Біблія /Библия - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 287

7 Я розвію їх лопатою-віячкою за ворота землї; зроблю бездїтними, вигублю нарід мій: вони бо не вертаються з доріг своїх.

8 Удовиць їх буде в мене більш, нїж піску в морі; приведу на них, на матїр молодїжі, пустошників опівднї; нападе на них несподївано страх і переляк.

9 Лежить знеможена тая, що сїмох породила, видихує душу свою; сонце її зайшло, як іще був день: осоромлено її й окрито стидом. Я ж і останок із них оддам під меч в очах ворогів, говорить Господь.

10 Ой горе менї, нене моя, що ти мене вродила, чоловіка, на котрого сварять, й ворогують у цїлій землї! Нїкому я не позичав на лихву й нїхто не визичав менї на лихву, а всї проклинають мене!

11 Сказав же Господь: Конець твій буде добрий, я заставлю й ворога обійтись з тобою добре в лихій годинї і в час смутку.

12 Хиба твоє залїзо покрушить півночнє залїзо й мідь.

13 Достаток твій і скарби твої подам на луп, без плати, за всї гріхи твої у всїх твоїх гряницях,

14 І відправлю з ворогами твоїми в землю, що ти її не знаєш; бо огнем загорівся гнїв мій, - буде палати на вас.

15 Господи! ти все знаєш; спогадай мене, заступися за мене й відомсти за мене гонителям моїм; не погуби мене через довготерпеливість твою до них; ти ж знаєш, що се за тебе я наругу приймаю.

16 Знайшов я слова твої і неначе з'їв їх; і було слово твоє менї в радість і в веселощі серцю мойму; бо названо мене імям твоїм, Господи Саваот.

17 Не седїв я в громадї веселій, і не веселився; під важкою рукою твоєю седїв я самітен, бо сповнив єси мене досадою.

18 Чого така довга болесть моя, моя рана така тяжка, що не дається загоїти? Чи то ж будеш менї оманним джерелом, непевною водою?

19 На се так сказав Господь: Як ти навернешся, то я підніму тебе й будеш стояти перед лицем моїм; а як відлучиш дороге від пустого то будеш у мене устами моїми. Вони самі будуть обертатись до тебе, а не ти будеш обертатись до них.

20 І зроблю тебе проти сих людей непоборимим мідяним муром; вони будуть напирати на тебе, та тебе не подужають; я бо з тобою, щоб тобі помагати й тебе рятувати, говорить Господь.

21 І врятую тебе з руки лихих і вибавлю тебе з рук тїснителїв.

Еремiя 16

1 І надійшло до мене слово Господнє:

2 Не бери собі жени, й нехай небуде в тебе синів і дочок в сїй землї.

3 Так бо говорить Господь про синів й дочок, що родити муться на сьому місцї, і про їх матерей, що роджати муть їх, і про їх отцїв, що появляти муть їх у сїй країнї:

4 Тяжкими родами смертї помруть вони, і не будуть їх анї оплакувати анї ховати; гноєм лежати будуть верх землї; мечем і голодом будуть вигублюватись, а труп їх годувати ме птаство піднебесне та зьвіррє земнє.

5 Ще ж так говорить Господь: Не ввіходь у господу до сумуючих і не ходи плакати та жалувати з ними; бо відняв я спокій сьому народові, говорить Господь, і змилуваннє й спожалїннє.

6 І повимірає все велике й мале в цїй країнї, й не будуть себе нарізувати, анї обстригати голови по них.

7 І не будуть їм ломити в смутку хлїба на розраду по мертвому, й не будуть подавати їм розважального кубка по батькові чи по матері.

8 Так само не ходи й у таку господу, де бенкетують, щоб із ними седїти, їсти та пити;

9 Так бо говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Ось, я перерву в сьому місцї перед очима в вас і за живота вашого голоси радощів і веселощів, та сьпіви молодому князеві й молодій княгинї.

10 Як перекажеш сьому народові всї оцї слова, й вони казати муть до тебе: За що Господь вирік усе те велике зло, й яка наша провина та які наші гріхи, що ми вчинили проти Господа, Бога нашого? -

11 То скажи їм: За те, що ваші батьки покинули мене, говорить Господь, - і пійшли слїдом за другими богами й служили їм та припадали перед ними, мене ж покинули й не держали закону мого;

12 Ви ж коїте ще гірше од батьків ваших, і живете кожний по упрямостї ледачого серця свого, не слухаючи мене.

13 За се викину вас із сієї країни в землю, що нї ви, нї батьки ваші її не знали, і там ви служити мете день і ніч иншим богам; я бо не змилосерджуся до вас.

14 Тим же то ось, приходить час, говорить Господь, що вже не казати муть: Так певно, як жив Господь, що вивів синів Ізраїлських із Египту,

15 Але: Так певно, як жив Господь, що повиводив синів Ізраїлських із північньої землї й з усїх земель, куди їх був повиганяв; бо я заверну їх ще в їх землю, котру надїлив отцям їх.

16 Тим часом пошлю многих рибалок, говорить Господь, щоб їх повиловлювали, а потім пошлю многих ловцїв, щоб уганяли за ними по кожній горі й по кожному узгіррю й по всїх скеляних рощілинах.

17 Очі бо мої на всїх стежках їх; не сховані вони від мене, й не закрита неправедність їх від очей моїх.

18 Перше всього одплачу їм за многі гріхи їх, за те, що з'огидили землю мою, і трупами для ідолів своїх та гидотами своїми сповнили наслїддє моє.

19 Ой Господи, сило моя й твердине моя й утечище моє в лихій годинї! До тебе навернуться народи від країв землї і скажуть: Саму тілько лож внаслїдували батьки наші, марноту й таке, з чого нїякого хісна нема.

20 Чи то ж чоловік може поробити собі боги, хоч вони не боги?

21 Тим же то я покажу їм нинї, покажу їм руку мою й потугу мою, й зрозуміють, що моє імя - Господь.

Еремiя 17

1 Гріх Юдин виписаний залїзним різцем, алмазним зубцем, вирізаний на таблицї серця в них та на рогах у жертівниках їх.

2 Мов про свої сини, згадують вони про жертівники свої, і дуброви свої та зелені дерева по горбах високих.

3 Ой оддам же я гору твою в полі, твоє майно, усї твої скарби на луп, і всї висоти твої - за гріхи в усїх межах твоїх!

4 І ти сама лишишся без наслїддя твого, що я надїлив тобі, й віддам тебе в неволю ворогам твоїм у землю, що її не знаєш, бо ви розпалили огонь гнїву мого; він горіти ме невгасимо.

5 Так говорить Господь: Проклята людина, що вповає на людей, і робить тїло опорою своєю, а серце її цурається Господа.

6 Вона буде, як билина в степу, й не діжде собі добра; жити ме на сухих місцях у пустинї, на землї солоній, безлюдній.

7 Благословен чоловік, що вповає на Господа, що його надїєю Господь.

8 Він - мов те дерево, посаджене над водою, що простягає своє коріннє до потока: Не боїться воно жари, листє його зеленїє; байдужне воно й під сухолїттє; не перестає родити нїколи.

9 Лукаве над усе в сьвітї серце людське й ледаче; хто його зміркує?

10 Я, Господь, я тілько зазираю в серце, вивідую нутро, щоб відплачувати кожному по його ходах, по плодам учинків його.

11 Мов та куропатва, що висиджує яйця чужі, що їх не знесла, так і той, хто придбав достаток, та не на правій дорозї. У половинї віку свого втеряє його, і при концї свойму покажеться дурним.

12 О, місцем нашого осьвящення є престол слави, вознесений з давен давнезних!

13 Ти один, Господи - надїя Ізрайлева; всї, що тебе покинули, посоромляться. Всї, що відступають од тебе, будуть на піску написані, за те, що покинули жилу води живої - Господа.

14 Оздоров же мене, Господи, так я й одужаю; спаси мене, а я спасен буду; ти бо хвала моя.

15 Ось, вони менї говорять: Де воно, те слово Господнє? нехай станеться!

16 Я ж не квапився бути пастирем у тебе й не бажав лихої години, - ти се знаєш. Що мої уста вимовили, те лежить перед лицем твоїм.

17 Ой не дай же менї жахатись тебе! ти втечище моє при лихій годинї.

18 Нехай посоромляться гонителї мої, менї ж не дай постидатись; нехай вони задрожать, менї ж не дай лякатись; наведи на них лихолїттє й побий їх тяжким побоєм.

19 І сказав менї Господь так: Ійди й стань у воротах синів народу, що ними царі Юдейські входять і виходять, і у всїх воротах Ерусалимських,

20 І промов до них: Слухайте слово Господнє, царі Юдейські, й ви, всї Юдеї, вкупі з усїма осадниками Ерусалимськими, що ввіходите сими ворітьми!

21 Так говорить Господь: Стережіть ваші душі, не носїть субітнього дня нїяких тягарів, і не вносїте їх ворітьми Ерусалимськими,