Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 27

Я взяла сумку, але не могла знайти ключів від дому. Я завжди кидаю їх на кухонний стіл, коли приходжу. Я нечітко пам'ятала це, коли ми з мамою прийшли додому. Але я все ще була в тумані, після неочікуваного поцілунку Гебріела, тож, мабуть, поклала їх деінде.

Продзвенів дверний дзвінок, тому тимчасово я повинна було полишити пошуки. Сподіваючись, що це Гебріел, я швидко відкрила двері. Найменш очікувана мною особа стояла навпроти.

- Мене звати Ольга Маслов, - сказала вона з сильним російським акцентом.

- Я знаю, хто ви, - я підняла підборіддя. - Чим можу допомогти?

Вона нахилила голову вбік, її очі були закритими.

- Ти знайдеш ключі на підлозі.

Мій рот відкрився.

- Як ви....

Її очі відкрились, потребуючи уваги.

- Я тут не з цієї причини. Я тут, щоб попередити тебе. - Вона кинула погляд через моє плече, ймовірно, щоб переконатись, що я сама.

- Про що?

- Ти в небезпеці.

- Добре. А можна точніше?

- Не цього разу. Все... як ви кажете... деталі не ясні. Але ти в смертельній небезпеці.

Зненацька, горезвісна лампочка загорілась в моїй голові.

- А. Дозвольте вгадати - ви хочете, щоб я поїхала з міста, щоб захистити себе?

Вона широко посміхнулась.

- Так, це було б мудро.

- Також моя мама і брат? Залишивши вас одну в грі, у пік сезону.

Маслов насупилась і похитала головою.

- Ні. Мене не цікавить бізнес. Ця засторога не для припинення змагання. Я кажу тобі для твого ж блага.

- Звичайно, пані. - я почала закривати двері, але вона тримала їх відкритими своїми неочікувано сильними руками.

- Ти повинна вірити мені, - прошепотіла вона.

Востаннє розчаровано похитавши головою, Маслов пішла. Я ще мить дивилась не неї, а потім зачинила двері. Вона божевільна жінка. Вона хотіла залякати нас, щоб весь літній бізнес лишився їй. І на тому все. Крім того, вона була шахрайкою.

Я пішла до столика, куди, як пам'ятала, що клала ключі. Потім я подумала, чи не кинула їх надто сильно. Я встала на коліна і побачила срібний блиск з-під холодильника. Я кинула їх надто сильно і вони відскочили і з'їхали.

На підлогу.

Глава 17

Я викинула з голови важке попередження Маслов і її вірну здогадку про ключі та пішла до крамниці. Пончика вистачило лише на 30 секунд мого шляху додому. У нього навіть не було шансів. Коли я повернулась, то мама на кухні засовувала бублик до тостера.

- Хочеш один? - спитала вона. - У мене їх багато.

- Ні. Я з'їла пончик.

Мама підняла брову. Я знала, що  буде далі. Вона вишкірилась і сказала:

- Значить...

- Не треба, мамо.

Вона рухала своїми стегнами і проспівала:

- Клер і Гебріел серед дерев по-ці-лу-ва-ли-сь. А от і він...

- Спочатку дещо станеться, якщо ти не припиниш, - перервала її я.

- Добре, добре.

Її бублик вискочив з тостера і вона сильно намазала його арахісовим маслом.

- Де Пері? - спитала я.

- Нещодавно я чула воду в душі, тож він скоро приєднається до нас.

Я подумала про останній раз, коли бачила свого брата і знайшла флаєр з фото Вікторії у його кімнаті. Він не дуже добре відчував себе. Я хвилювалась. Нейт хвилювався. А тоді я зрозуміла... мама б також хвилювалась, якби прочитала мої думки в цю мить. Я поспішила піти з кухні, крикнувши через плече:

- Я сяду на ганку!

На жаль, мама пішла за мною.

Я сіла на старий поганий стілець і зосередилась на теплій погоді, авто, що проїжджали повз, дівчині, яка вигулювала пса. На всьому, що не стосувалось Пері, поки мама стояла і дивилась на мене, пережовуючи бублик.

- Ти і справді думаєш, що я все ще не знаю? - сказала вона.

Чорт.

- Ти вловила це від мене?

- Ні, ти добре приховувала це до тепер. Пан Засмучений намагався сховатись нагорі, але кожного разу, коли він поряд, це все, про що він думає.

- Чому ти нічого не казала?

- Я не знала, чи відомо тобі і не знала, що робити з цим всім.

- Що ти думаєш він має зробити? - спитала я.

- Думаю, він має піти в поліцію.

- Чому? Він стане головним підозрюваним!

- Але якщо він приховає це від поліції і вони якимось іншим чином все дізнаються, то це зробить його ще більш винним, ніж якби він добровільно поділився інформацією.

- Але поліція може і не дізнатись, - сказала я.

- Хіба ти не повинна розповісти їм? Ти тепер працюєш на них.

- Неофіційно. Плюс, я можу допомогти їм не жертвуючи своїм братом.

- Якщо вони дізнаються, то ти можеш бути притягнута до відповідальності.

- Мені плювати, мамо.

Вона поставила тарілку на бильця ганку і взяла мене за плечі.

- Я не хочу щоб обоє моїх дітей опинились у в'язниці через це. Чесність - найкраще, що можна зробити.

- Ніхто не опиниться у в'язниці, - сказала я, не дуже впевнена в цьому.

Писк шин змусив нас обох повернутись до дороги. Джип Гебріела виїхав на під'їзд до дому. Моє серце трохи затремтіло. Можливо це не через справу, подумала я. Можливо він знову хоче бачити мене, щоб продовжити вчорашній перерваний поцілунок.

Патрульне авто під'їхало за ним.

- Що відбувається? - спитала мама.

Я не знала. Гебріел вийшов з авто з темним виразом на обличчі. Він точно не був тут, щоб знову поцілувати мене. Якби в нього була робота для мене, то він не приїхав би з підкріпленням.

Він підійнявся сходами і підійшов до мене.

- Мені шкода.

Заплутавшись, я похитала головою.

- За що?

Вхідні двері відчинились за нами і Пері висунув голову.

- Що сталось?

Гебріел відійшов вбік, коли його тато піднявся сходами і сказав:

- Перівінкл Ферн, ти маєш поїхати з нами.

Глава 18

Я встала перед моїм братом і поклала руку на груди детектива Тоскано, посунувши його трохи назад.

- Ви заарештовуєте його? - Мій голос підвищився до панічного вереску, і я не намагалася його стримувати.

Він обійшов мене і заговорив до Пері.

- Ми просимо, щоб ти проїхав до дільниці і відповів на питання про твої стосунки з Вікторією Хаппел.

Хтось бачив його тієї ночі. Хтось розповів.

Гебріел не дивився мені у вічі. Його голос був тихим, коли він сказав:

- Прийшли результати. Вікторію та Біллі було вбито з одного і того пістолета.

- Але це ніяк не стосується пері, - сказала я роздратовано.

- Насправді, - детектив Тоскано підняв аркуш паперу, -  у нас є ордер, аби обшукати будинок і знайти пістолет.

- Давайте вперед, - сказала я, тримаючи руки широко відкритими. -  Обшукуйте усе, що забажаєте. Тут ви не знайдете знаряддя вбивства.

Очі Пері розширилися, і він злегка похитав головою. Він зараз мені щось говорив? Говорив мені, щоб я їх не впускала? Я нахилила голову в сторону в замішанні, і всі обернулися, щоб подивитися на Перрі. Він відразу ж кинув очі донизу.

- Ми з повагою будемо ставитися до вашого майна, під час обшуку, - сказав детектив Тоскано, більш до мами, ніж до мене, так як я дивився на Пері, намагаючись з'ясувати, через що був той панічний погляд.

Ще троє офіцерів встали за нами впродовж цього. У одного з них звисали наручники з правої руки.

- В цьому немає необхідності, - сказав Пері. - Я добровільно піду у відділок.

Я безпорадно дивилась, як мого брата провели до крейсера і посадили на заднє сидіння. Мого брата, який завжди був спокійним і зібраним. Постійний голос розуму в родині. Єдиного, хто не давав мамі вибухнути, коли вона була знервованою. Єдиного, хто давав мені відчуття захищеності, коли кулі летіли в мене, через те що я - фрік. Того єдиного, хто міг змусити мене сміятись, після розтавання з Джастіном, коли життя рушилось довкола мене.

Він був більше, ніж моїм братом. Він був моїм кращим другом.

Пері повернувся і дивився з заднього вікна, поки крейсер від'їжджав. Я тримала одну руку піднятою, долонею вперед, поки авто не зникло з поля зору. А потім я осіла на ганок. Я боролась з гіркими слізьми. Я повинна лишатись сильною. Повинна тримати себе в руках, заради мами та Пері.