Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 21

— Значить, ви — вірні де Клермонам. — Хвиля полегшення прокотилася моїм тілом. Я б воліла мати Гелоугласа та Хенкока союзниками, а не ворогами, зважаючи на лихо, що на нас насувалося.

— Не завжди, — похмуро відповів Гелоуглас.

— Вірні, але не Болдвіну. Бо він — хитра й підступна сволота. А коли Метью поводиться як йолоп, то ми й на нього не зважаємо. — Хенкок пирхнув і тицьнув пальцем на імбирний хліб, що лежав забутий на столі. — Хто-небудь буде його їсти чи, може, кинути його у вогонь? Від прянощів Метью та кухні Шарля мене просто нудить.

— Зважаючи на непроханих гостей, що до нас наближаються, краще не гаяти часу й зайнятися плануванням наших подальших дій, аніж розмовами про родинну історію, — роздратовано кинув Волтер.

— Господи милосердний! Та вже не лишилося часу на розробку плану, — сказав Хенкок бадьорим голосом. — Натомість Метью та його величності герцогу краще помолитися. Вони — Божі люди. Тож, може, Він прислухається до їхніх молитов.

— Мабуть, відьмі краще полетіти геть, — стиха мовив Гелоуглас. Але Метью кинув на нього лютий погляд, і він враз підняв угору руки — здаюся, мовляв.

— Але ж вона не може полетіти. — Усі обернулися й поглянули на Марлоу. — Вона не здатна навіть відростити Метью бороду.

— Ти зв’язався з відьмою всупереч суворим заборонам Конгрегації, а вона — безсила? — Важко було сказати, чого було більше в голосі Гелоугласа — обурення чи недовіри. — Дружина, здатна викликати бурю або наслати на ворога якусь страшну епідемію, може стати у великій пригоді, це дійсно так. Але який толк з відьми, яка навіть не може бути цирульником власного чоловіка?

— Тільки Метью здатен одружитися на відьмі бозна-якого походження та з сумнівними чаклунськими здібностями, — пробурмотів Хенкок, звертаючись до Волтера.

— Ану замовкніть! Усі замовкніть! — вибухнув Метью. — Мені осточортіло ваше дурне й марне базікання. Не Діани вина в тому, що вдовиця Бітон виявилася старою дурною нишпоркою, і в тому, що вона не може творити чудеса на замовлення. Мою дружину зачаклували. Оце і все. Якщо хтось у цій кімнаті ще раз висловить сумнів щодо Діани або покритикує її, я вирву йому серце і згодую йому ж — іще живе й пульсуюче.

— Одразу видно, що це говорить наш володар і повелитель, — сказав Хенкок, глузливо віддаючи йому честь. — А я вже був на мить перелякався, що то не її, а тебе зачаклували. Утім, стривай. Якщо її зачаклували, то що в ній не так? Вона небезпечна? Божевільна? Чи те й інше?

Знервована напливом навіжених племінників, схвильованих пасторів та бідою, яка назрівала у Вудстоці, я простягнула руку, щоб підсунути до себе крісло. Але, скута незвичним одягом, втратила рівновагу й почала падати.

Сильна й груба рука миттю вхопила мене під лікоть і з несподіваною лагідністю всадовила в крісло.

— Усе нормально, тітонько, — співчутливо сказав Гелоуглас. — Не знаю, що там у вас із головою, але Метью про вас потурбується. Він має у своїй душі затишний і теплий куточок для неприкаяних душ, благослови його Господь.

— Я не з’їхала з глузду, у мене просто голова запаморочилася, — відказала я.

Гелоуглас суворо поглянув на мене й майже пошепки сказав мені на вухо:

— Ваша вимова достатньо безладна, щоб визнати вас божевільною, і я маю сильний сумнів, що священик стане вислуховувати ваші пояснення. Зважаючи на те, що ви — не з Честера і не з будь-яких інших міст, де я побував, а побував я багато де, ви б, тітонько, краще зайнялися своїми манерами, якщо не хочете опинитися в церковному підвалі.

Довгі пальці міцно вхопили Гелоугласа за плече й відтягнули від мене.

— Якщо ти завершив свої спроби налякати мою дружину — марна справа, запевняю тебе, — то можеш розповісти мені про людей, котрі трапилися вам дорогою, — сказав Метью крижаним голосом. — Вони мали зброю?

— Ні. — Кинувши на мене довгий прискіпливий погляд, Гелоуглас обернувся до свого дядька.

— А хто був зі священиком?

— Звідки в біса нам знати, Метью? Усі троє були теплокровними й не вартими того, щоб на них поглянути вдруге. Один був товстий і сивий, другий — середній на зріст, і все нарікав на погоду.

— Бідвел, — в унісон мовили Метью та Волтер.

— А з ним, можливо, Іффлі, — додав Волтер. — Вони обидва завжди на щось нарікають — на стан доріг, шум на постоялому дворі та якість пива.

— А хто такий Іффлі? — озвалася я.

— Чоловік, якому наверзлося, що він — найкращий майстер-рукавичник у всій Англії. На нього працює Сомерс, — відповів Волтер.

— Майстер Іффлі виготовляє рукавички для королеви, і це — правда, — зазначив Джордж.

— Так, якось років зо двадцять тому він дійсно пошив дві пари рукавичок для королеви. Цього факту явно недостатньо, щоб проголошувати Іффлі найвидатнішою людиною у всій окрузі. Навіть якщо він палко бажає такої честі, — зневажливо пирхнув Метью. Жоден із них не заслуговує на це звання у строгому сенсі слова. І всі вони до єдиного — відверті бовдури. Якщо це все, на що спромоглося село, то ми можемо спокійно повернутися до своїх книжок.

— Та невже? — наїжачився Волтер. — Отак і будемо сидіти, поки вони сюди не заявляться?

— Так. Але Діана не мусить покидати мого поля зору або твого, Гелоугласе.

— Можеш не нагадувати мені про мій родинний обов’язок, дядечку. Я потурбуюся, щоб твоя кусюча дружина дожила до сьогоднішньої ночі й потрапила до твого ліжка.

— Значить, по-вашому, я кусюча? Мій чоловік — член Конгрегації. Сюди прямує загін вершників, щоб звинуватити мене в завдаванні шкоди нікому не потрібній старій бабці. Я — в незнайомому місці, де кожного разу, коли йду до спальні, збиваюся з дороги. Я й досі не маю черевиків. До того ж, мені доводиться жити в гуртожитку, де повно молодих хлопців, котрі постійно про щось теревенять! — скипіла я. — Але не варто через мене завдавати собі клопоту. Я сама про себе поклопочуся!

— Поклопочетеся про себе? — розсміявся Гелоуглас, похитавши головою. — Не зможете. А коли бій скінчиться, нам треба буде зайнятися вашим акцентом. Я не зрозумів й половини з того, що ви тільки-но сказали.

— Мабуть, вона ірландка, — припустив Хенкок, визвіряючись на мене. — Цим можна пояснити її здатність до накидання чар і недоладну мову. Усі ірландці — купа телепнів.

— Вона не ірландка, — заперечив Гелоуглас. — Схиблена чи ні, я б зрозумів її мову, якби вона справді була ірландкою.

— Замовкніть! — загорлав Метью.

— Люди з села — біля сторожки воротаря! — оголосив П’єр, коли запала тиша.

— Піди й приведи їх сюди, — наказав йому Метью. А потім повернувся до мене. — Говоритиму я, добре? Не відповідай на їхні запитання, допоки я не скажу. Бо, — продовжив він різкою скоромовкою, — ми не можемо дозволити, щоб сьогодні тут сталося щось екстраординарне… як тоді, коли сюди приходила вдовиця Бітон. У тебе й досі в голові паморочиться? Може, підеш полежиш?

— Цікаво. Мені дуже цікаво, — відповіла я, стискаючи кулаки. — Не турбуйся за мою магію й за моє здоров’я. Краще потурбуйся підрахувати, скільки годин тобі доведеться відповідати на мої запитання, коли священик та його поплічники підуть геть. А якщо ти знову спробуєш ухилитися від відповіді під приводом того, що мені, мовляв, не слід про це знати, то я тебе розкатаю по підлозі, як млинець.

— О, бачу, що ти почуваєшся пречудово, — іронічно скривив губи Метью. А потім цьомкнув у лоба. — Я кохаю тебе, моя левице.

— Краще прибережи свої вияви любові на пізніше і дай тітоньці можливість зібратися з духом, — порадив Гелоуглас.

— Чому кожен вважає, ніби має право давати поради, як мені слід поводитися з власною дружиною? — скипів Метью. У його непорушному самовладанні почали з’являтися тріщинки.

— Та хтозна чому, — відповів Гелоуглас примирливим тоном. — Може, тому, що вона нагадує мені бабусю. Ми даємо Філіпу поради вранці, вдень і увечері стосовно того, як втримати її в узді. Та він все одно не слухає.

Чоловіки розосередилися по кімнаті. Позірна довільність їхнього розташування насправді утворила щось на кшталт людського тунелю — широкого біля входу до кімнати і вужчого біля каміна, де сиділи ми з Метью. Поки Джордж та Кіт перші вітатимуть Божого чоловіка та його напарників, Волтер принесе замість гральних костей та манускрипту «Доктора Фауста» примірник «Історії» Геродота. Хоча то й була не Біблія, Рейлі запевнив нас, що вона надасть обстановці належної серйозності та солідності. Кіт почав було протестувати проти такої заміни, але в ту мить почулися кроки й голоси.