Біблія /Библия - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 431

20 Бо скільки обітниць Божих, то (все) в Йому "так" і в Йому "амінь", на славу Божу через нас.

21 Той же, що утверджує нас із вами у Христа й намастив нас - Бог,

22 Він і запечатав нас, і дав задаток Духа в серцях наших.

23 Я ж сьвідком Бога призиваю на свою душу, що, щадивши вас, ще не прийшов в Коринт.

24 Не тому, що ми пануємо над вірою вашою; нї, ми помічники вашої радости, бо ви стоїте вірою.

2-е до коринтян 2

1 Розсудив же я сам із собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти.

2 Бо коли я завдаю смутку вам, то хто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене.

3 І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би менї веселитись, певен будучи про всїх вас, що моя радість для всїх вас.

4 Бо з великого горя, і туги серця написав я вам з многими сьлїзми, не щоб ви смуткували, а щоб пізнали любов, котрої в мене пребагато до вас.

5 Коли ж хто засмутив, не мене засмутив, а від части (щоб не отягчив я) і всїх вас.

6 Доволї такому сієї кари від многих.

7 Так що напротив лучче простїть і утїште, щоб надто великий сум не пожер такого.

8 Тим же благаю вас, обявіть любов до него.

9 На те бо й писав я, щоб мати доказ од вас, чи у всьому ви слухняні.

10 Кому ж ви прощаєте, тому й я; бо й я, коли що кому простив, то ради вас перед лицем Христа,

11 щоб не подужав нас сатана; бо нам відомі задуми його.

12 Прийшовши ж у Трояду на благовістє Христове, як відчинено менї двері в Господї,

13 не мав я впокою в дусї моїм, не знайшовши Тита, брата мого; а, попрощавшись із ними, вийшов у Македонию.

14 Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду в Христї, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місцї.

15 Бо ми пахощі Христові Богу в тих, що спасають ся, і в тих, що погибають:

16 одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на життє; та кого на се вистачить?

17 Не такі бо ми, як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як од Бога, перед Богом, у Христї глаголемо.

2-е до коринтян 3

1 Чи нам же починати знов самих себе поручати? або треба нам, як иншим, поручальних листів до вас, чи од вас поручальних (листів?).

2 Ви наше посланнє, написане в серцях наших, котре знають і читають усї люде.

3 (А й надто) ви явлені, що ви посланнє Христове через служеннє наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тїлесних скрижалях серця.

4 Надїю ж таку маємо через Христа до Бога,

5 бо ми не в силї самі від себе що думати, яко із себе; а сила наша від Бога,

6 котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить.

7 Коли ж служеннє смерти, письмом вирізане на каміннях, було в славі, так що сини Ізраїлеві не могли дивитись на лице Мойсейове задля слави лиця його минущої,

8 як же не більше служеннє духа буде в славі?

9 Бо коли служеннє осуду - слава, то геть більше служеннє правдї багатше славою.

10 Бо й не прославил

11 Коли бо те, що минає, в славі, то багато більше в славі те, що пробуває.

12 Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику волю,

13 а не яко ж Мойсей, що клав покривало на лице своє, щоб сини Ізраїлеві не дивились на конець минущого.

14 Та осьліпились думки їх: бо аж до сього дня те ж покривало в читанню старого завіту зостаєть ся невідкрите, котре в Христї зникає.

15 Нї, аж до сього дня, коли читаєть ся Мойсея, покривало на серцї їх лежить.

16 Як же обернуть ся до Господа, здіймаєть ся покривало.

17 Господь же Дух; де ж Господень Дух, там воля.

18 Ми ж усї відкритим лицем, поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуємось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.

2-е до коринтян 4

1 Тим же то, маючи се служеннє, яко же помилувані, не слабнемо,

2 а відреклись тайного в безчестю, не ходячи в лукавстві, анї хитруючи словом Божим, а явленнєм правди поручаючи себе всякій совістї чоловічій перед Богом.

3 Коли ж і закрите благовістє наше, то у погибаючих єсть закрите,

4 в котрих бог віку сього осьліпив думки їх, невірних, щоб не засияло їм сьвітло благовістя слави Христа, котрий єсть образ Бога.

5 Бо ми не себе самих проповідуємо, а Христа Ісуса Господа, себе ж самих слугами вашими Ісуса ради.

6 Бо Бог, що звелїв з темряви засияти, той засьвітив у серцях наших на просьвіченнє розуміння слави Божої в лицї Ісус-Христовім.

7 Маємо ж скарб сей у глиняних посудах, щоб премножество сили було від Бога, а не від нас.

8 У всьому горюємо, та не нарікаємо; трівожимось, та не теряємо надїї;

9 гонять нас, та ми не покинуті; повалені ми, та не погублені;

10 всякого часу мертвість Господа Ісуса на тїлї носимо, щоб і життє Ісусове в тїлї нашому являло ся.

11 Завсїди бо нас живих на смерть видають задля Ісуса, щоб і життє Ісусове являлось у смертному тїлї нашому.

12 Тим же оце смерть в нас орудує, а життє в вас.

13 Мавши той же дух віри, по писаному: Я вірував, тим і глаголав, і ми віруємо, тим і глаголемо,

14 знаючи, що хто підняв Господа Ісуса, і нас через Ісуса підійме і поставить з вами.

15 Все бо задля вас, щоб богата благодать через благодареннє многих намножувалась на славу Божу.

16 Тим то не слабнемо; нї, хоч зовнїшнїй наш чоловік млїє, та нутряний обновляєть ся день у день.

17 Бо теперішня легкота горя нашого надто над міру приготовлює нам вічню вагу слави,

18 нам, що не дивимось на видоме, а на невидоме; що бо видоме, дочасне, що ж невидоме, вічне.

2-е до коринтян 5

1 Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах.

2 Бо в сьому ми стогнемо, бажаючи одягтись домівкою нашою, що з неба,

3 коли б тільки нам, і одягнувшись, нагими не явитись.

4 Бо, стогнемо отягчені, будучи в тїлї сьому, з котрого не хочемо роздягтись, а одягнутись, щоб смертне було пожерте життєм.

5 На се сотворив нас Бог, і дав нам задаток Духа.

6 Оце ж маймо духа всякого часу, знаймо, що, домуючи в тїлї, ми далеко від Господа:

7 (бо ходимо вірою, а не видїннєм.)

8 Маймо ж духа й волїймо лучче бути далеко від тїла, а домувати у Господа.

9 Тим і силкуємось, чи то будучи дома, чи далеко від дому, бути Йому любими.

10 Всїм бо нам треба явитись перед судищем Христовим, щоб прийняв кожен по тому, що заробив тїлом, чи то добре, чи лихе.

11 Знаючи оце страх Господень, пересьвідчуємо людей; Богові ж явні ми, і вповаю, що й вашим совістям обявились.

12 Не знов бо похваляємо себе перед вами, а даємо вам причину хвалитись нами, щоб мали що (відказувати) тим, що хвалять ся лицем, а не серцем.

13 Бо як ми не при собі, то (се) Богові; а як ми тверезимось (здержуємось), (се) вам.

14 Бо любов Христова вимагає від нас, судячих так, що, коли один за всїх умер, тодї всї вмерли;

15 і (що) Він умер за всїх, щоб живі нїколи більш собі не жили, а Тому, хто за них умер і воскрес.

16 Тим же ми від нинї нїкого не знаємо по тїлу; коли ж і знали по тїлу Христа, то тепер більш не знаємо.

17 Тим же, коли хто в Христї, той нове сотворіннє; старе минуло; ось стало все нове.

18 Усе ж від Бога, що примирив нас із собою через Ісуса Христа, і дав нам служеннє примирення,

19 яко ж бо Бог був у Христї, примиряючи сьвіт із собою, не полїчуючи їм провин їх, і положив у нас слово примирення.

20 Замість Христа оце ми посли, і наче Бог благає (вас) через нас; ми просимо вас замість Христа: примиріть ся з Богом.

21 Бо Він Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому.

2-е до коринтян 6

1 Помагаючи ж (Йому), благаємо вас, щоб ви марно благодать Божу не приймали.

2 (Бо глаголе: Приятного часу вислухав я тебе, і в день спасення поміг тобі. Ось тепер пора приятна, ось тепер день спасення. )