Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 72

— Може, мадам почекає, доки не з’явиться володар Ройдон? — запропонував П’єр, знервовано переминаючись із ноги на ногу.

— Гадаю, що не треба. Я склала список потрібних мені речей і хочу піти купити їх сама. — Я взяла шкіряну торбинку з монетами, які подарував мені Філіп. — Це нормально — ходити з торбою, чи, може, мені слід запхати гроші у корсаж і вивуджувати їх звідти, коли виникне потреба? — Цей аспект художньої літератури на історичну тематику завжди цікавив мене — чи дійсно жінки засовували всілякі дрібнички собі під плаття — і зараз мені кортіло дізнатися, а чи справді предмети одежі було так легко знімати на публіці, як писали романісти. Ясна річ, займатися сексом у шістнадцятому сторіччі було не так легко, як це зображалося в декотрих романах. Хоча б тому, що одежі було забагато і це заважало.

— Мадам не мусить носити гроші взагалі! — відрізала Франсуаза і тицьнула на П’єра, який послабив мотузки торбини, прив’язаної у нього на талії. На перший погляд та торбина була бездонною і містила істотний запас гострих предметів, включно з голками, шпильками, чимось схожим на відмички та кинджалом. Коли до її вмісту додалася іще й моя торбочка з грошима, вона стала дзеленчати від найменшого руху П’єра.

Вийшовши на Вотер-Лейн, я впевнено рушила широким кроком до собору Святого Павла настільки швидко, наскільки мені дозволяли мої дерев’яні шкрябуни (оті вельми корисні цурпалки, які надівалися мені на черевики, щоб захищати їх від багнюки). Накидка з хутровою оторочкою клубилася довкола моїх ніг, і її тканина надійним бар’єром оберігала їх від липкого туману. Ми насолоджувалися тимчасовим перепочинком від недавніх сильних опадів, але погода була аж ніяк не сухою.

Нашу першу зупинку ми зробили в пекарні майстра Праєра, щоб купити там булочок із родзинками та цукрованими фруктами. Під вечір мені часто хотілося їсти, зокрема чого-небудь солодкого. Свій наступний візит я зробила біля провулку, що сполучав район Блекфраєрс з рештою Лондона — то була велелюдна друкарня, на чиїй вивісці був зображений якір.

— Доброго ранку, господине Ройдон, — привітав мене власник, щойно я переступила через поріг. Вочевидь, мені не треба було представлятися своїм сусідам, бо вони вже й так знали, хто я така. — Ви прийшли забрати книгу, яку замовив ваш чоловік?

Я впевнено кивнула, хоча й не знала, про яку книгу йшлося, а тим часом власник узяв із верхньої полиці тоненьку книжку. Швидко погортавши сторінки, я побачила, що темою цієї книги була військова справа та балістика.

— Вибачте, що не було в наявності переплетеного примірника вашої книги з медицини, — сказав він, загортаючи покупку Метью. — Коли ви зможете тимчасово дати мені її, зроблю їй таку палітурку, яка вам буде до вподоби.

Так ось звідки взявся мій довідник із хвороб та ліків!

— Дякую, пане… — я сконфужено замовкла.

— Філд, — підказав власник крамниці.

— Дякую вам, майстре Філд, — повторила я. Із кабінету в тильній частині крамниці вийшла ясноока молода жінка з малим дитинчам, що чіплялося за її спідницю. Вона мала пошерхлі пальці, просякнуті чорнилом.

— Знайомтеся, господине Ройдон, це моя дружина, Жаклін.

— Дуже приємно, мадам Ройдон. — Жінка мала легкий французький акцент і чимось нагадала мені Ізабо. — Ваш чоловік сказав, що ви — заповзятий читач, а Маргарет Гоулі повідомила нам, що ви вивчаєте алхімію.

Отже, Жаклін та її чоловік досить багато знали про те, чим я займаюся. Не підлягало сумніву також і те, що вони вже встигли помітити мій великий розмір взуття та чималенький пиріг із м’ясом, який я придбала у булочній. Тому для мене був вкрай дивним той факт, що ніхто у районі Блекфраєрс і досі не помітив, що я — відьма.

— Так, — відповіла я, поправляючи рукавички. — А ви продаєте неоправлений папір, майстре Філд?

— Звісно, — відповів друкар, сконфужено насупившись. — А ви що, вже встигли заповнити геть усю книгу афоризмами та віршами?

Усе ясно. Мій записник також був придбаний у цій самій крамниці.

— Папір мені потрібен для листування, — пояснила я. — А іще мені потрібні сургуч і печатка. Можна у вас все це придбати? — Зазвичай, Єльська книжкова крамниця мала всіляке письмове приладдя, ручки та свіжі бруски яскравого воску, а також дешеві печатки у формі літер. Філд із дружиною обмінялися поглядами.

— Удень або під вечір я пришлю вам додатковий папір, — сказав він. Але для того щоб вставити печатку в перстень, вам знадобляться послуги ювеліра. Усе, що я маю тут зараз, — це стерті некондиційні літери друкарського преса, які невдовзі підуть у переплавку.

— Або ж зверніться до Ніколаса Валена, — запропонувала Жаклін. — Він фахівець з металів, господине Ройдон, і, окрім того, виготовляє файні годинники.

— Це неподалік, далі по проходу? — спитала я, кивнувши через плече.

— Він не ювелір, — заперечив Філд. — Не треба втягувати мсьє Валена в халепу.

Та Жаклін і бровою не повела.

— Життя в районі Блекфраєрс має декотрі переваги, Ричарде. І однією з них є можливість працювати поза обмеженнями, що їх накидає на ювелірів їхня гільдія. До того ж, ювелірна гільдія не стане тут ні до кого чіплятися через таку мізерну дрібницю, як жіночий перстень. А якщо вам потрібен сургуч для запечатування листів, то вам доведеться звернутися до аптекаря.

У моєму списку покупок було ще й мило. До того ж, аптекарі, зазвичай, користувалися дистиляторами. Навіть попри те, що центр моєї уваги неминуче зсувався від алхімії до магії, не було сенсу легковажити можливістю дізнатися про щось нове й корисне.

— А де тут найближча аптека?

П’єр багатозначно прокашлявся.

— Може, вам про це краще володаря Ройдона спитати…

Метью видав би багато варіантів розв’язання цієї проблеми, більшість яких звелася б до необхідності послати П’єра чи Франсуазу, щоб вони купили мені все необхідне. Подружжя Філдів із цікавістю чекало на мою відповідь.

— Може, — відказала я, обурено подивившись на Філда. — Але все одно мені хотілося б почути пораду від пані Філд.

— Усі дуже поважають Джона Гестера, — відповіла Жаклін із ноткою пустотливості в голосі, відриваючи малюка від своїх спідниць. — Він виготував настоянку для вуха мого сина, і ця настойка зняла біль у вусі. — Джон Гестер, якщо мені не зраджувала пам’ять, цікавився також і алхімією. Може, він знає яку-небудь відьму. Можливо (і це був би взагалі ідеальний варіант), що він сам відьмак. Я вийшла сьогодні не лише для того, щоб скупитися, а й для того, щоб мене побачили. Відьми — допитливі й цікаві створіння. Тож якщо я запропоную себе як наживку, хтось із них неодмінно клюне.

— Кажуть, що до його послуг вдається навіть графиня Пемброкська, коли її сина мучить мігрень, — додав чоловік Жаклін. Значить, уже весь район знає, що я зупинилася в замку Бейнардс. Мала рацію Мері: за нами стежать. — Крамниця пана Гестера розташована неподалік набережної Павла; вона позначена вивіскою із зображенням дистилятора.

— Дякую, майстре Філд. — Скоріш за все, набережна Павла має бути поблизу цвинтаря собору Святого Павла, і я вирахувала, що матиму достатньо часу, щоб сходити туди сьогодні ж. А потім подумки перекроїла заздалегідь запланований маршрут.

Коли я, попрощавшись, вийшла, Франсуаза та П’єр повернулися в протилежний бік провулку, явно збираючись провести мене додому.

— Я збираюся сходити до собору, — сказала я їм, рушаючи в протилежному напрямку.

Та дорогу мені, як це не дивно, заступив П’єр.

— Мілорд буде невдоволений.

— Мілорда тут немає. Метью дав суворі вказівки, що мені не можна ходити туди без вас. Але він не сказав, що я є в’язнем у власному домі, — сказала я, ткнувши Франсуазі книги та булочки. — Якщо Метью повернеться раніше за мене, то скажіть йому, де ми і що невдовзі ми повернемося.

Франсуаза взяла пакунки, обмінялася довгими поглядами з П’єром і пішла назад провулком Вотер-Лейн.

— Будьте обережні, мадам, — промимрив П’єр, коли я проходила повз нього наперед.

— Я завжди обережна, — спокійно відказала я і ступила прямо в калюжу.