Біблія /Библия - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 368

6 І вийшовши Фарисеї, зараз з Iродиянами зробили раду на Него, як Його погубити.

7 Ісус же відійшов з учениками своїми до моря; а великий натовп із Галилеї йшов за Ним, і з Юдеї,

8 і з Єрусалиму, й з Ідумеї, і зза Йордану; й ті, що кругом Тира та Сидона, натовп великий, прочувши, скільки Він робив, поприходили до Него.

9 І сказав Він ученикам своїм наготовити Йому човна задля народу, щоб не тиснулись до Него.

10 Многих бо сцїлив, так що кидались на Него, щоб приторкнутись до Него, хто з них мав недуги.

11 А духи нечисті, як бачили Його, то падали ниць перед Ним, і кричали, говорячи: Ти єси Син Божий.

12 І остро грозив їм, щоб Його не виявляли.

13 І вийшов Він на гору, й покликав, кого схотїв сам; і поприходили до Него.

14 І настановив дванайцятьох, щоб були з Ним, і щоб посилати їх проповідувати,

15 і щоб мали силу сцїляти недуги, й виганяти біси.

16 І дав Симонові імя Петр;

17 та Якова Зеведеєвого, та Йоана, брата Якового, й дав їм імена Воанергес, що єсть: Сини громові;

18 та Андрея, та Филипа, та Вартоломея, та Маттея, та Тому, та Якова Алфеєвого, та Тадея, та Симона Хананця,

19 та Юду Іскариоцького, що зрадив Його.

20 Входять вони в господу, і знов сходить ся народ, так що не могли анї хлїба з'їсти.

21 І прочувши свояки Його, вийшли взяти Його; казали бо, що Він не при собі.

22 А письменники, поприходивши з Єрусалиму, казали, що Вельзевула має, і що бісовським князем виганяє біси.

23 І, покликавши їх, говорив до них приповістями: Як може сатана сатану виганяти?

24 І коли царство проти себе роздїлить ся, не може стояти царство те.

25 І коли господа проти себе роздїлить ся, не може стояти господа тая.

26 І коли сатана устав проти себе, й роздїлив ся, не може стояти, а конець йому.

27 Не може нїхто надоби сильного, ввійшовши в господу його, пожакувати, як перше сильного не звяже; аж тодї господу його пограбить.

28 Істино глаголю вам: Що всї гріхи відпустять ся синам чоловічим, і хули, якими б вони нї хулили;

29 хто ж хулити ме на Духа сьвятого, не має прощення во віки, а винен вічного осуду:

30 бо казали: Духа нечистого має.

31 Приходять тодї брати й мати Його, й стоячи на дворі, послали до Него, кличучи Його.

32 І сидїв народ круг Него; кажуть же Йому: Ось мати Твоя і брати Твої на дворі шукають Тебе.

33 І, озвавшись до них, рече: Хто се мати моя, або брати мої?

34 І, позирнувши кругом по тих, що сидїли коло Него, рече: Оце мати моя, і брати мої!

35 Хто бо чинити ме волю Божу, той брат менї, й сестра моя, і мати.

Вiд Марка 4

1 І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на морі; а ввесь народ був на землї при морю.

2 І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй:

3 Слухайте: Ось вийшов сїяч сїяти:

4 і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його.

5 Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї.

6 Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло.

7 А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало.

8 А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро.

9 І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає.

10 Як же був на самотї, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість.

11 І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся,

12 щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколи не навернулись, і не простились їм гріхи.

13 І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всї приповістї зрозумієте?

14 Сїяч слово сїє.

15 Що ж над шляхом, се ті, де сїється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посїяне в серцях їх.

16 Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його,

17 та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся.

18 А ті, що посїяні між терниною, се ті, що слухали слово,

19 та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно.

20 А на землю добру посїяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.

21 І рече до них: Чи на те приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити?

22 Нема бо нїчого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло.

23 Коли хто має уші слухати, нехай слухає.

24 І рече їм: Вважайте, що чуєте: Якою мірою міряєте, відміряєть ся вам, і прибавить ся вам, що слухаєте.

25 Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.

26 І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю,

27 та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як - він не знає.

28 Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї.

29 Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.

30 І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його?

31 Воно мов зерно горчицї, що, як сїєш його в землю, то воно дрібнїще від усїх зерен, які є на землї;

32 а як посїєть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тїнню його кублитись може птаство небесне.

33 І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати.

34 Без приповістї ж не говорив їм; на самотї ж ученикам своїм вияснював усе.

35 І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік.

36 І, відпустивши народ, узяли Його, як був в човнї. І инші ж човни були з Ним.

37 І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув.

38 А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо?

39 І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика.

40 І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри?

41 І полякались страхом великим; і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?

Вiд Марка 5

1 І перевезлись на той бік моря, у землю Гадаринську.

2 І скоро вийшов Він із човна, зараз зустрів Його чоловік із гробів у дусї нечистому,

3 що домував між гробами, і навіть залїзами нїхто не міг його звязати:

4 часто бо заковувано його в кайдани й залїза, й розривав залїза на собі, й ламав кайдани, й нїхто його не здолїв угамувати.

5 І по всяк час у ночі і в день пробував він у горах та гробах, кричавши, та бивши себе каміннєм.

6 Побачивши ж Ісуса оддалеки, прибіг та й уклонив ся Йому,

7 і, закричавши голосом великХтм, каже: Що менї й Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене.

8 (Рече бо йому: Вийди, душе нечистий, з чоловіка.)

9 І спитав його: Яке імя твоє? І відповів, кажучи: Імя моє Легион, бо нас багато.

10 І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть із тієї сторони.

11 Пас ся ж там поблизу гір великий гурт свиней.

12 І благали Його всї біси, кажучи: Пішли нас у свинї, щоб ми ввійшли в них.

13 І зараз дозволив їм Ісус. І вийшовши нечисті духи, увійшли в свинї; і кинув ся гурт із кручі в море, (було ж їх тисяч зо дві,) та й потонули в морі.

14 А ті, що пасли свинї, побігли, та й розказали в городї і в селах. І повиходили дивитись, що се сталось.

15 І приходять до Ісуса, й бачять біснуватого; сидить одягнений і при розумі, того, що мав Легиона, та й полякались.