Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 84

— Ця відьма не прийде до будинку сумнозвісного вера та шпигуна, — передав мені Метью, прочитавши листа. — Її чоловік заперечує проти нашого плану, бо боїться, що це може зруйнувати їй репутацію. Тому ми маємо самі сходити до неї додому. Вона мешкає в будинку біля церкви Святого Якова на Гарлікгайт. — Коли я ніяк не відреагувала на це повідомлення, Метью скривився і продовжив: — Це з протилежного боку міста, а звідти до лігва Ендрю Габбарда запросто доплюнути можна.

— Ти — вампір, — нагадала я йому. — А вона — відьма. Ми не повинні спілкуватися. Тому її чоловік має цілковиту рацію, виявляючи обережність.

Однак Метью все одно наполіг на тому, щоб супроводжувати нас з Енні через усе місто. Район довкола церкви Святого Якова був заможніший за Блекфраєрс: просторі чисті вулиці, великі будинки, людні крамниці та прибраний двір церкви. Енні повела нас до провулку напроти церкви. Він був темний та похмурий, зате бездоганно чистий.

— Сюди, пане Ройдон, — сказала дівчинка і показала Метью на вивіску з зображеним на ній вітряком, а потім прожогом чкурнула разом із П’єром попередити господарів про наш прихід.

— Тобі не треба тут залишатися, — сказала я Метью. Цей візит і так став для мене випробуванням нервів на міцність, і мені тільки й бракувало, що його постійного висіння над душею та бурчання.

— Я нікуди не піду, — похмуро відповів Метью.

На порозі нас зустріла круглолиця жінка з кирпатим носом, м’якою лінією підборіддя, карими очима та густим каштановим волоссям. Її обличчя було миролюбне й щире, хоча очі іскрилися роздратуванням. Побачивши її, П’єр зупинився, мов укопаний. До будинку впустили одну лише Енні, і тепер вона стояла на порозі, явно засмучена таким поворотом подій.

Я також заклякла, від здивування аж рота роззявивши. Річ у тому, що тітка Енні була неймовірно схожа на Софі Норман — молоду жінку-демона, з якою ми попрощалися в будинку Бішопів у Медісоні.

— О Господи, — пробурмотів Метью, здивовано зиркнувши на мене.

— Знайомтеся, це — моя тітка Сюзанна Норман, — прошепотіла Енні. Наша реакція явно її спантеличила. — Вона каже, що…

— Сюзанна Норман? — спитала я, не в змозі відірвати погляду від її обличчя. Її ім’я та вражаюча схожість із Софі не могла бути просто випадковістю.

— Моя племінниця сказала правильно. Ви явно почуваєтеся не в своїй тарілці, пані Ройдон, — відповіла пані Норман. — А ти, вере, тут небажаний гість.

— Радий з вами познайомитися, пані Норман, — сказав Метью, нібито не чуючи, і вклонився.

— А ти що, не отримав мого листа? Мій чоловік не хоче з тобою знатися. — Із дверей вискочили двоє хлопців. — Джефрі! Джоне!

— Це він? — спитав старший хлопець. Він із цікавістю поглянув на Метью, а потім перевів свою увагу на мене. Хлопець явно мав внутрішню силу. Хоча він іще не досяг юнацького віку, його здібності вже відчувалися в потріскуванні невпорядкованої й недисциплінованої магічної енергії, що його оточувала.

— Скористайся талантом, який дав тобі Господь, Джефрі, і не став непотрібних запитань. — Відьма кинула на мене оцінюючий погляд. — Ви справили на отця Габбарда велике враження і змусили його замислитися. Що ж, проходьте. — Коли ми було рушили, Сюзанна підняла руку. — А тобі, вере, не можна. Моє діло — зайнятися твоєю дружиною, ти ж мене не цікавиш. Якщо будеш стирчати неподалік, то в «Золотому гусакові» подають пристойне вино. Але для всіх зацікавлених було б краще, якби ти пішов звідси, дозволивши своєму слузі супроводити пані Ройдон додому.

— Дякую за пораду, пані. Певен, що знайду в тому закладі щось цікаве для себе. Тим часом П’єр почекає у вашому дворі. Він не боїться холоду, — відказав Метью і посміхнувся, по-вовчому блиснувши зубами.

Сюзанна скорчила невдоволену міну і різко обернулася.

— Ходімо, Джефрі, — гукнула вона через плече. Джефрі схопив за шкірку свого молодшого брата, кинув іще один зацікавлений погляд на Метью і пішов за матір’ю. — Заходьте, коли приготуєтеся, пані Ройдон.

— Неймовірно! — прошепотіла я, коли Нормани зникли з виду. — Напевне, вона — пра-пра-пра-прабабця Софі, не інакше.

— Напевно родовід Софі йшов по лінії Джефрі або Джона, — припустив Метью, задумливо потираючи підборіддя. — Один із цих хлопців є тією відсутньою ланкою в ланцюжкові обставин, що веде від Кіта й срібної шахової фігури до родини Норманів, а потім — до Північної Кароліни.

— Майбутнє і справді піклується саме за себе, — сказала я.

— Я так і думав. Що ж стосується нинішнього моменту, то П’єр буде прямо тут, а я — неподалік. — Тоненькі зморшки навколо його очей поглибилися. Навіть у найкращі часи він не хотів відходити від мене далі ніж шість дюймів.

— Я ж не знаю, скільки часу на це піде, — сказала я, стиснувши його руку.

— Це не має значення, — заспокоїв мене Метью, легенько торкнувшись губами до мого рота. — Залишайся тут стільки, скільки тобі потрібно.

Коли я увійшла до будинку, Енні похапцем зняла мою накидку, швидко повернулася до каміна і схилилася над його горном.

— Обережно, Енні, — стривожено сказала Сюзанна. Енні зняла плитку каструльку з металевої підставки над вогнем. — Ця настойка потрібна доньці Гакета як снодійне, а її інгредієнти коштують чимало грошей.

— Мамо, я не можу в ній розібратися, — сказав Джефрі, дивлячись на мене. Для свого юного віку він мав бентежно-розумні очі.

— Я теж не можу. Але саме через це, вочевидь, вона сюди й прийшла. Підіть із братом до сусідньої кімнати. І сидіть там тишком-нишком. Батько спить, і будити його не варто.

— Слухаю, мамо, — сказав Джефрі, беручи зі столу двох дерев’яних солдатиків та макет корабля. — Цього разу ти будеш сером Волтером Рейлі, щоб мати змогу виграти битву, — пообіцяв він своєму братові.

Настала тиша, і Сюзанна та Енні мовчки дивилися на мене. Зі слабенькими імпульсами енергії Енні я вже була знайома. Але безперервний потік потужної допитливості, що линув від Сюзанни, застукав мене зненацька. Моє третє око розкрилося. Нарешті хтось збудив мою відьмацьку допитливість.

— Мені некомфортно, — сказала я і відвернулася, уникаючи незмигного погляду Сюзанни.

— Так і має бути, — тихо відповіла вона. — Чому ви потребуєте моєї допомоги, пані?

— Мене зачаклували. Це не те, що ти думаєш, — заспокійливо сказала я, коли Енні відразу ж відступила від мене на крок. — Мої батько й мати належали до відьмацького племені, але жоден із них не розумів природи моїх талантів. Їм не хотілося, щоб я вскочила в якусь халепу, і тому вони зачаклували мене. Однак тепер їхні чари дещо послабли, і почали траплятися дивні речі.

— Наприклад? — спитала Сюзанна, вказавши Енні рукою на стілець.

— Кілька разів я викликала відьмоводу, хоча це було досить давно. Інколи я бачу кольори навколо людей, але не завжди. Колись я доторкнулася до плоду айви, і він зморщився й засох. — Я ретельно уникала згадок про набагато більш видовищні прориви моєї магії. Не розповіла я й про химерні блакитно-бурштинові пасма в кутках, про писані тексти, що тікали з книжок Метью, та про те, як від мого погляду з черевиків Мері втекли ожилі бджола та змія.

— А чи не були ваша мати або ваш батько водовідьмами? — спитала Сюзанна, намагаючись вловити сенс у моїй розповіді.

— Не знаю, — чесно відповіла я. — Вони померли, коли я була ще малою.

— У такому разі ви, можливо, маєте сильніші здібності до цього різновиду відьмацького ремесла. Багато кому хотілося б за допомогою магії опанувати грубу силу води та вогню, але далеко не всім це вдається, — сказала Сюзанна з ноткою співчуття в голосі. Моя тітка Сара вважала, що відьми, котрі покладалися на магію природної стихії, були дилетантами. Сюзанна ж навпаки схильна була вважати заклинання нижчою формою магічних знань. Я тихо зітхнула, засмучена такими химерними проявами упередженості. Хіба ж ми всі не відьми?

— Моя тітка не змогла навчити мене багатьом закляттям. Інколи мені вдається запалити свічку. Колись мені вдалося наблизити до себе предмети.

— Але ж ви вже доросла жінка! — сказала Сюзанна, взявши руки в боки. — Навіть Енні вміє більше, а їй всього-на-всього чотирнадцять! Ви можете робити з рослин приворотне зілля?