третій і так далі з однаковим успіхом, аж до останнього, на якому вже нікого не було, крім одного капуцина з поважним обличчям і ціпком у руці, розпорядника всього ходу. Це був той самий падре Мікеле, якого, як ми вже казали, було дано падре Феліче в помічники для управління лазаретом.