Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 110

— Добре, — відповів Джек, витираючи носа рукавом.

— Навіщо лорд Берглі припхався аж до Блекфраєрса побачитися з тобою? — спитала я, коли ми залишилися самі.

— Тому що я отримав сьогодні з Шотландії секретне повідомлення.

— І що тепер? — спитала, відчуваючи, як мені перехоплює подих. Уже не вперше справи бервікських відьом обговорювалися в моїй присутності, але візит Берглі залишив у мене таке відчуття, наче зло вже переповзає через наш поріг.

— Король Яків продовжує допитувати відьом. І Вільям хотів дізнатися, до яких кроків у відповідь буде вдаватися королева, якщо буде взагалі. — Відчувши зміну мого запаху, спричинену страхом, що мене охопив, Метью нахмурився. — Тобі не слід турбуватися про те, що зараз відбувається в Шотландії.

— Моє незнання не завадить цим подіям відбуватися й далі.

— І знання також не завадить, — сказав Метью, легенько потираючи мені пальцями шию, щоб зняти напруження.

Наступного дня я повернулася від Гуді Альсоп із невеличкою скринькою заклять — місцем, де визріватимуть написані мною заклинання, доки ними не зможе скористатися інша відьма. Знаходження способу перетворення моєї магії на слова стало наступною стадією моєї еволюції як ткалі. Наразі скринька містила лише мої ткацькі стрічки. Марджорі гадала, що моє маскувальне заклинання іще не було готове до використання іншими відьмами. Ту скриньку виготовив один чаклун на Темз-стріт із тієї горобинової гілки, яку дав мені вогнедишний дракон у ніч, коли я зіткала своє вступне заклинання. На поверхні скриньки маг вирізьбив дерево, чиї гілки та коріння переплелися так, що їх неможливо було розрізнити. Для виготовлення коробочки майстер не використав жодного цвяха, зробивши натомість невидимі з’єднання. Ман пишався своєю роботою, і мені також не терпілося показати її Метью.

В «Олені й Короні» було незвично тихо. У вітальні не горіли ані свічки, ані камін. Метью самотньо сидів у своєму кабінеті. На столі перед ним стояли винні глеки. Здогадно, двоє з них були вже порожні. Зазвичай, Метью так багато не пив.

— Що сталося?

Він підняв аркуш паперу. До його складок чіплявся товстий червоний сургуч. Печать була розламана навпіл.

— Нас викликають до королівського двору.

Я важко опустилася у крісло напроти.

— На коли?

— Її величність великодушно дозволила нам почекати до завтра, — пирхнув Метью. — Її батько й близько не був таким великодушним. Коли Генріх хотів когось до себе викликати, то посилав за ними навіть уночі, незалежно від погоди.

Колись мені хотілося побачити королеву Англії — у Медісоні. А після того як довелося зустрітися з найрозумнішим чоловіком королівства, мені розхотілося зустрічатися з найхитрішою жінкою Англії.

— А чи мусимо ми їхати? — спитала я, в глибині душі сподіваючись, що Метью проігнорує наказ королеви.

— У своєму листі королева не забула нагадати мені своє ставлення до заклинань, заклять та відьомської магії. — Метью кинув листа на стіл. — Схоже на те, що пан Денфорт таки написав скаргу своєму єпископу. Берглі поклав ту скаргу під сукно, але вона чомусь знову виринула на поверхню. — Метью тихо вилаявся.

— Тоді навіщо ж нам з’являтися при дворі? — спитала я, стискаючи свою скриньку для заклинань. Стрічки всередині неспокійно запoвзали, готові допомогти мені з відповіддю на це запитання.

— Бо якщо ми не з’явимося завтра до другої в палаті для аудієнцій в Ричмондському палаці, то Єлизавета обох нас заарештує, — відповів Метью, і очі його стали схожими на два скельця. — І тоді Конгрегація досить швидко дізнається про нас правду.

Наша новина зчинила в домівці справжній гармидер. Тривожні передчуття поширилися районом: наступного ранку, відразу ж після світанку, до нас прибула графиня Пемброкська з такою кількістю одежі, що її вистачило б на цілу парафію. Вона приїхала рікою, спрямувавши свій барк до району Блекфраєрс, хоча насправді відстань між причалами складала всього-на-всього кілька сотень футів. Її поява на пристані Вотер-Лейн стала публічним видовищем величезної ваги, і на якийсь час над зазвичай гамірною вулицею повисла дзвінка тиша.

Коли Мері нарешті увійшла до нашої вітальні, вона мала спокійний і незворушний вигляд; за нею один за одним тягнулися Джоан та ціла низка слуг та служниць більш низького рангу.

— Генрі сказав, що вас очікують сьогодні вдень при дворі, а ви не маєте нічого путнього вдягнути. — І владним жестом свого пальця вона спрямувала свою челядь до нашої спальні.

— Я збиралася вдягнути свою весільну сукню! — запротестувала я.

— Але ж вона французька! — аж задихнулася від обурення Мері. — Як же ти можеш її вдягнути!

Перед моїм носом слуги пронесли вишитий атлас, лискучий оксамит, іскристий шовк із вплетеними в нього золотими й срібними нитками, а також цілі купи прозорого матеріалу невідомого призначення.

— Це надто багато, Мері. Що ти собі думаєш? — сказала я, ледь уникнувши зіткнення з одним із численних слуг.

— Ніхто не йде у битву без належного обладунку, — зауважила Мері своїм характерним тоном, в якому переплелися невимушеність та жорсткість. — А її величність, нехай береже її Господь, є могутнім супротивником. І тобі знадобиться увесь той захист, який здатен забезпечити мій гардероб.

І ми разом почали добирати найприйнятніші варіанти. Як нам вдасться підігнати одіж Мері до моєї фігури залишалося таємницею, але я визнала за краще про це не питати.

Я була наче та Попелюшка, тож якщо графиня Пемброкська визнає за потрібне, мені на поміч будуть покликані лісові птахи та феї.

Нарешті ми зупинилися на чорній сукні, вишитій сріблястими лілеями та трояндами. То була мода минулого року, сказала Мері, і їй бракувало великих широких спідниць, які були у моді цього року. Можливо, Єлизаветі сподобається моя ощадливість і зневага до примх моди.

— А срібне й чорне — то кольори королеви. Саме тому Волтер завжди вдягається саме в них, — пояснила Мері, розгладжуючи рукава з пуфами.

Але моїм улюбленим предметом одежі була нижня спідниця з білого атласу, яка проглядатиме з-поміж розділених верхніх спідниць. Вона також мала вишивку, в основному на тему флори й фауни, плюс трохи класичної архітектури, наукового приладдя та зображення жінок, що уособлювали мистецтва та науки. Я розпізнала, що цю вишивку створив той самий геніальний талант, який створив черевики Мері. Про всяк випадок я не стала торкатися вишивки, не бажаючи, щоб панна Алхімія зійшла з моєї спідниці ще до того, як я встигну її вдягнути.

Дві жінки дві години вдягали мене. Спочатку вбрали й зав’язали в одяг, підбитий і напханий до сміховинних пропорцій, з товстою прошитою підкладкою та фіжмами, котрі, як я й уявляла собі, були вкрай жорсткими та неповороткими. Мій рюш був досить великим та помітним, але не таким великим, як у королеви, запевнила мене Мері. До мого пояса Мері пристебнула страусине віяло. Воно звисало вниз, наче маятник, і коливалося, коли я ходила. Зі своїм перистим плюмажем та руків’ям, усипаним рубінами та перлинами, цей аксесуар запросто коштував удесятеро більше за мою мишоловку, і я була рада, що мені буквально пришпилили його до талії.

Тема коштовностей виявилася непростою й суперечливою. Мері мала при собі свою валізку і почала видобувати з неї одну безцінну прикрасу за другою. Але я наполягла, що хочу носити сережки Ізабо, а не оздоблені діамантові краплини, які запропонувала мені Мері. Вони напрочуд добре підходили до перлового намиста, яке Мері накинула мені на плечі. На мій жах, вона роз’єднала ланцюжок із квітів рокитника, який Філіп подарував мені на весілля, і причепила одну квітчасту ланку в центрі мого корсажа. А потім перехопила перлове намисто червоним бантом і прив’язала його до шпильки. Після тривалого обговорення Мері з Франсуазою зійшлися на простому й короткому перловому намисті, щоб заповнити ним лінію горловини. Енні прикріпила мою срібну стрілу до рюшу іще однією діамантовою шпилькою, а Франсуаза зробила мені пишну зачіску в формі серця. Як завершальний мазок Мері вдягла всипаний перлинами чепчик мені на потилицю, і він закрив собою кіски, які сплела там Франсуаза. Метью, чий настрій дедалі більше псувався в міру того, як неухильно наближалася вирішальна година, спромігся вимучити посмішку і вдав, що дуже вражений результатом зусиль, які доклали Мері з Франсуазою.