Зворотний бік світла - Корний Дара - Страница 42

— Ви, тобто ти? Я так і знала, що мені не примарилося. І що той дивний хлопець, слуга ворожий чи холєра його зна хто, ваш посланець.

Очі жінки подобрішали і наче посміхалися зараз до неї, хоча уста і залишалися стуленими. Але і цього Мальві було досить. Бо вона раптом радісно заплескала в долоні, застрибала по хаті на одній нозі, тоді підбігла до жінки як до старої знайомої, обійняла її міцно-міцно, притулившись головою до грудей. Їй так хотілося торкнутися того сонця. Здавалося, що коли так зробить, то, якщо і не знайде відповіді на всі ті запитання, що ятрили душу, принаймні трохи заспокоїться.

Батьки здивовано витріщилися на свою дитину, яка тулилася до чужинки, ніжно її обіймаючи, а та гладила Мальву по голові. Так, вони таки давно не бачилися, але ж Мальва не могла пам’ятати Птаху, вона тоді була надто малою, коли її принесли.

— Доню, — мама, подумавши, що донька жінку з кимось переплутала, вирішила виправити ситуацію, — ти, напевне, Мальвочко, сплутала нашу гостю з кимось зі знайомих, так негоже накидатися на гостей, не привітавшись, бо…

Жінка підняла вгору руку.

— Будь ласка, Ольго. Не треба зайвих слів. У нас з вами було достатньо часу для розмови. А ми з Мальвою знайомі, давні знайомі. Я все ж наглядала за нею у вашому світі, про всяк випадок.

І Мальва переповіла батькам ті дивні пригоди зі свого життя, коли була на волосину від смерті, а Птаха врятувала її від погибелі.

Батьки сиділи перелякані та приголомшені почутим. Ольга прикрила рот долонею, щоб не заплакати чи не заголосити. Коли Мальва закінчила оповідь, обізвалася Птаха:

— Ольго і Назаре, зараз я хочу побути з Мальвою наодинці. У нас є про що поговорити. Багато чого вона вже знає — і про те, що вона не зовсім вам рідна, і про те, хто сімнадцять літ тому приніс її на виховання у вашу родину. Знаю тепер — вчинила правильно. Тільки достойні люди могли виховати таку гарну панну.

— Та йопересете, прикинь, то — капець! — тільки і вичавила з себе здивована та шокована почутим Мальва.

Троє дорослих витріщалися на дівчину. Батькам було соромно перед гостею за негарну, м’яко кажучи, мову доньки, вони її покарають обов’язково, але згодом. Птаха ж дивилася здивовано, бо зі сказаного ніц не второпала, хіба що вловила колючість тих слів, наїжаченість. Потім їй популярно Мальва роз’яснить, що ті слова нічого не значать — то таки молодіжний сленг, тобто мова, щось типу вигуків: «О! Невже! Ура!». На що Птаха доволі стримано і серйозно порадила — позбутись тих дивних слів, бо звучать вони мов старе прокляття. А згодом додала: «Думка, Мальво, нематеріалізована дія, слова — матеріалізований посил, тому дуже обережно слід поводитися з ними».

— Господи, донечко! Як ти говориш? Що про нас люди подумають, наче тебе алкоголіки чи наркомани ростили!

— Пані Олю, потім, всі слова потім. Нам з Мальвою слід поговорити, і тому я зараз тут. Ви обіцяли не заважати.

Батьки для годиться пошпетили невиховану дитину і таки заквапилися на дачу, повернуться вранці, тож Мальві з Птахою часу для розмов має вистачити. Гості вони довіряли повністю, а хіба могло бути по-іншому, бо ж від одного її погляду хотілося здатися в полон і ніколи з нього не виходити. Мальва з чужинкою сидять на кухні і п’ють чай. Її звати Птаха. Гарно як, тільки, звісно, не для їхнього міста чи їхнього часу.

Так, то вона була тоді, коли Мальва заблукала у волинському лісі, і коли Мальва заледве не втопилася, і коли Мальву майже збила машина. Чому вона з’являлася поруч? Мусила, пообіцяла одній особі наглядати за нею, от і наглядала. Тим паче що Мальва для неї зовсім не чужа, вона ж допомогла їй з’явитися на світ.

Сидять на кухні. Поки що Мальва мовчить, гримить горнятами, холодильником, роблячи чай, намазуючи масло на канапки, стукає ножем та ложечками, ставить на стіл цукорницю. Птаха наче чогось очікує. Врешті Мальва всідається навпроти, втуплюється очима в горня і неквапом перемішує в ньому цукор. Від хвилювання вся стала мов натягнута струна, що от-от не втримається і ввірветься.

— Мальво, — нарешті тишу порушує Птаха, — ти щось говорила про якогось там слугу Сварожого, якого послала я.

— Ви що, про це нічого не знаєте? — Мальва здивовано дивилася на Птаху.

Та заперечно крутить головою. Мальва переповіла історію зустрічі її з Остапом. Описала його зовнішній вигляд, чудернацький одяг. Вона ж не забула перепитати, як того хлопця звати. Він — Остап, так і сказав, що він — слуга Птахи, невже збрехав. От він і передав дівчині оберіг від Птахи, так і сказав. Мальва нажахано вчепилася рукою в те місце, де висів оберіг.

Птаха заспокійливо підняла руку:

— Все гаразд, Мальво. Судячи з твого опису, то таки Остап. Він — мій служка і ніколи нічого поганого тобі не зробив би, однак, схоже, його трішки ввели в оману, хоча і з благими намірами, як і тебе. Я ж не маю ані такої сили, ані влади, щоб роздавати Перемінники. Тобто, по-твоєму, обереги. Хтось Остапа використав, але той хтось не обов’язково ворог, і я, здається, знаю, хто це. Покажи, будь ласка, ту скриньку, де лежав твій, як ти кажеш, оберіг. Ми говоримо — знак Переміни або Перемінник.

— Перемінник… То що, я змінилася від того часу, як його собі на шию вчепила? — слово, здається, Мальві подобалося.

— Ти ще не змінилася, Мальво, ти тільки на півдорозі до перемін. Тож покажеш мені ту скриньку, яку ти отримала від Остапа?

Заспокоєна Мальва кивнула і вийшла. Птаха обмірковувала почуте. Вона має переконатися, що то саме Мальвин Перемінник у дівчати на шиї, а не підкинутий кимсь його двійник. І таке траплялося. Могли обдурити і Остапа, і Мальву. Чекала на дівчину, розглядаючи зручну та затишну кухню, якось при господарях не пасувало то робити. Затишно тут, відчувалася в кожній дрібничці турботливість господині та господаря дому. Так буває в тих родинах, де люди люблять одне одного і навіть різні дурнички додають не тільки комфорту в співіснуванні, а створюють певне захисне коло навколо сім’ї, поганій енергії зле в такому оточенні, тому до них в гості приходять переважно добрі люди, бо їх сюди тягне, поганих — навпаки. Придбане чи зроблене своїми руками, з любов’ю, не для себе, а для рідних, коханих — це воно робить річ не просто горнятком чи склянкою, то все вкупі — коловрай. Коловрай — то захист, справжній обереговий захист з чар, замовлянь та заклинань, з добрих знаків та інколи, таке буває лишень у тих місцях, де панує справжня любов, без всяких там чар чи замовлянь люди створюють самі, своєю внутрішньою енергією той коловрай. Тут він присутній, і Птаха тішилася, що таки не помилилася, коли віддала Мальву синові відунки Горпини на виховання. Завжди навчання варто починати знизу, а коли в першому класі хороші вчителі — то й учневі набагато легше в старшій школі. Тепер вчителі стають іншими — саме час Мальві почати рухатися вперед.

— Ось! — Мальва тицьнула скриньку з червоного дерева жінці в руки.

Сама всілася навпроти і стала уважно спостерігати за тим, що далі робитиме Птаха. Та хитро глянула на дівчину, підморгнула. Було видно, що дівча аж розпирає від запитань.

Звичайна маленька скринька, нічого зайвого — коробка і все, без різних там оздоблень та символів. Птаху це трохи розчарувало, невже її здогад неправильний? Вона відкрила її. Всередині та була викладена вишневим оксамитом, провела по ньому пальцями, він легко зашурхотів під ними. Тоді потягнула пальцями тканину на себе, та доволі легко піддалася. Під оксамитом скринька виявилася такою ж, як і зверху, — гладенька, покрита вишневим лаком, з єдиним тільки винятком — у центрі прямокутного дна випалено вогнем серпик-молодик чорного місяця, він перехрещувався з таким же чорним серпом. Символ Мари. «Не помилилася», — прогуділо в голові. Провела пальцем по тому символу, наче тисячі голочок вп’ялися в шкіру, аж відсахнулася від несподіванки. Внизу під різьбленням на якусь мить з’явився напис: «Пробач, Птахо. Так треба». Напис як з’явився швидко, так швидко і щез. Мальва і собі зазирнула досередини скриньки, нетерпляче витягнувши шию.