Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. - Страница 146

Або уявимо себе в стані, у відомому смислі зовсім протилежному описаному, але має з ним, незважаючи на всю протилежність, деяку загальну подібність. Уявимо себе в стані найсильнішого збудження - однаково, у чому б воно не полягало - у захваті чи любові, або в припадку лютого гніву, чи у світлому молитовному екстазі, або в кошмарі непереможного, безвихідного розпачу. Це стан збудження у всіх його різноманітних формах має те загальне з описаним вище станом дрімотного розслаблення, що й у ньому ми втрачаємо деякі типові риси нашої звичайної "нормальної" свідомості: уявлення про простір і час, про зовнішній світ/наше "я" і розходження між ними. Але якщо в першому випадку ці уявлення як би затоплені мирним розлиттям тихих вод нашого душевного життя, то тут вони зникли в бурхливому вирі лютого, що нестримно несеться потоці. Результат, у відомому сенсі, все-таки той самий: все тверде, міцне, що звичайно стискує наше душевне життя й протистоїть йому, як би обмежує й облямовує її як високі береги - води ріки, залито тут суцільною текучою стихією самого душевного життя.

Тепер, може бути, ясно, чому для визначення області душевного життя ми обрали такі рідкі "ненормальні" стани свідомості: у цих ненормальних станах, коли душевне життя виходить зі своїх звичайних берегів і заливає все поле нашої свідомості, воно ясніше має бути нам у своїй власній сутності, чим там, де воно важко визначним чином обмежене з усіх боків чимсь іншим, чим воно саме, і протікає на ґрунті цього іншого. Раз уловивши в цьому незвичайному, гіпертрофованому стані внутрішнє зміст цієї своєрідної стихії, ми потім уже легко помічаємо її присутність і там, де вона стиснута й відсунута на задній план іншими, більш оформленими й знайомими нам елементами буття. Тому що неважко помітити, що й там, де ми зовсім не занурені в наше душевне життя, а зайняті набагато більш розумними й тверезими речами, воно продовжує бути присутнім. Ми маримо постійно й наяву, і не тільки коли ми покірно й безвольно віддаємося мріям, але й коли женемо їх від себе або зовсім не помічаємо; і точно так само бурхливі, хвилюючі сили нашого душевного життя часто грізно плещуться у своїх берегів і тоді, коли їхнє ремство ще не перейшло у відкритий заколот або коли цей заколот, ледь розпочавшись, придушується нами. Нехай наша увага цілком і завзято зосереджена на якому-небудь предметі - чи буде те що-небудь конкретне майбутньому нашому погляду або теоретичне питання, що ми хочемо вирішити, або практична справа, виконання якої ми обмірковуємо. Але як би не була напружена наша увага, вона не може бути постійною: вона ритмічно підсилюється й послабляється й має також час від часу більш-менш тривалі перерви. Ці ослаблення й перерви суть моменти, коли нас заливають хвилі знайомого нам душевного життя, коли, замість визначеного предметного світу, на сцену знову виступає хаос коливних, неоформлених, змінних образів і настроїв; але й поза цими проміжками цей хаос, стиснутий і затриманий у своєму розвитку, безперервно продовжує напирати на нашу свідомість і є незмінний мовчазний її супутник. На передньому плані свідомості, в центрі цього плану, постає предмет нашої уваги, але периферія переднього плану й весь задній план зайняті грою душевного життя.

Так, вже у складі нашого зорового поля тільки центральна частина є явно розрізнені предмети,– вся периферія належить області непізнаного, де образи, які повинні були б бути образами предметів,перебувають у зародковому стані й, зливаючись із безформним цілим душевного життя, ведуть у ньому своє фантастичне життя. Ці образи, як і дійсно пізнані нами предмети, оточені роєм спогадів, мрій, настроїв і почуттів; до свідомого руху наших сприйняттів і думок доводиться постійно пробивати собі дорогу через цей його рій, що обліплює, що увесь час намагається затримати його або збити зі шляху. Те, що ми називаємо неуважністю,і є ця підпорядкованість свідомості стихії душевного життя. Неуважний не тільки вітрогон, увага якого ні на чому не може зупинитися й з одного предмета негайно ж перескакує на інший, так що світлі крапки предметного знання в ньому ледве просвічують крізь туман безформної фантастики; неуважні й мислитель або стурбована чим-небудь людина, що занадто зосереджена на одному, щоб усвідомлювати інше. Але й той, кого ми протиставляємо "неуважним людям", – людина, що швидко орієнтується в усіх, положеннях, що осмислено реагує на всі враження, – зовсім не живе в стані повної й всеосяжної чуйності; її увага лише настільки гнучка, що, як зіркий страж, уміє вчасно втихомирити або розігнати примхливу стихію "неуважності" там, де йому це потрібно. Але й це зображення влади душевної стихії над розумною свідомістю ще не повне. Ми протиставили безвладну гру переживань стримуванням, на які спрямована увага .Однак сама ця сила уваги, що відкриває нам предметний світ і тим обмежуючу сферу душевного життя, належить до цього ж життя.Сама спрямованістьна речі – у сприйнятті або в думці, у бажанні або в почутті – переживається в більшості випадків нами не як чітко сприйнята, у собі самій суща, зовнішня душевного життя інстанція, а як неоформлена, злита з усім іншим, хоча й протиборча йому, складова частина нашого душевного життя. Так звана мимовільна увага, коли сама увага є продукт і вираження стихійних сил нашої істотності, є, звичайно, переважаюча форма уваги не тільки у дитини, але й у дорослого. Увага тут обумовлена "інтересом", а інтерес є лише мимовільна реакція сил нашого душевного життя на враження середовища. Таким чином, оскільки увага, що направляє нашу свідомість на предметний світ, є сила, що стримує стихію душевного життя, ця стихія, принаймні у звичайних, переважних умовах, стримується й приборкується силою, що належить їй же самій.

Інтерес, керуючий нашою увагою, є лише один з видів тих душевних переживань, з яких складається наше вольове життя. Але чи часто ми усвідомлюємо ці переживання? У величезній більшості випадків вони виникають у нас – як би це парадоксально не звучало для осіб, недосвідчених у тонких психологічних розрізненнях – мимо нашої волі; в особі їх нами рухають хвилі темної, не слухняної нам стихії нашого душевного життя. Згадаємо, насамперед, безліч сумних випадків, коли, по слову древнього поета, ми знали й схвалювали краще, але наслідували гіршому. Згадаємо ще більше число випадків, коли ми робимо що-небудь, взагалі не міркуючи, просто тому, що "так хочеться", тобто тому, що так рухалася непідвласна нам душевна стихія. У певний час нам "хочеться" поїсти, покурити, побалакати, здрімнути, – і в цих сліпих, непояснених "хочеться", здійснюваних, оскільки їм не перешкоджають зовнішні умови, проходить добра половина нашого життя, а в дитини або примхливої жінки, мабуть, і все життя. Поряд із цими безневинними, повсякденними "хочеться", що не виводять нас із меж розміряного, пересічного життя, кожний із нас знає принаймні окремі випадки свого життя, коли стихія душевного життя виявляє зовсім іншу силу і значущість, й починає діяти в нас як грізна й непоборна сила. Що таке пристрасть,як не прояв цієї могутньої душевної стихії в нас? Мирна, розважлива людина, здавалося, що назавжди визначила шляхи й форми свого життя, неухильно й спокійно йде до свідомо вибраної мети, зненацька для самої себе виявляється здатною на злочин, на шаленість, що перекидає все її життя, на відкрите або приховане самогубство. Але точно так дрібне, егоїстичне, розсудочно - корисливе єство під впливом раптової пристрасті, начебто щирої любові або патріотичного почуття, зненацька виявляється здатним на геройські подвиги безкорисливості й самовідданості. І чи не на наших очах відбулося, під впливом виняткових умов, що сколихнули національні страсті, несподіване, ніким не передбачене перетворення мільйонів мирних "культурних" обивателів Європи й у дикунів, і в героїв? Під тонкою шаром затверділих форм розумового "культурного" життя жевріє часто непомітний, але невпинно діючий жар великих страстей - темних і світлих, котрий і в житті особистості, і в житті цілих народів при сприятливих умовах щомиттєвості може перейти у всепожираюче полум'я. І загальновідомий життєвий досвід говорить, що для того, щоб людина взагалі могла вести спокійне, розумне життя, звичайно корисно, щоб у молодості - у період розквіту сили - вона "перебісилася", тобто щоб у належний час були відкриті клапана для вільного виходу заколотних сил душевного життя й тим усунутий надлишок їхнього тиску на стримуючі прошарки свідомості.