Біблія /Библия - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 411

5 яко ж і архиєрей засьвідкує менї, і вся старшина, від котрих і листи взявши до братів, ішов я в Дамаск, щоб звязавши привести у Єрусалим тих, що там були, щоб скарано їх.

6 Стало ся ж менї, як ішов я і наближавсь до Дамаску, о полуднї зразу осияло мене велике сьвітло з неба.

7 І впав я на землю, і почув голос, глаголючий менї: Савле, Савле, чого мене гониш?

8 Я ж озвавсь: Хто єси, Господи? І рече до мене: Я Ісус Назорей, котрого ти гониш.

9 Ті ж, що були зо мною, видїли сьвітло і полякались; голосу ж не чули, що глаголав менї.

10 Сказав же я: Що робити менї, Господи? Господь же рече до мене: Уставши йди в Дамаск; а там скажеть ся тобі про все, що постановлено тобі робити.

11 Як же не бачив я від сяєва того сьвітла, то ведений за руку від тих, що були зо мною, увійшов я в Дамаск.

12 Ананїя ж, чоловік один побожний по закону, доброї слави у всїх тамешнїх Жидів,

13 прийшовши до мене і ставши, рече менї: Савле брате, прозри. І я тієї ж години побачив його.

14 Він же рече: Бог отцїв наших вибрав тебе розуміти волю Його, й видїти Праведника, й чути голос із уст Його.

15 Бо будеш сьвідком Йому перед усїма людьми у тому, що ти бачив і чув єси.

16 А тепер чого гаєш ся? уставши охрестись, та обмий гріхи твої, призвавши імя Господнє.

17 І сталось, як вернувсь я в Єрусалим та моливсь у церкві, то був у захопленню,

18 і видїв Його, глаголючого менї: Поспіши та вийди боржій з Єрусалиму, бо не приймуть сьвідчення твого про мене.

19 А я сказав: Господи, вони знають, що я вкидав у темницї та бив по школах тих, що вірували в Тебе.

20 І як пролилась кров Стефана, сьвідка Твого, я сам стояв і похваляв убийство його, стережучи одежі убийцїв його.

21 І рече до мене: Іди: бо я до поган далеко пішлю тебе.

22 Слухали ж його аж до сього слова, а тепер зняли голос свій, кажучи: Геть із землї такого! не жити йому.

23 Як же кричали вони та кидали одежу, та підкидали порохом на воздух,

24 звелїв тисячник вести його в замок, і казав бійкою допитуватись у него, щоб дознатись, чого так гукають на него.

25 Як же розтягнуто (вязано) його реміннєм, рече Павел до сотника стоячого: Хиба годить ся вам чоловіка Римлянина, та й несудженого, бити?

26 Почувши ж сотник, приступивши до тисячника, сповістив, говорячи: Дивись, що хочеш робити; чоловік бо сей Римлянин.

27 Прийшовши тисячник промовив до него: Скажи менї, чи Римлянин єси ти? Він же рече: Так.

28 І відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родивсь (у йому).

29 Зараз тодї відступили від него ті, що мали в него допитуватись; і тисячник злякав ся, довідавшись, що се Римлянин, і що він його закував.

30 Назавтра ж, хотївши довідатись певно, за що винуватять його, зняв з него кайдани, і звелїв прийти архиєреям і всїй радї їх і, вивівши Павла, поставив перед ними.

Дiї 23

1 Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всїй добрій совістї перед Богом до сього дня.

2 Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице.

3 Тодї рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна; і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити?

4 Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш?

5 Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого.

6 Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга Фарисейська, покликнув у радї: Мужі брати! я Фарисей, син Фарисеїв; за надїю воскресення мертвих мене судять.

7 Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; і роздїлилась громада.

8 Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, нї ангела, нї духа, а Фарисеї визнають обох.

9 Постав же крик великий; і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему; коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом.

10 І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок.

11 Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: Бодрись, Павле; як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати.

12 Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що нї їсти муть, нї пити муть, доки не вбють Павла.

13 Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили.

14 Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла.

15 Тепер же ви дайте знати тисячникові й радї, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його.

16 Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові.

17 Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника; має бо щось сказати йому.

18 Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця; має бо щось сказати тобі.

19 Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити менї?

20 Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотїли лучче розпитатись про него.

21 Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки.

22 Тисячник же відпустив хлопця, звелївши нїкому не казати, що се виявив єси передо мною.

23 І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотнї воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотнї стрельцїв на третю годину ночи;

24 і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цїлого до старости Феликса.

25 Написав же й лист такого змісту:

26 Клавдий Лизия вельможному старостї Феликсові: радуй ся.

27 Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити; я ж, пристигши з військом, одняв його, довідавшись, що він Римлянин.

28 Хотївши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх,

29 і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та нїякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому.

30 Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелївши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него. Бувай здоров.

31 Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду.

32 А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок.

33 Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старостї, поставили перед ним і Павла.

34 Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї,

35 слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої. І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.

Дiї 24

1 По пяти ж днях прийшов архиєрей Ананїя з старшими і з речником, Тертилом якимся, і озвались вони перед старостою проти Павла.

2 Як же покликано його, почав винувати Тертил, говорячи: Дознаючи через тебе великого впокою і всякого добра, що стало ся народові сьому за твоїм дбаннєм,

3 завсїди і всюди приймаємо (се), вельможний Феликсе, з усякою дякою.

4 Та, щоб довго тобі не докучати, благаю вислухати нас у коротцї, твоєю ласкою.

5 Знайшли бо ми, що чоловік сей зараза, й зачинщик бучи між усїма Жидами по вселеннїй, і ватажок Назорейської єресї,

6 що й церкву зважив ся опоганити; ми його й узяли, й хотїли по нашому закону судити.

7 Пристигши ж Лизия тисячник, з великим насильством узяв його з наших рук,

8 звелївши винувателям його йти до тебе. Від него можеш сам, як схочеш, про все дознатись, за що ми винуємо його.

9 Пристали ж (на се) й Жиди, говорячи, що се так єсть.

10 Озвав ся Павел, як кивнув йому староста говорити: Знаючи від многих лїт тебе суддею народові сьому, тим раднїщ про себе відповідаю.