Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора - Страница 94

— Кажеш, вечеряють і залицяються? — отетеріло спитав Метью. — А вже потім…

— Еге ж. Ти б бачив, що читають подруги Сари в Медісонському кагалі. Вампір зустрічає дівчину, вампір кусає дівчину, дівчина ошелешено дізнається, що вампіри дійсно існують. А потім швидко йде секс, кров та деспотичне ставлення. Декотрі з цих творів є досить відвертими у сексуальному плані, — пояснила я і зробила паузу. — Часу для загортання у простирадло, як це було колись, явно бракує, це однозначно. Як і на поезію з танцями.

Метью стиха вилаявся.

— Тепер зрозуміло, чому твоя тітка поцікавилася, чи я не голодний.

— Тобі дійсно варто було б познайомитися з цим чтивом, хоча б для того, щоб побачити, що про вампірів пишуть звичайні люди. Вони ставляться до вас із набагато сильнішою упередженістю, аніж до нас, відьом. — Я обернулася й поглянула Метью у вічі. — Утім, ти вельми здивуєшся, дізнавшись, як багато дівчат хотіли б мати вампіра своїм інтимним другом.

— А їхні інтимні друзі виявляються жорстокими негідниками, які загрожують на вулицях беззахисним сиротам, — саркастично зауважив Метью.

— Більшість літературних вампірів мають золоті серця, і це рятує їхніх подруг від нападів несамовитої люті та розчленування, яким, зазвичай, такий напад закінчується, — заспокоїла я його, прибираючи з очей пасмо волосся.

— Оце добалакалися, — сказав Метью.

— А що? Вампіри ж читають книжки про відьом. Той факт, що Кітів «Доктор Фауст» є чистою фантазією, не заважає тобі насолоджуватися добротною казкою про надприродне.

— Так, але оце «кантування», а потім грубий секс… — Метью замовк і похитав головою.

— А ти ж сам «кантував» мене, як ти чарівно висловився. Пригадую, як не раз опинялася в твоїх руках, коли ми мешкали в Сеп-Турі.

— Тільки тоді, коли ти отримувала травму або коли тобі було боляче! — обурено вигукнув Метью. — Або ж коли ти була втомлена.

— Або коли тобі хотілося, щоб я була в одному місці, а я тим часом перебувала в іншому. Чи коли кінь був надто високим або ліжко завеликим, чи коли морем гуляли високі хвилі. Якщо чесно, Метью, то ти маєш дуже вибіркову пам’ять. Ти добре пам’ятаєш лише те, що влаштовує тебе. Стосовно ж фізичного кохання, то воно не завжди виходить таким ніжним актом, яким ти його змальовуєш. У тих книгах, що я читала, такого не було. Інколи це просто добряча груба…

Та не встигла я скінчити своє речення, як один високий і гарний вампір кинув мене на своє плече.

— Цю розмову ми продовжимо в приватній атмосфері.

— Допоможіть! Я підозрюю, що мій чоловік вампір! — розсміялася я і почала лупцювати Метью по сідниці.

— Тихше, — прогарчав Метью. — Бо тобі доведеться мати справу з господинею Гоулі.

— Якби я була звичайною жінкою, а не відьмою, то оте гарчання, яке я щойно від тебе почула, — я від нього просто знепритомніла б од надміру почуттів! Я була б уся твоя, я віддалася б тобі й ти міг би робити зі мною все, що забажаєш.

— А ти й так уже вся моя, — нагадав мені Метью, вкладаючи мене на ліжко. — Між іншим, я збираюся змінити цей сміховинний сюжет. Заради оригінальності — уже не кажучи про правдоподібність — ми перескакуємо через стадію вечері й відразу ж приступаємо до залицяння, яке плавно переходить у секс.

— Читачам сподобається вампір, який видав таку фразу! — вигукнула я.

Та Метью вже було не до моїх редакторських тонкощів. Він заповзято порпався, піднімаючи мої спідниці. Ага — значить, ми займатимемося сексом повністю вдягнені. Оце дійсно секс у стилі Єлизаветинської доби! Як цікаво!

— Зачекай хвилинку. Дай мені хоч булку зняти. — Це Енні розповіла мені по секрету, як насправді називається схожий на булку предмет одежі, що робив спідниці об’ємними й хвилястими.

Але Метью й не збирався чекати.

— К бісу булку! — Він розперезав свої бриджі, вхопив мене за руки і затиснув їх над моєю головою. А потім одним помахом опинився всередині мене.

— Не думала я, що розмова про художню літературу справить на тебе такий ефект, — сказала я, переривчасто дихаючи, коли він почав рухи. — Треба мені буде частіше такі розмови затівати.

Ми якраз сідали за вечерю, коли мене викликали до помешкання Гуді Альсоп.

Рада прийняла рішення.

Коли ми з Енні, двома вампірами й Джеком, який плентався позаду, прибули до будинку відьми, то застали її у передпокої разом із Сюзанною та трьома незнайомими відьмами. Гуді Альсоп відправила чоловіків до «Золотого гусака», а мене повела до компанії, що зібралася біля каміна.

— Заходь, Діано, і знайомся зі своїми наставницями. — Двійник Гуді Альсоп вказав мені на порожнє крісло і відійшов, сховавшись у тіні своєї господині. Усі п’ять відьом пильно поглянули на мене. У своїх товстих вовняних сукнях у холодних темних тонах вони були схожі на групу заможних міських матрон. Тільки колючі погляди видавали в них відьом.

— Значить, Рада погодилася з вашим початковим планом, — повільно мовила я, намагаючись дивитися їм у вічі. Бо негоже показувати вчителю, що ти його боїшся.

— Так, погодилася, — покірливо відповіла Сюзанна. — Вибачте мені, пані Ройдон. Я ж маю двох хлопців на руках, та ще й немічного чоловіка, який є надто хворим, щоб нас утримувати. А прихильність ближнього можна втратити дуже швидко.

— Дозволь представити тебе, — сказала Гуді Альсоп, злегка повернувшись до жінки, що стояла праворуч від неї. Їй було років зо шістдесят, вона мала опецькувату кремезну статуру, кругле обличчя і, якщо судити з посмішки, була людиною щиросердою й великодушною. — Знайомся, це — Марджорі Купер.

— Здрастуй, Діано, — сказала Марджорі й кивнула головою, зморщивши при цьому рюш. — Ласкаво просимо до нашої громади.

Знайомлячись із рештою членів Ради, я дізналася, що термін «громада», яким користувалися Єлизаветинські відьми, був аналогом терміна «кагал» або «шабаш», яким користувалися відьми сучасності. Як і все інше в Лондоні, межі громади співпадали з межами парафій. Хоч яким би дивним не здавалося таке поєднання меж відьомських громад та громад церковних, у ньому був організаційний здоровий глузд. До того ж, це гарантувало додаткову безпеку, оскільки відьми завжди були в курсі справ своїх сусідів — звичайних людей.

Отже, наразі у самому Лондоні налічувалося понад сотню громад та ще близько двох десятків — у його передмістях. Як і парафії, ці громади були організовані в більші адміністративні одиниці, що називалися районами. Кожен район посилав до Ради свого старійшину, який опікувався відьомськими справами у всьому місті.

Полювання на відьом ширилося, зростала паніка серед простих людей, і Рада всерйоз занепокоїлася тим, що стара адміністративна система почала руйнуватися й занепадати. Лондон вже лускався від надміру створінь, а кожного дня прибували нові. Мені вже довелося чути нарікання з приводу розмірів громади в Олдгейті, яка налічувала шістдесят відьом замість нормальної кількості в тринадцять-двадцять осіб. У Кріплгейті та Саутварку громади також надмірно розрослися. Щоб уникнути уваги з боку людей, декотрі громади почали брунькуватися, започатковуючи нові відгалуження. Але існування цих нових громад із недосвідченими ватажками було у ці важкі часи вельми проблематичним. Ті відьми з Ради, що мали дар пророцтва, віщували майбутні лиха й негаразди.

— Марджорі обдарована магією землі, як і Сюзанна. Її фах — пам’ять, — пояснила Гуді Альсоп.

— Мені не потрібні гримуари або оці нові альманахи, які так завзято рекламуються книгарями, — гордо заявила Марджорі.

— Марджорі чудово пам’ятає кожне заклинання, яке їй довелося опанувати, і може пригадати конфігурацію зірок на небосхилі за кожен прожитий нею рік, і навіть за ті роки, коли її ще на світі не було.

— Гуді Альсоп побоювалася, що ти не зможеш записати все те, чому тут навчишся, щоб потім забрати з собою. Я не лише навчу тебе знаходити правильні слова, щоб інша відьма могла скористатися вигаданими тобою закляттями, а й навчу тебе бути з цими словами заодно, єдиним цілим, щоб ніхто й ніколи не зміг їх у тебе забрати. — Очі Марджорі заіскрилися, і вона заговорила по-змовницьки тихим голосом. — До речі, мій чоловік — виноторговець. Він зможе дістати вам значно краще вино, аніж те, яке ви зараз п’єте. Настільки я знаю, вино для верів є дуже важливим.