Біблія /Библия - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 137

4 І відказали Габаонїї: Не вимагаємо від Саула й дому його нї срібла, нї золота, та й не хочемо, щоб кого в Ізраїлї страчено. А він сказав їм: Чого ж ви допевняєтесь, щоб я вам учинив?

5 І кажуть вони цареві: Того чоловіка, що вичеркував нас, хочемо так вигубити, щоб не було з роду його нїкого по всему займищу Ізрайлевому;

6 З його потомків нехай видадуть нам сїм чоловіка, щоб ми повішали їх перед Господом в Гиві Саула, вибраного Господом. І відказав царь: Видам їх.

7 Пощадив однак же царь Мемфівостея, сина Йонатанового Сауленкового, задля побратимства, що вони заприсягли перед Господом, Давид і Йонатан, син Саулів.

8 За те взяв царь обох синів Рицпиних, дочки Айєвої, що вона вродила Саулові, Армона й Мемфівостея, й пятьох синів від Саулової дочки Мероби, що їх породила Адріелеві Берзеллїєнкові, з Мехоли.

9 І віддав їх в руки Габаонїям, а вони повісили їх перед Господом на горі. І погибли всї семеро вкупі; а погибли вони у перві днї в жнива, коли розпочинались жнива ячмінні.

10 Рицпа ж, дочка Айєва, узяла шерстяну верету й розстелила на тій горі, й пильнувала тїл від почину жнив, аж докіль дощ із неба поливсь на їх, і не допускала, рушати їх птаству піднебесному в день, а польовому зьвірю в ночі.

11 І донесено Давидові, що вдїяла Саулова наліжниця Рицпа, дочка Айєва.

12 І пійшов Давид і забрав костї Саула й костї Йонатана від городян Явиських в Галаадї, що взяли їх були тайком з майдану в Бет-Санї, де їх повішали були Филистії тодї, як побили Саула на Гелбуї.

13 І перенїс він костї Саулові й костї сина його Йонатана звідти; тодї позбірали й костї повішених,

14 Та й поховали костї Саулові й сина його Йонатана й костї повішених, у займищі Беняминовому, у Зелї, в отецькому Кисовому гробі. Так сповнено все, що приказав царь, і з того часу змилосердивсь Господь над землею.

15 І загорілась ізнов війна між Филистіями й Ізраїлем. І Давид виступив на війну проти Филистіїв із військом своїм, і воювали з Филистіями, й Давид утомився.

16 Тодї задумав Есвій, один із потомків Рефаїма, такий, що спис його важив триста секлів мідї, й підперезаний був новим мечем, убити Давида.

17 Та врятував Давида Абесса Саруєнко та й положив Филистія мертвим. Тодї поклялись Давидові люде словами: Не виступиш ти з нами більш на війну, щоб не згасло сьвітло Ізрайлеве.

18 Потім була ще раз війна з Филистіями в Гобі. Тодї положив мерцем Хушатїй Собохай-Сафута, що також був з потомків велетенських.

19 І довелось іще раз воювати Филистіїв під Гобом; того разу вбив Елханан, син Ягаре-Оргима, з Бетлеєма, Голїята з Гету, що в його ратовище було завтовшки з ткацький вал.

20 А як дойшло раз до війни під Гетом, знайшовсь там один рослий чоловяга, що мав на руках і на ногах по шість пучок*, всїх двайцять і чотири. Сей походив також з велетенського роду.

21 Як же почав він раз насьміхатись із Ізрайлитян, то його вбив Йонатан, син Давидового брата Сафая.

22 Всї чотири названі походили з велетенського роду в Гетї, та й полягли від руки Давидової й слуг його.

2-а Самуїлова 22

1 І засьпівав Давид Господеві того часу, як Господь вирятував його з рук у всїх ворогів його й з руки Саулової, й промовив:*

2 Господь - скеля моя у тїснотї моїй, захищає - рятує.

3 Він мій Бог і затула моя, й до його втекаю я в нуждї. Він мій щит, ріг спасення мого, він мій тверджений замок про втеки. Визволяє мене він з потали, з ворожої волї й сили.

4 Обізвусь до всехвального Бога, й він вороги мої боре.

5 Смерть, як води, мене обняла, зло на мене реве бурчаками.

6 Ланцюги свої пекло на мене кує, й тенета готує.

7 І в скорботї моїй заквилив я до Господа, кричма заплакав. І почув він мене із палати своєї, почув він мій голос, і дійшов до ушей його крик мій й плач, й квиленнє-благаннє.

8 Позирне, й земля захиталась, і небо здвигнулось в основах. Бо тяжким він гнївом закипів, загорівсь, запалав несказанним.

9 Із ніздер устав дим, з роту вугльом жеврющим і поломєм жарко жахнуло.

10 Прихилив небеса та й зійшов; чорний мрак під ногами у його;

11 Під ним дух Херубим; він летить крильми вітру в хуртовинї-бурі.

12 Обгорнувся-закутавсь у шату - у тьму водяну, в чорну хмару.

13 Як сяйне, як дихне, летить гряд, летить жар, летить жупел жерущий;

14 Загрімів Господь з неба, подав голос Бог всемогущий, найвишчий.

15 Метнув стрільми й роспудив їх різно; блиснув блискавками й злякались.

16 І відкрилося оку дно в морі, розверзлись у горах утроби від страшенного гласу, від грому грізного, від духу гнївного.

17 І простїг він з високого неба правицю, й мене з вод великих

18 Із неситої злостї, з пучини, з безоднї ворожої витяг.

19 Вони встали на мене в недолї, Господь же менї дав підмогу,

20 На простір мене вивів з тїсноти й вирвав із рук беззаконних.

21 І воздав менї Бог по моїй щирій правдї всї блага на сьвітї, наградив він мене за мої чисті руки своїм воздаяннєм.

22 Бо путями Господнїми твердо ходив я, цураючись кривди; не чинив я ледачого ледарства проти спасенного слова.

23 Всї закони Господнї перед віччу в мене стоять що години. Не звертаю й праворуч із них, а не то, щоб лїворуч звертати.

24 Непорочен і чист перед ним був устами я й серцем. Над усе я гріха й переступу Божої волї берігся.

25 І воздав Господь Бог за мою щиру правду менї воздаяннєм, за мої чисті руки перед віччу в його, обмислив прещедро.

26 З преподобним єси в милосердю його преподобен і сам ти. І правдивого в правдї своїй ублажаєш земними благами.

27 З чистим серцем ти чист, і показуєш правду йому без утайки, а з олживим, зрадливим, лукавим, його ж робом ходиш і робиш.

28 Заступаєшся ти за убогих в лихій їх годинї й тїснотї, очі ж гордих, неситих пихою загреб хилиш низько до долу.

29 Ти, мій Боже, у мене за сьвітло, ти сьвітиш менї й у темнотї, і просьвічуєш темряву й розуму й серця сумного.

30 Я з тобою воюю, з тобою звойовую військо хоробре, і з тобою на тверджі потужні, на мури злїзаю високі.

31 Бог! у його дорога без хиби права, слово чисте у його; щит спасенний він тим, хто надїю в йому одному покладає;

32 Бо хто Бог, опріч Господа, Бога одного, і хто нам защита, опріч його сьвятого, єдиного Бога справдешнього в сьвітї?

33 Він мене підперезує силою й путь менї рівно рівняє,

34 Робить ноги бистрими, як в оленя, й гори знижає високі;

35 Робить з рук моїх він самосї- ка-меча, з пліч - мідяного лука.

36 І щитом закриває спасенним, і милостю пишно величить.

37 І ступнї розширяє мої, й нога не спіткнеться у мене.

38 Я вганяю за ворогом прудко, хапаю, не дам улизнути,

39 І вирізую всїх до ноги, щоб на мене вже більш не вставали.

40 Підперезуєш міццю мене, й лечу я до бою стрілою,

41 Бо женеш вороги сперед мене, я в пень їх запеклих рубаю.

42 І кричать вони й квилять, нема їм підмоги й рятунку. Кричма квилять до Господа, нї! він мовчить і до них не озветься.

43 Й розкидую їх, розсипаю, мов землю, мов порох по вітру; я топчу їх ногами, мішу, як грязюку в багнї, у калюжі.

44 Рятував ти від змовин мене, уберіг і від бунту слїпого, і зробив головою язиків чужих, боввохвальників страннїх.

45 Люди - народи страннї, язицї чужі, боввохвалцї непевні, що не знав їх, не відав, вони тепер служать менї, послухають.

46 Чужий рід, чужа віра, леститься до мене, менї догоджає, й тремтять вороги чужоземцї по тверджених замках високих.

47 Жив Господь і прославлена скеля моя й защита спасенна,

48 Бог, що помсту мою взяв на себе, піддавши народи під мене,

49 Що вхопив мене з рук в супостат і підняв мене в гору, і від зрадника з серцем запеклим, лихим, слобонив мою душу!

50 Тим я, Господи, буду в язицїх невірних тебе прославляти, й твоє імя, прізвище в псальмах, величнїх піснях восьпівати.

51 Бо цареві свойму ти на подуж підмогу велику являєш, й Давиду помазанцеві й його роду по вік призначаєш.