Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 26

— Виходить, ви також лицар, — приголомшено мовила я.

— Так, — стисло відказав Волтер.

— І за рангом — вищий за Хенкока. А як щодо Гелоугласа? — Присутні в цій кімнаті були пов’язані надто складною системою перехресних шарів вірності й васальної залежності. І я похапцем намагалася вибудувати їх у зрозумілу структуру, яку можна було б застосовувати собі на користь.

— Я вищий рангом за будь-кого у цій кімнаті, за винятком вашого чоловіка, мадам, — застеріг Рейлі. — І це стосується й вас.

— Ви не маєте наді мною влади, — відказала я. — Яку саме роль відіграєте ви, Волтере, у родинному бізнесі де Клермонів?

Глянувши поверх мене, Волтер зустрівся з Метью поглядом своїх розгніваних блакитних очей.

— Вона завжди така?

— Майже, — сухо мовив Метью. — До цього треба призвичаїтися, і це займає певний час, але мені це подобається. І тобі сподобається — з часом.

— У моєму житті вже є одна надто вимоглива жінка. І мені не потрібна іще одна, — пирхнув Волтер. — Знайте, господине Ройдон, що я керую відділком Ордену в Англії. Метью не може цього робити, зважаючи на його посаду в Конгрегації. Решта членів родини також зайняті на інших посадах та в інших справах. Або відмовилися. — Волтер кинув погляд на Гелоугласа.

— Значить, ви — один із восьми провінційних володарів і підкоряєтеся безпосередньо Філіпу, — задумливо сказала я. — Дивно, що ви не дев’ятий лицар. — Дев’ятий лицар був у Ордені таємничою фігурою, і його особа приховувалася від усіх, за винятком представників найвищого ешелону.

Рейлі вибухнув таким потоком лайки, що П’єр перелякано роззявив рота.

— Ти приховуєш від своєї дружини той факт, що є шпигуном та членом Конгрегації, зате розкриваєш перед нею найпотаємніші справи нашого братства?!

— Вона попрохала — я й розповів, — відповів Метью, недовго думаючи. — Але, гадаю, ми вже достатньо поговорили сьогодні про Орден Лазаря.

— Твоя дружина на цьому не зупиниться. Їй захочеться дізнатися більше, і вона йтиме по сліду, мов мисливський пес. — Рейлі схрестив руки на грудях і невдоволено скривився.

— Гаразд. Чудово. Якщо вам вже так хочеться знати, то дев’ятий лицар — це Генрі. Його небажання навернутися у протестантизм робить його вразливим до звинувачень у зраді тут, в Англії, а у Європі він є легкою здобиччю для кожного невдоволеного, що бажає побачити, як її величність злетить із трону. Філіп запропонував йому цю посаду, щоб захистити його від охочих скористатись його довірливою натурою.

— Генрі — бунтівник? — Я отетеріло поглянула на доброго гіганта.

— Я не бунтівник, — твердо відповів Генрі. — Але захист із боку Філіпа де Клермона вже не один раз урятував мені життя.

— Граф Нортумберлендський — чоловік сильний і впливовий, Діано, — тихо озвався Метью. — І це робить його цінним пішаком у руках нечесного й безпринципного гравця.

Гелоуглас прокашлявся.

— Може, облишимо розмову про орден і повернемося до більш нагальних справ? Конгрегація звернеться до Метью, щоб він угамував ситуацію в Бервіку. Королева ж навпаки — бажатиме, щоб він її іще сильніше роздмухав, бо допоки шотландці займатимуться відьмами, вони не матимуть часу, щоб задумати якесь безчинство в Англії. Тим часом проти дружини Метью були висунуті звинувачення у неї вдома в тому, що вона — відьма. А батько викликає його до Франції.

— Господи, — мовив Метью, потираючи своє перенісся. — Яка жахлива плутанина!

— І як ти пропонуєш її розплутати? — суворо спитав Волтер. — Гелоугласе, ти кажеш, що Філіп не зможе сюди приїхати, але я побоююсь, що Метью також не слід повертатися до Франції.

— А ніхто й не казав, що мати трьох володарів та одну дружину — це легка справа, — в’їдливо зауважив Хенкок.

— Тож якого диявола ти обираєш, Метью? — спитав його Гелоуглас.

— Якщо Філіп не отримає невдовзі монети, вкарбованої в печатку моєю рукою, то неодмінно приїде сюди шукати мене, — глухо буркнув Метью. — Це випробування на вірність. А мій батько любить випробування.

— Твій батько в тобі не сумнівається. І це непорозуміння проясниться, щойно ви зустрінетеся, — сказав Генрі. Коли Метью йому не відповів, Генрі продовжив, не даючи запанувати тиші. — Ти постійно кажеш мені, що я мушу мати власний план дій, інакше ризикую бути втягненим у хитрі плани інших людей. Скажи нам, що робити, і ми про це потурбуємося.

Та Метью знову не відповів, мовчки перебираючи варіанти і відкидаючи їх один за одним. У когось іншого пішло б кілька днів, щоб проаналізувати можливі ходи і контрходи, але Метью впорався з цим за кілька хвилин. На його обличчі було мало ознак внутрішньої боротьби, але посіпування м’язів на плечах та задумливе погладжування рукою волосся свідчили про інше.

— Я поїду, — сказав нарешті він. — Діана залишиться тут із Гелоугласом та Хенкоком. Волтеру доведеться вигадати якесь пояснення для королеви, щоб вона нічого не запідозрила. А я тим часом займуся Конгрегацією.

— Діані не можна залишатися у Вудстоці, — твердо заявив йому Гелоуглас. — Тільки не зараз, коли Кіт підбурює селян, поширюючи плітки і сіючи сумніви. За твоєї відсутності ані королева, ані Конгрегація не матиме ніякої зацікавленості в тому, щоб уберегти твою дружину від магістрату.

— Ми можемо поїхати до Лондона, Метью, — енергійно запропонувала я. — Поїхати разом. Це ж велике місто. Там буде надто багато відьом, тому мене ніхто не помітить — відьом, які не бояться сили, яку я маю. А ще там буде достатньо посланців, аби повідомити твого батька у Франції, що ти — цілий і неушкоджений. Тобі не треба буде їхати. «Тобі не доведеться знову бачитися з батьком», — подумки додала я.

— Лондон! — пирхнув Хенкок. — Та ви там і три дні не протягнете, мадам. Ми з Гелоугласом натомість відвеземо вас до Уельсу. Ми поїдемо до Абергавені.

— Ні, — заперечила я, не відриваючи погляду від кривавої крапельки на шиї у Метью. — Якщо Метью поїде до Франції, то я поїду разом із ним.

— Нічого подібного. Я не збираюся тягнути тебе через країну, де вирує війна.

— Із приходом зими війна дещо вщухла, — зазначив Волтер. — Може, і дійсно було б найкраще відвезти Діану до Сеп-Тура. Мало тих сміливців, які забажають зв’язуватися з тобою, Метью. І немає жодного, хто насмілився б сердити твого батька.

— Маєш зробити вибір, — сказала я зі злістю в голосі, не бажаючи бути розмінною монетою в бажанні друзів та родичів Метью виштовхати його до Франції.

— Так. І я обираю тебе, — сказав Метью, торкнувшись мого рота своїм великим пальцем. Моє серце завмерло. Він збирався вирушити до Сеп-Тура.

— Не роби цього, — благально мовила я. Не наважилася сказати більше, щоб приховати той факт, що в нашому часі Філіп був уже мертвий і що для Метью буде мукою побачити його знову.

— Філіп сказав мені, що пара — це на все життя, це доля. Якщо я знайшов тебе, то нічого вже не вдієш, треба приймати таке рішення долі. Допоки я житиму, кожної миті свого життя я прийматиму рішення на твою користь — понад своїм батьком, понад власними інтересами і навіть понад інтересами усієї родини де Клермонів. — Заглушуючи мої протести, Метью притиснувся своїми вустами до моїх. І цей поцілунок став найпереконливішим аргументом на його користь.

— Що ж, тоді справу вирішено, — тихо мовив Гелоуглас.

Метью кивнув, не зводячи з мене очей.

— Так. Ми з Діаною вирушимо додому. Разом.

— Але ж треба виконати певну підготовчу роботу, — сказав Волтер. — Залиш це нам. Твоя дружина має зморений вигляд, а подорож на вас чекає виснажлива. Вам обом слід перепочити.

Коли чоловіки пішли до вітальні, ніхто з нас і не рипнувся до ліжка.

— Наше перебування в 1590 році розгортається так, як я й сподівався, — визнав Метью. — Просто і прямо.

— Як же воно може розгортатися просто й прямо, коли існує Конгрегація, суди у Бервіку, служба розвідки королеви Єлизавети — і все це вимагає твоєї уваги?

— Те, що я член Конгрегації і шпигун, тільки допомагає, а не заважає, — відповів Метью, визирнувши у вікно. — Я сподівався, що ми повернемося до Старої Хижки, скористаємося послугами вдовиці Бітон, знайдемо в Оксфорді манускрипт і за кілька тижнів повернемося додому.