Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 6

- Що це?- спитав Пері.

- Мадам Маслов, - сказала я, закотивши очі. - Новий екстрасенс в місті.

Мама сказала на газету, як на щось брудне і огидне.

- Ціла сторінка! Ціла! Сторінка!

Пері взяв газету з моїх рук і прочитав її.

- Сто вісімдесят Рігсгейл? Це ж вниз по вулиці. Це ж там, де книгарня Андреа.

- Була, - виправила я.

Це була доволі перспективна нерухомість, прямо на тротуарі. Декілька місяців тому орендна плата піднялась і Андреа не могла собі більше дозволити платити, тому зачинилась. А пам'ятаю, як моя мала жаліла її.

- Спочатку Андреа втратила місце, а тепер і ця фальшива артистка. Мадам Маслов вчасно приперлась, - сказала мама.

- Давай не будемо робити поспішних висновків, про законність її дій, - сказав Пері.

- Вона каже, що бачить майбутнє, - сказала я, хитаючи головою.

Це було не добре для бізнесу. Перш за все, люди краще б слухали про їхнє майбутнє, ніж слухали те, що робимо ми, тобто те, що вони вже і так знають. По-друге, майбутнє побачити не можливо, а тому Маслов була шахрайкою. А коли когось обманює екстрасенс, вони починають вважати, що всі екстрасенси фальшиві. Шахраї завдають нам шкоди.

- Давай не будемо панікувати, - сказала я, намагаючись запобігти глобальному маминому психозу. Я вирячила очі на Пері і показала головою на маму, кажучи йому застосувати його магію.

Він швидко зрозумів і поклав свою руку на плече мами.

- Ось що ми зробимо. Я поїду в Стаплс і попрошу копі-центр зробити кольорові флаєри для нас. Потім розповсюджу їх містом і попрошу людей виставити їх в мережу. Щось таке велике, як це, ми не можем дозволити, але ми можемо зробити 5 доларову знижку на флаєрах.

- 5 доларову знижку? - мама балансувала на межі.

- Це все тимчасово, - продовжив Пері. - Ми поставимо двох тижневе обмеження там, щоб покращити бізнес на короткий термін. Ми ще не програли жодного клієнта Мадам Маслов і повинні упередити це, поки не почалось.

Мама повільно кивнула, обдумуючи ідею Пері. Телефон задзвонив і Пері підскочив, щоб взяли його.

- Читання родини Ферн, - сказав він. - Ні, ми не робимо. - Він насупився.

- Ви впевнені?- він зробив паузу на довгий час. - Гаразд, тоді до побачення.

Він повільно повернувся.

- Наша зустріч о третій була скасована.

- Чому? - спитала я.

- Тому що ми не бачимо майбутнє, а Мадам Маслов бачить. Вони відмінили зустріч, щоб піти до неї.

Мама підняла руки.

- Ось це і воно! Я збираюсь до Філа.

- Що він зробить? - спитав Пері.

- Я не знаю! - закричала мама, хапаючи ключі від машини з гачка на стіні і відкриваючи двері. Пері поглянув на мене.

- Я маю зробити флаєри. Ти підеш з нею? Останнє, що нам потрібно, то це щоб мама сходила з глузду і влаштовувала сцени у мерії.

Я була згідна з ним, а тому наздогнала маму, ковзнувши на пасажирське сидіння її Пріуса, за мить до того, як вона почала виїжджати на дорогу.

         Філ Тісдел був давнім другом моєї мами. Він змінив багато робіт у місті, протягом багатьох років, а в даний час був обраний міським головою. Філ був трошки закоханий у мою маму, і спостерігаючи, як вона наносить помаду, дивлячись у дзеркало заднього виду, я думала, що вона планує використати цей факт на свою користь.

- Я не розумію, чому тобі необхідно їхати зі мною, Клер. Мені не потрібна нянька.

Я збиралася заперечити це, коли згадала, що мама може читати думки і ймовірно вирвала кожне слово з мого мозку, поки вела машину.

- Я просто хочу допомогти, мамо.

Я пішла за нею вгору по бетонних сходах до важких дерев'яних дверей мерії. Будівлі було близько ста років. Зовні вона мала вигляд церкви, яка була відремонтована в щось інше. Усі міські офіси були розташовані всередині. З східного боку було побудоване додаткове крило приблизно 10 років тому, в якому розміщувалася поліцейська дільниця.

Ми взлетіли по сходах і увірвалися в офіс міського голови. Філ сидів за столом, усипаним паперами, обидві його руки стискали лису голову у відчаї.

- Я тут вирішую, що робити з собачими ліцензіями, - сказав він.

- Гаразд, я можу прийти пізніше, - сказала мама.

Упізнавши її голос, він підвів голову.

- Ох, Старла Ферн! Я не знав, що це ...хм...якби я знав, що це ти зайшла.. хм...чим я можу допомогти тобі? - Він завершив свою незграбні слова широкою посмішкою.

Мама попрямувала до столу, її довга спідниця зметнулася, а її рожева блузка прекрасно сиділа на її фігурі. Я не можу звинувачувати Філа через його почуття до мами. Вона виглядала фантастично, як на свої сорок. Вона була у формі. В її вогняно-рудому волоссі було лише декілька сивих пасм  і воно розсипалося по плечах легкими кучерями, коли вона нахилилася над столом.  Неприроднім гортанним голосом вона сказала:

- Я сподівалася, що ти допоможеш мені у вирішені деяких питань.

Зрозумівши, що він ймовірно буде більш схильний до порушення правил заради мами, якщо мене не буде поруч, я повільно позадкувала до входу з офісу. І врізалася в когось.

- Вибачте, - зойкнула я, обертаючись, щоб опинитися лицем до лиця з Гебріелем Тоскано.

Гарячий син нового детектива. Після декількох приголомшених моментів, я зрозуміла, що мої руки й досі лежать на його грудях, після нашого зіткнення. Я прибрала від нього руки.

- Вибач, - тупо повторила я.

- З тобою все гаразд? - запитав він.

Довгі вії обрамляли його темні очі. Його чорне волосся було розпатлане, і він був вбраний у футболку і  джинси, такі ж як і вчора. Але такий безтурботний стиль робив його ще більш схожим на модель Abercrombie.

- Ага, просто незграбна, - нарешті відповіла я.- Що ти тут робиш?

- Я працюю тут.

Я почервоніла.

- Із своїм батьком?

- Ага. Я дослідник.

- Га? - Це був якийсь мені незрозумілий сленг?

- Це мій титул. Це частина програми навчання правоохоронних органів. В основному я на побігеньках, приношу каву і кручуся навколо свого батька, але це буде непогано виглядати в моєму резюме для коледжу. Я хочу навчатись у відділенні криміналістики. Наступного літа, коли мені буде вісімнадцять, я зможу бути сезонним офіцером.

- Круто. - Я уявила його в формі. Скажемо так, картинка була... апетитною.

- Що ти робиш в міському офісі, а не в поліцейському відділку. - запитала я, намагаючись звучати як професіонал.

- Ох. - Він зневажливо махнув рукою. - Мер хоче поговорити з моїм батьком і мною про якусь безглузду ідею свого сина.

Я втримала вдоволену посмішку. Сином мера був мій колишній хлопець - Джастін Спелман. А просто поглянувши на нього, Гебріел  вже був з тих, хто мені подобається.

- Але я радий, що врізався в тебе - додав він посміхаючись. - В прямому і переносному сенсі.

- Справді? Чому? - я нервово стиснула свої руки за спиною.

- Я хотів подякувати тобі, за ту наводку, що ти дала моєму батькові в ресторані вчора.

Я пожвавилася.

- Ти про Тіфані Деспозіто? Твій батько її допитав? Вона замішана?

- На жаль, вона не сильно допомогла. Вона сперечалася з жертвою через якісь дрібниці, але її алібі беззаперечне.

Він вигнув одну брову і з  легкою напівусмішкою додав:

- Але незважаючи на те, що ми нічого не дізналися, я скажу, що дивитися на те, як ти жбурнула содовою в неї, поки що було найцікавішим моментом на цьому тижні. Я провів з нею лише невелику кількість часу, і схоже, що це було заслужено.

Він -  розкішний і одразу відчув неприязнь до Тіфані. Дякую  тобі, Всесвіт, за те, що прислав цього хлопця в моє містечко.

Він перемістив свою вагу так, ніби збирався вже йти, отож, я ляпнула перше питання, яке прийшло в голову, щоб змусити його залишитися:

- Чому ви захотіли полишити Нью-Йорк і приїхати в Істпорт?

І я одразу захотіла пнути себе, тому що це звучало як образа. Я додала:

- Не те, що я припускаю, що твого батька було понижено або ще щось. Я люблю Іспорт. Я виросла тут. Тут чудово.

Ох, просто замовкни, Клер!