Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 31

- Вбивця лишається вбивцею. Він використав свій значок, щоб вбити когось і йому це зійшло з рук. Що якщо це повториться?

Я подумала про місце вбивства Біллі і про того, хто спостерігав за нами з лісу. Це міг бути детектив Тоскано. Подумала про те, як Гебріел відмовлявся говорити ім'я Вікторії, продовжуючи називати її "жертвою", незважаючи на те, що те ж саме ім'я було витатуване у нього на руці. Чи могло бути так...

Ні. Ні в якому разі.

- Ти не можеш робити висновків, не знаючи більше деталей. - Сказала я і Нейту і собі.

- Чому ні? - відрізав Пері. - Вони радісно зробити висновки щодо Пері.

Він мав рацію.

- Я знаю щось, що може нам допомогти, - сказала я. - Я просила детектива Тоскано подивитись плівку з камери спостереження, а він відмовив. Якщо вона показує його або Гебріела в ресторані тієї ночі, то, можливо, твоя теорія правильна.

Нейт пожвавився.

- Ти повинна отримати плівку. Це може бути наш єдиний шанс на спасіння Пері.

- Але як? Я не можу просто поникнути у відділок і викрасти її.

- Є один спосіб, - сказав Нейт, потираючи підборіддя. - Джастін. Він зробить будь-що для тебе, а я йог батько може легко отримати плівку.

- Хочеш, щоб я використала Джастіна?

- "Використати" - жахливе слово. Йому, мабуть, сподобається увага. Покліпай очима, струхни волоссям, або що там дівчата роблять, щоб вразити хлопців.

Я глибоко вдихнула. Я б зробила будь-що для мого брата.

- Добре, - сказала я. - Чого б це не коштувало.

Я написала Джастіну, питаючи чи ми можемо зустрітись та поговорити. З блискавичною швидкістю він відповів мені, що буде чекати на набережній. Я чекала, що він назве пляж, оскільки там було наше місце. Але, напевно, він вже чув про Джоні. Якщо щось і могло вбити романтику, то це місце злочину.

Я поспішила на набережну. Якимось чином Джастін прибув туди раніше мене. Він чекав на лаві, його ліва нога пружинила вверх і вниз, як завжди, коли він був нетерплячим. Він був вдягнений у шорти-хакі і білу сорочку-поло, яка показувала літню засмагу на його руках. Він помітив мене і встав з широкою посмішкою.

- Агов.

- Прогуляємось? - спитала я.

- Як тобі буде завгодно, - він став біля мене і ми неспішно пішли вниз по набережній.

- Я радий, що ти написала мені. Нам потрібно поговорити.

Мої брови піднялись. Я не думала, що в нього є власні новини.

- Що таке?

- Сталось ще одне вбивство.

- Я знаю, - сказала я. - Джоні. Це жахливо.

Видіння її смерті промайнуло у мене в голові і я відштовхнула його. Я не могла думала про це. Я повинна бути сильною зараз, а не розклеюватись.

- Я думаю, час вже зупинитись, - сказав Джастін.

Я подивилась на нього, не розуміючи.

- Що ти маєш на увазі?

- Я більше не хочу, щоб ти була залучена в це розслідування. Спершу це здавалось хорошою ідеєю. Ти могла допомогти нам швидко вирішити справу, схопити вбивцю і ми б рухались далі. Я навіть на мить не думав, що ти будеш в небезпеці. Я би ніколи не попросив тебе про допомогу. А тепер Біллі мертвий і Джоні також. Ця людина збожеволіла. Я не хочу, щоб ти працювала над цим. Хочу, щоб ти лишалась вдома, доки все це не скінчиться.

Саме тому я і не казала нікому про видіння людини, що спостерігала за мною з лісу. Знала, що саме таким буде результат. Хто б не дізнався про це - Пері, Джастін або мама, вони хотіли б, щоб я спинилась. Але я не могла. Раніше в мене були сумніви щодо Пері, але тепер їх не було. Побачивши його у відділку і поглянувши в його очі, я все знала. Навіть на хвилинку я не повинна була сумніватись в ньому. Він мій брат. І я знаю його. Він ніколи в житті не торкався пістолету і не знав би, що з ним робити. Так, він міг би трохи краще ставитись до дівчат, але він не вбивця. В ньому не було такого. А тепер, коли Джоні також була мертвою, у мене не лишилось сумнівів, що мій брат був невинним. І та частина серця, що сумнівалась, тепер була наповнена рішучістю.

Я повинна була врятувати його.

- Я вдячна за твою турботу, Джастін, але не можу зробити цього.

- Чому?

- Мій брат може опинитись у в'язниці до кінця його життя, а я знаю, що він не робив цього. Поліція не збирається допомагати йому, вони впевнені у його вині. У Пері є лише я. І я не збираюсь відмовлятись від нього.

Джастін засунув руки у кишені і зітхнув.

- Я розумію, про що ти. Але якщо з тобою щось станеться...

- Не станеться.

- Ти не можеш цього гарантувати.

- Я не можу зупинитись. Пері потребує мене.

Джастін кивнув, здаючись.

- Я знаю, що Пері не вчинив би такого.

Я припинила йти і поглянула на нього. Сонячне проміння озолотило його волосся. Його блакитні очі були глибокими та емоційними. Він був схожий на принца з казки. Мої думки ковзнули до того часу, коли казка скінчилась, але я повернула себе до реальності.

Гебріел вірив у вину Пері. Джастін вірив у його невинність. Джастін вирішив врятувати мою родину і довіз мене з мамою до відділку, викликав адвоката. Він завжди був на моєму боці.

Я простягнула руку і поклала її на його щоку. А тоді поцілувала його.

Це не було моїм планом. Я не мала намірів притулятись губами до свого колишнього,

 так близько, але повністю розчинилась у миті.

Його поцілунок був невпевненим, легким. Ніби наш перший поцілунок на пляжі, який був так давно. Я пам'ятала його рот, його смак і те, як він цілувався.

Цілувати Гебріела було схоже на екзотичну подорож. Цілувати ж Джастіна було, немов повернутись додому.

Я хотіла цього. До того, як він відштовхнув мене.

- Що ти хочеш? - спитав він, рукою втримуючи мене на відстані.

Я часто моргала, не розуміючи, що сталось.

- Вибач, що?

-  Це моя мрія, що збулась, але я знаю, що це не реально. Тобі щось потрібно. Скажи, що. Ти знаєш, я зроблю це.

Я сумнівалась, заплутавшись. Я не цілувала його, щоб отримати плівку. Я поцілувала його, бо так захотіла. Я подолала все. Ненадовго виштовхнула Тіфані з думок і віддалась почуттям. Але я не хотіла, щоб він знав про це. Мій захист дав тріщину на одну мить, ось і все. Я не хотіла, щоб в нього була даремна надія.

- Я хочу побачити плівку, - сказала я натомість.

Він відвернувся і сперся на огорожу набережної. Я дивилась на його спину. Він раз здригнувся, а потім випрямився і повернувся до мене.

Я завдала йому болю. Цього разу доволі сильного. Я відчула укол жалю.

- Плівку системи безпеки з ресторану?- спитав він. - Ту, яку вони знайшли у твоєму домі? Навіщо вона тобі? Навіть якщо ти знищиш її, це не допоможе Пері.

- Я не хочу нищити або красти її. Лише подивитись. Один раз.

Він на мить задумався.

- Ти думаєш, що там може бути ще хтось. Справжній вбивця.

Я кивнула.

- А як ти дізнаєшся про це? Ти можеш дивитись, як люди будуть заходити і виходити весь вечір і не впізнати його.

- Або я можу побачити там Джоела, хлопця Вікторії і все стане на місця. Або... ще декого. - Я не хотіла ділитись теорією Нейта про Тоскано-вбивць. А також не хотіла, щоб Джастін знав, що я бачила тату Гебріела. І я не могла пояснити собі чому.

- Не знаю,- сказав він.

- Це може бути ключем до всього, - я поклала свою руку на його - стара звичка - і заглянула йому в очі.- Ми можемо розкрити цю справу. Саме для цього ти прийшов до мене декілька днів тому. Ти ж цього найбільше хочеш, правда?

- Ні, - він м'яко відсторонився від мого доторку. - Найбільше я хочу повернути час назад і змінити ту ніч з Тіфані.

- А ти не надто драматизуєш, Джастін?

Його обличчя стало напруженим.

- Я завдав тобі болю. Я кохаю тебе, але завдав тобі болю. Навіть зараз я бачу біль в твоїх очах. Бачу кожного разу, коли ти дивишся на мене. - Його голос зірвався. - Кажи, що я надто драматизую, кажи що завгодно, але правда така.

Це те, чого я хотіла останні декілька місяців. Я хотіла зробити йому боляче, бачити його обличчя в агонії. Повернути йому те ж, що я отримала. Але це не приносило мені радості. Коли всі емоції пройшли через мене, я зрозуміла, що не хотіла, щоб Джастін страждав.