Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 25

- Такі розваги не для мене. Я шукаю справжніх речей.

Я жмакала скатертину на столі.

- Я думаю, що Пері це теж потрібно. Хтось стабільний, щоб тримати його подалі від неприємностей.

- У нього проблеми? - Нейт нахилився вперед.

Я подивилася в його стурбовані очі. З ким я і могла поділитися інформацію, то це з найкращим другом Пері.

- Вбита дівчина, - повільно я почала.

 - Вікторія Хаппел?

- Ага. Пері переспав з нею того вечора, коли вона померла.

Нейт відкинувся на спинку стільця.

- Не може бути.

Я знизила голос.

- Очевидно, що ти не можеш поділитися цим ні з ким. Навіть не кажи Пері, що я розповіла тобі. Ніхто не повинен знати, що він був там, тому що тоді він стане головним підозрюваним.

- Він знає що-небудь про вбивство?

- Ні. Коли він покинув кімнату у мотелі, вона була ще жива. І саме через це він сильно засмучений. Він почувається винним.Ніби, якщо він залишився, він міг би її врятувати.

- Або ж можливо він помер також, - сказав Нейт, і я кивнула.

Я нервово крутила пасмо волосся навколо пальця, через приховування іншої інформації. Як Пері знімав листівки по всьому місту. Як Вікторія сказала, що Пері був тим, хто вбив її. А також про дивну поведінку Пері, яка мене цікавила.

Міллі плюхнулась на вільний стілець поруч зі мною.

- Ви бачили як я порвала танцпол? Міллі все ще жива. - Вона підтягнула сукну на декілька сантиметрів і поворушила своїми худими ногами. -  Я як ракета!

Нейт ніяково засміявся.

- На цій ноті, я прямую в бар за іншою содовою. Щось бажаєте, пані?

Міллі попросила воду з льодом. Я ж сказала, що нічого не потребую.

Міллі почала базікати про старі добрі часи, і всі танці, які вона танцювала тоді. Я швидко зрозуміла, що можу застрягнути в цій бесіді на усю ніч, якщо я не знайду вихід.

- Привіт Клер, - гукнув Стівен Клейворт, проходячи повз. Він був одягнений у морський блейзер з якоюсь нашивкою на кишені. Вистрибнувши зі стільця, я сказала:

- Стівен, мені треба поговорити з тобою.

Він зупинився, здивовано глянувши на мене.

- Про що?

Я взяла його за лікоть і повела його трохи далі від столу.

- Мені треба було звільнитися від певної розмови.

- Ах, тож ти використала мене.

Я зніяковіло посміхнувся.

- На жаль.

- Я не проти. - Він глянув на стіл, де сиділи його батьки. Даллас Клейворт потискав руку чоловіка, в той час як Сесіль посміхалася Степфордлі.

- Це бажана перерва від усіх цих політичних розмов і забивання собі голосів на вибори.

Через увесь цей хаос і мою стурбованість щодо Пері, я геть забула, що триває передвиборча кампанія. Хоча Стівен не міг забути. Це було його життя. Я була здивована, почувши, як він негативно озивається про це.

- Хіба ти не любиш такі речі? Це в твоїй крові, чи не так? - запитала я.

- Я знаю, що зрештою я займуся політикою... але це моє майбутнє. На даний момент,це усе остогидло мені. Я їду до коледжу через два місяці. І думаю, що відстань від моїх батьків, буде для мене на краще.

Ну, рум'янець здивування опалив мої щоки. Стівен був трохи глибший, ніж я думала про нього. І здавалося він, відпустив свою злість на мене за, через той скандал з тестом.

- Ну, було приємно з тобою побалакати, - сказав він, починаючи відходити від мене.

Я поклала руку йому на плече, щоб зупинити його.

- Стівен?

Він обернувся.

- Так?

Я зглотнула.

- Чому ти не ненавидиш мене?

- Що?

- За те, що розповіла про тебе. За тест.

Він знизав плечима.

- Спершу я злився, але потім все стало добре. І, думаю, я розумію, чому ти це зробила. Я поліз до твого брата, а ти полізла до мене. Родинна вірність. Я поважаю таке.

Гурт закінчив пісню і оголосив, що повернеться пізніше.

- І це натяк для мене, щоб повернутись до родини. Тато буде оголошувати промову, - сказав Стівен. - Я маю йти.

Я підпирала найближчу стіну, поки нудні чоловіки проголошували нудні промови. Мама прослизнула до мене, тримаючи фужер шампанського в руці.

- Знаю, хіба це не огидно? - тихенько прошепотіла вона мені на вухо.

- Що?

Вона показала головою на столик позаду неї. А поглянула за її плече і побачила Філа Тісдела, що сидів з якоюсь жінкою.Вона була вдягненою у красиве кімоно, а її чорне волосся було заколоте шпильками. Її обличчя було різким та грубим, не таким і красивим. Я зрозуміла, що це була Мадам Маслов. Її реклама в газеті була з фото, але це вперше, коли я бачила її в реальному житті. Філ щось прошепотів їй на вухо і вона відкинула голову, сміючись.

- Вона регоче як чортова відьма, - сказала мама.

- Ти ревнуєш!

Мама випросталась.

- Ні. Я просто розчарована у відсутності смаку у Філа.

- Вони прийшли разом?

- Так, - відповіла вона з проблиском суму в її голосі.

- Мамо, він не може чекати на тебе вічно. Ти лише декілька разів можеш дати відкоша, поки чоловік не перейде до іншої.

- Можу дати тобі ту ж пораду, - сказала вона і пирхнула, а потім пішла.

Я лишилась підпирати стінку на самоті і дивитись як оголошують мера. Пан та пані Спелмен вийшли на подіум, Джастін йшов поряд з ними. Його біляве волосся вже стало трохи довгим спереду і лізло йому в очі. Я пам'ятаю, як пробігалась пальцями по цьому волоссю, яким м'яким воно було, як воно пахло сіллю, коли він повертався на наш килимок на пляжі після плавання.

Пані Спелмен поцілувала чоловіка. Джастін похитав головою. А потім вони сіли на місця. Коли мер почав говорити, очі Джастіна пробіглись по натовпу. Він знайшов мене і я знала, що він не чує і слова, яке каже його тато. Я допила решту води і втекла у жіночу кімнату.

Я нахилилась до умивальника і зосередилась на диханні. Туди-сюди. Не думай про нього. Вдих. Видих. Відкрились двері і я надіялась, що це не моя мати. Гірше. Це була Тіфані.

- Отакої, погляньте сюди, - сказала вона. - Ти пропускаєш велику промову.

- Я не в настрої, Тіфані.

Вона спокійно стояла, дивлячись на мене через дзеркало.

Я розвернулась.

- Що?

- Чому в тебе немає подруг, Клер?

- Я... в мене є друзі, - я запнулась.

- Твій брат і Нейт Гарік не рахуються. Друзі. Вони. Так. Дівчата. Чому в тебе немає?

До того як я змогла відповісти, вона підійшла.

- Я скажу тобі чому, - сказала вона, показуючи пальцем на мене. - Тому що ти зарозуміла сучка, що вважає себе кращою за інших.

- Не правда. Це - маленьке містечко і, якщо ти цього не зрозуміла, люди не дуже привітні до мене...

- Прошу тебе. Ти навіть не стараєшся. Ти причепилась до свого брата, його друзів, його роботи, його життя. В тебе немає нічого свого. Ти мене дратувала, але тепер мені тебе шкода.

Вона розвернулась і попрямувала до найближчої кабінки. Перед тим, як закрити двері, вона додала:

- Клер Ферн, ти найсамотніша людина, яку я колись зустрічала.

Глава 16

Моя нестача подруг не була чимось новим. Так, це турбувало мене, але я ніколи не зважала на це. Нічого не можна було зробити з цим, тож навіщо марнувати енергію? Мені не потрібні подруги. У мене була я. Був Пері. Був Нейт. В мене були книги та музика, і океан для плавання. У мене було майбутнє, чистий лист, якого я чекала. Я знайду друзів в коледжі, де ніхто не знав, ким я була. Це були факти, до яких я зверталась у самотні миті, і я ніколи не засмучувалась сильно через це.

Але з якоїсь причини, зауваження Тіфані Деспосідо стосовно моєї самотньої подорожі у країні друзів, дратувало мене. Одна справа знати самій, що у мене не має друзів. І зовсім інша, коли про це знали інші. Говорили про це. Сміялися за моєю спиною. Тіфані та її команда були головною причиною того, що в будь-якому випадку ніхто не буде дружити зі мною. Вона дала усім зрозуміти, що якщо будь-хто зв'яжеться зі мною, то отримає таке саме ставлення як і я. І ніхто в Іспорті не бажав собі такого.