Біблія /Библия - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 209

16 Що каламутні від леду, й повно в них снїгу.

17 Як же настане тепло, вони малїють, а під жару вони звоикають із русел своїх.

18 Вони змінюють напрям доріг своїх, заходять у пустиню й щезають;

19 Дивляться, де вони, дороги Темайські; надїються на них дороги Савейські,

20 Та стають заведені в надїї сво- їй: приходять туди, та румянїють від стиду.

21 Так і ви тепер - нїчо: побачили страшне та й полякались.

22 Чи я казав вам коли: дайте менї, або заплатїть за мене з достатку вашого;

23 І вирятуйте мене з руки ворожої, і з рук мучителїв викупіть мене?

24 Навчіте мене, а я замовкну, укажіть, у чому я провинен.

25 Яка то сила в словах правди! Але що ж доказують докори ваші?

26 Ви видумуєте речи, щоб докоряти? На вітер пускаєте ви слова ваші!

27 Ви корите сироту, й копаєте яму другові вашому!

28 Але я прошу вас: спогляньте на мене; чи буду я говорити неправду перед лицем вашим?

29 Розберіть, чи є тут неправда? пошукайте, - правда у мене!

30 Чи є на язицї в мене неправда? Чи вже ж піднебіннє моє не може досмакуватись гіркого?

Йов 7

1 Чи ж не обмежений час чоловікові на землї, а днї (життя) його чи ж не те саме, що днї поденного наймита?

2 Так, як той раб холодку, а поденьщик жде кінця роботи,

3 Так і менї допались місяцї без відпочивку, а ночі горя видїлені менї.

4 Коли лягаю, питаюсь: коли ж то я встану? а вечір тягнеся поволи, й я обертаюсь без кінця, аж засвитає.

5 Тїло обвили червяки та струпи, мов кора земляна; шкіра на менї ріпава, та й береться все гноєм.

6 Днї мої летять швидше судна, а конець їх безнадїйний.

7 Згадай (Боже), що життє моє - подув (вітру), а око моє не вернесь, побачити добро.

8 Не побачить мене око того, що видїв мене; та й твої очі (звернуться) на мене, - а мене нема.

9 Рідшає хмара й зникає; так і той, що зступив у глибоку яму, вже не вийде,

10 Не вернеться вже в домівку свою, і місце його не знати ме вже його.

11 Тим же то я не стану здержувати уст моїх; говорити му в тїснотї духа мого; буду жалуватись у горю душі моєї.

12 Чи то ж я море або потвора морська, що ти проти мене сторожу (запору) поставив?

13 Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти;

14 Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене,

15 Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх.

16 Омерзїло менї життє. Чи ж вічно жити менї? Відступи від мене, - та ж днї мої, се марнота!

17 Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою,

18 Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його?

19 Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)?

20 А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі?

21 Та й чому ж би не простити гріха менї й не зняти з мене проступку мого? та ж от, я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.

Йов 8

1 І відповів Билдад Савхеаський та й сказав:

2 Довго ще ти будеш говорити таке? - слова уст твоїх, мов розбурханий вітер!

3 Чи то ж Бог вивертає суд; і Вседержитель перевертає правду?

4 Коли дїти твої перед ним согрішили, то він і подав їх у руки проступків їх.

5 Скоро же ти шукати станеш Бога та помолишся до Вседержителя,

6 І наколи чист єси й прав, то він зараз стане над тобою й втихомирить оселю правди твоєї.

7 І хоч би зпершу було в тебе мало, то опісля буде дуже багато.

8 Бо спитай тільки у давнїх родів і збагни постерігання батьків їх, -

9 Бо ми вчорашні собі й нїчого не знаєм, тим що наші днї тїнь на землї, -

10 А вони скажуть тобі й з серця свого випустять слова:

11 Чи піднімаєсь в гору сїтник без мочарі? чи росте рогозина на безводдї?

12 Вона молоденька й не підтята, а всихає борше, як инша трава.

13 Така сама доля всїх тих, що забувають Бога, й надїя лицемірнього погибне;

14 Впованнє його підрізане, а певність його - сїть павукова.

15 Він обіпреться на дім свій, та не устоїть; вхопиться його, й не вдержиться.

16 Він зеленїє на сонцї, аж поза сад сягає галуззє його;

17 В каміннє вплїтаєсь коріннє його, між каміннє врізуєсь воно;

18 Та коли вирвуть його з місця його, то місце одцураєсь його, (скаже): не знаю тебе!

19 От яка втїха на дорозї його! а з землї инші виростають.

20 Бачиш: Бог не одпихає безвинного, але й не піддержує руки лиходїїв.

21 Він сповнить ще сьміхом і твої уста й губи твої - радїсним викликом.

22 Ненавидники твої вкриються соромом, і намет безбожників зникне.

Йов 9

1 І відповів Йов і сказав:

2 Правда! я знаю, що так; але як оправдаєсь чоловік перед Богом?

3 А хоч би схотїв стати з ним на прю, то з тисячі й на одно не з'умів би одказати.

4 Він серцем премудрий і великий силою; хто проти його вставав та й бував з'упокоєн?

5 Він переносить гори й не пізнають їх; він перевертає їх в гнїву свойму;

6 Він рушає землю з її місця, і стовпи її колихаються;

7 Скаже сонцеві, - і не зійде, й на звізди печать покладає.

8 Він самий напинає небеса й ходить по валах морських.

9 Він і Ведмедя саздав, Орийон і Плеяди, й зорі cкриті на полуднї;

10 Творить великі дива, недовідні, безлїчні.

11 Ось, він перейде попри мене, й не побачу його; промайне, й не замічу його.

12 Візьме, та хто заборонить йому? Хто скаже йому: що се ти робиш?

13 Коли Бог не одверне гнїву свого, впадуть перед ним володарі горді;

14 Як же менї відказувати йому та прибірати слова проти його?

15 Хоч би я й прав був, озиватись не буду, а вмоляти му суддю мого.

16 Як би я покликнув, а він відповів менї, то я не поняв би віри, що мій голос вислухав той,

17 Що в хуртовинї мене поражає, й без вини мої рани намножує,

18 Та не дає менї спокійно й відотхнути, а без міри годує мене горем.

19 Коли питати про силу, то він один могучий; коли же про суд, та хто зведе мене з ним?

20 Буду я оправдуватись, то самі мої уста обвинуватять мене; як я безвинний, то він вину в менї знайде.

21 Так! я не винен; байдуже менї жити; нїзащо менї життє.

22 Все одно; тим то й сказав я, що він (як схоче) губить безвинного й беззаконного.

23 Як того вбиває одразу бичем, то з муки невинних сміється.

24 Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коли не він, то хто ж инший?

25 Днї мої хутші од гонця, - мчаться, не бачивши долї;

26 Мчаться, мов човни легкі, мов орел, що кидаєсь на здобич.

27 Як я скажу собі: забуду жалощі мої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце,

28 То знов муки мої лякають мене, знаю бо, що не признаєш мене безвинним;

29 А скоро я винуватий, так чого надармо й силкуватись?

30 Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої,

31 То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись.

32 Він бо не людина, як я, щоб я міг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд!

33 І проміж нас нїякий посередник не стане, щоб положив руку на нас обох.

34 Нехай же відверне він від мене бича свого, й страх його нехай не лякає мене, -

35 А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.

Йов 10

1 Омерзїло душі моїй життє моє; то ж дам я волю смуткові мойму; говорити му в горю душі моєї.

2 Я скажу Богу: Не обвинувачуй мене, а обяви менї, за що мене так переслїдуєш?

3 Чи тобі се добрим видиться, що так пригнїтаєш, що байдуже тобі дїло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш сьвітло?

4 Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш?

5 Чи в тебе днї, як людські, й роки твої, як у людини,

6 Що ти аж шукаєш скази в менї й розвідуєшся, чи є гріх у менї,

7 Хоч знаєш, що я не проступник, та нїкому ратувати мене з руки твоєї?