Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 166
— Я прощаю тебе, Кіте.
Марлоу отетеріло сіпнув головою.
— Чому?
— Тому, що ти його любиш. І тому, що допоки Метью звинувачуватиме тебе в тому, що зі мною трапилося, часточка його залишатиметься з тобою. Завжди, — просто сказала я. — Ходімо нагору, попрощаєтеся.
Метью чекав нас на сходовому майданчику, заздалегідь здогадавшись, що я неодмінно когось із собою приведу. Я легенько цьомкнула його в губи, проходячи повз нього до нашої спальні.
— Твій батько простив тебе, — стиха мовила я. — Зроби й Кітові такий самий подарунок.
А потім я полишила їх залагоджувати те, що можна було залагодити в такий короткий відрізок часу, який лишився до нашого відправлення.
Кілька годин по тому я віддала Томасу Гарріоту сталеву рурку.
— Ось вам ваше зоряне скельце, Томе.
— Я виготував його зі ствола рушниці — звісно, з декотрими переробками, — пояснив мсьє Вален, відомий виробник мишоловок та годинників. — А на ньому — гравірування, як і просила пані Ройдон.
Збоку рурки в гарненькому срібному прямокутничку виднівся напис: «N.Vallin me fecit, T. Harriot me invenit, 1591».
«Н. Вален мене зробив, Т. Гарріот мене винайшов, 1591». — Я приязно посміхнулася мсьє Валену. — Бездоганна робота.
— А можна зараз на місяць поглянути? — скрикнув Джек, чимдуж кидаючись до дверей. — Він уже такий великий, як годинник церкви Святого Мілдреда!
Отак Томас Гарріот, математик та лінгвіст, увійшов у історію, сидячи на подвір’ї закладу «Олень та Корона» в пошарпаному садовому кріслі, яке ми витягнули з горища. Він навів на місяць довгу металеву рурку, оснащену двома лінзами, і задоволено зітхнув.
— Ось поглянь, Джеку. Точнісінько так, як і казав сеньйор де ля Порта. — Том посадовив свого сповненого ентузіазму асистента собі на коліна і приставив йому до ока один кінець телескопа. — І дійсно, коли розташувати на належній відстані одна від одної дві лінзи — вигнуту й увігнуту, — то можна отримати задовільний результат.
Після Джека ми всі по черзі приклалися до рурки.
— Та ні, це не те, що я сподівався побачити, — розчаровано мовив Джордж Чепмен. — Чи не здається вам, що місяць має виглядати якось драматичніше? Що ж, мені більше до вподоби загадковий і містичний місяць поетів, аніж оцей, Томе.
— А він зовсім не бездоганний! — поскаржився Генрі Персі, потираючи око. А потім знову припав ним до рурки.
— Звісно, що він не бездоганний. Усе небездоганне, — сказав Кіт. — Не треба вірити всьому тому, що вам кажуть філософи, Холе. Це — пряма дорога до життєвої невдачі. Бачиш, як мало філософія допомогла Тому.
Я поглянула на Метью і посміхнулася. Уже давно не чули ми словесних пікіровок «Школи ночі».
— Принаймні Том здатен сам себе прогодувати, чого я не можу сказати про декотрих моїх знайомих драматургів, — відказав Волтер і, поглянувши в телескоп, присвиснув. — Треба тобі було винайти цю штуку іще до того, як ми вирушили до Вірджинії, Томе. Із її допомогою можна було б оглядати узбережжя, залишаючись тим часом у безпеці, на кораблі. Ось поглянь крізь оцю рурку, Гелоугласе, і скажи, що я неправий.
— Ти завжди маєш рацію, Волтере, — сказав Гелоуглас, підморгнувши Джеку. — Запам’ятай слова мої, юний Джеку. Той, хто платить за твоє утримання, завжди й у всьому правий.
Я запросила до нас Гуді Альсоп та Сюзанну, і навіть вони наважилися зиркнути в зоряне скельце Тома. Хоча обидві жінки, коли їх спитали про враження від цієї новації, захоплено загукали, я помітила, що особливого враження на них телескоп не справив.
— І чому чоловіки переймаються такими дрібницями? — пошепки спитала мене Сюзанна. — Я б і без цього інструмента розповіла б їм, що місяць — не бездоганно гладкий та круглий, якби вони мене спитали. Їм що, повилазило? Самі не бачать?
Після приємної процедури споглядання небес лишилася тільки болісна й неприємна процедура прощання. Енні ми відіслали разом із Гуді Альсоп, пославшись на те, що Сюзанні знадобиться додаткова пара рук, щоб допомогти провести стареньку через місто додому. Моє прощання було швидким і надто емоційним, і Енні непевно подивилася на мене.
— Як ви почуваєтеся, пані? Може, мені натомість із вами залишитися?
— Не треба, Енні. Іди собі з тіткою Сюзанною та Гуді Альсоп. — Я кліпнула, намагаючись приховати сльози. Як же Метью примудрявся зносити отакі прощання? А на його долю їх випало немало!
Потім пішли Кіт, Джордж та Волтер, грубувато, по-чоловічому попрощавшись із Метью і наостанок потиснувши йому руку.
— Ходімо, Джеку. Ви з Томом підете до мене додому, — сказав Генрі Персі. — Іще не дуже пізно.
— Нікуди я не піду, — відказав Джек. І рвучко крутнувся до Метью, відчуваючи неминучу переміну.
Метью став перед ним навколішки.
— Нема чого боятися, малий. Ти ж добре знаєш пана Гарріота і лорда Нортумберлендського. Вона захистять тебе і нікому не дадуть образити.
— А якщо в мене будуть кошмари? — перелякано прошепотів малий.
— Кошмари — вони як зоряне скельце пана Гарріота. Вони — це оптичний обман, який щось далеке робить ближчим та більшим, аніж воно є насправді.
— Ой. — Джек замислився над почутим. — Отже, навіть якщо я побачу уві сні потвору, то вона не зможе мене спіймати?
Метью кивнув.
— Але скажу тобі один секрет. Мрія — це той самий кошмар, тільки навпаки. Якщо тобі мріється про людину, яку ти любиш, та людина здаватиметься тобі ближчою, навіть коли вона дуже далеко. — Метью підвівся і поклав на голову малому руку, мовчки благословляючи його.
Коли Джек та його опікуни пішли, залишився тільки Гелоуглас. Я дістала зі своєї скриньки мотузки, залишивши в ній лише кілька предметів: гладенький камінець, біле перо, тріску горобини, мої прикраси та записку, залишену моїм батьком.
— Я все це збережу, пообіцяв він, забираючи у мене скриньку. У його великій, як лопата, долоні, вона виглядала навдивовижу маленькою. Він огорнув мене своїми здоровенними руками і по-ведмежому обійняв.
— Бережи отого другого Метью, щоб він одного дня зміг зустрітися зі мною, — прошепотіла я йому на вухо, міцно заплющивши очі, щоб не розплакатися.
Він відпустив мене, і я відступила убік. Двоє де Клермонів попрощалися як і личить усім де Клермонам — коротко, але емоційно.
Біля «Капелюха Кардинала» чекав П’єр із кіньми. Метью під садовив мене у сідло, а потім сам скочив на свого коня.
— Прощавайте, мадам. Час добрий, — сказав П’єр, відпускаючи віжки.
— Дякую, друже, — відповіла я, і мої очі знову зрадницьки зволожилися.
П’єр подав моєму чоловікові листа. Я упізнала печатку Філіпа.
— Настанови вашого батька, мілорде.
— Якщо я через два дні не з’явлюся в Единбурзі, то почнете мене шукати.
— Гаразд, — пообіцяв П’єр, а Метью пришпорив коня і ми рушили на Оксфорд.
Тричі міняли ми коней і до світанку вже були в Старій Хижці. Франсуазу та Шарля кудись відіслали. Ми були самі.
Метью залишив Філіпового листа сторч на столі, підперши його чорнильницею так, щоб Метью з шістнадцятого сторіччя не забарився помітити його. Згідно з інструкціями у тому листі він мав відбути до Шотландії у термінових справах. Опинившись там, Метью деякий час пробуде при дворі короля Якова, а потім зникне, щоб розпочати нове життя — уже в Амстердамі.
— Король шотландців зрадіє, коли я повернуся до себе самого і стану таким, як і був, — зауважив Метью, торкнувшись листа кінчиком пальця. — Ясна річ, я вже не робитиму спроб порятувати відьом.
— Ти й так зробив немало, Метью, — сказала я, ніжно беручи його рукою за талію. — А тепер нам слід із дечим розібратися в нашому сьогоденні.
Ми увійшли до спальні, куди прибули багато місяців тому.
— Знаєш, я не можу сказати напевне, що ми прослизнемо крізь сторіччя й приземлимося точнісінько в тому ж місці й у той самий час, — застерегла я.
— Ти вже мене попереджала про це, серденько. Я тобі довіряю. — Метью міцно взяв мене під руку. — І знову вперед — назустріч нашому майбутньому.
- Предыдущая
- 166/173
- Следующая

