Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. - Страница 155

…

Наука може організуватися тільки завдяки власному життю поняття, і саме в науці визначеність, запозичена з схем і приліплена зовні до існування, стає саморушійною душею наповненого змісту. Рух сутнього почасти полягає у становленні іншим, а отже, у формуванні свого власного іманентного змісту, а почасти ? у втягуванні назад цього сформованого змісту, цього свого набутого існування, а це означає, що воно робить себе моментамі спрощується до визначеності. На першому етапі цього руху негативністьполягає в диференціації та утвердженні існування,а на другому етапі, в тому поверненні до себе, ?- у становленні визначеної простоти.Саме таким способом зміст засвідчує, що його визначеність не дана йому чимсь іншим і не просто приліплена до нього, зміст сам надає собі цієї визначеності, сам надає собі статусу моменту й визначає своє місце в цілому. … Але, занурившись у свій матеріал і наслідуючи рух цього матеріалу, пізнання знову повертається до себе, але не раніше, ніж зміст в усій своїй повноті втягнеться в себе, спроститься до визначення, опуститься до рівня якогосьаспекту того існування й перейде в свою вищу істину. В результаті цього процесу постає просте ціле, що саме оглядає весь свій зміст, і постає воно з багатства, в якому, здається, загубилося його відображення.

Загалом через те, що, як сформульовано вище, субстанція сама в собі є суб’єктом, будь-який зміст ? це своє відображення в собі. Пробування [Bestehen], або субстанція кожного існування ? це його самототожність, бо його нетотожність із собою була б його розпадом. Але самототожність ? це чиста абстракція, а така абстракція ? це мислення.Коли я кажу якість,я говорю про просту визначеність; завдяки якості якесь існування відрізняється від іншого існування або якраз і є існуванням; воно існує для себе або існує з собою завдяки цій простоті. Але внаслідок цього воно і є, по суті, мисленням.Під цим слід розуміти, що буття ? це мислення; саме в цьому виявляється прозірливість, що здебільшого має тенденцію уникати звичайних позбавлених поняття розмов про тотожність мислення і буття. Отже, завдяки тому, що пробування якогось існування ? це самототожність, або чиста абстракція, воно є своєю власною абстракцією, або ж якраз і є своєю нетотожністю з собою і розпадом, ? своєю власною внутрішньою суттю [Innerlichkeit] і поверненням до себе, ? своїм становленням. Завдяки такій природі сутнього і тією мірою, якою воно має таку природу в очах знання, це знання ? не діяльність, яка трактує зміст як щось чуже, не відображення-в-собі, спрямоване від змісту; наука ? це не той ідеалізм, що заступає догматизм утвердження,набираючи форми догматизму запевнення, або догматизму впевненості в собі.Оскільки знання бачить, як зміст повертається у свою власну внутрішню суть, діяльність знання радше занурюється в цей зміст, бо ця діяльність ? іманентне Я змісту, і водночас вона повертається в себе, бо ця діяльність ? чиста самототожність в іншості; отже, діяльність знання ? це хитрощі, що дають змогу, нібито утримуючись від діяльності, приглядатись, як визначеність та її конкретне життя, і то саме там, де, як йому здається, воно досягає самозбереження і утверджує свої власні інтереси, робить щось цілком протилежне: спричиняє свій розпад і перетворюється на момент цілого.

Якщо вище значення тямибуло сформульоване з погляду самоусвідомлення субстанції, то на основі щойно сказаного її значення розкривається з погляду визначення субстанції як сутнього. Буття ? це якість, самототожна визначеність, або визначена простота, визначена думка; це буття з погляду тями. … Завдяки своїй простоті, своїй самототожності, вона видається стабільною і постійною. Але ця самототожність ? теж негативність, і тому це стабільне буття переходить у свій розпад. Визначеність починає видаватися визначеністю передусім у своїх відносинах із чимсь іншим,а її рух, здається, накинутий їй іззовні якоюсь чужою силою; але те, що вона містить у собі свою іншість і є саморушійною, зумовлене вже простотоюсамого мислення. Адже мислення саморушійне і диференційне, є своєю власною внутрішньою суттю, чистим поняттям.Отже, в такому разі й сама тямовитістьє становленням і, як таке становлення, ? розумністю.

У природі отак описаного буття, що у своєму бутті є водночас поняттям, і полягає загалом логічна необхідність;тільки вона є розумною, ритмом органічного цілого, є знаннямзмісту такою самою мірою, якою зміст є поняттям і сутністю; одне слово, тільки вона належить до сфери умоглядногомислення. Конкретна форма внаслідок свого внутрішнього процесу руху постає як проста визначеність і завдяки цьому підноситься до рівня логічної форми та існує у своїй сутності; її конкретне буття ? це лише цей рух і є безпосереднім логічним буттям. Через те немає потреби прикладати зовні до конкретного змісту якусь формальну схему: зміст за самою своєю природою є переходом у форму, яка, проте, припиняє бути цим зовнішнім формалізмом, бо форма ? це найпритаманніше становлення конкретного змісту.

Ця природа наукового методу, що почасти невіддільний від змісту, а почасти сам визначає свій ритм, репрезентована, як уже зазначено вище, в умоглядній філософії. Сказане тут хоч і виражає поняття, проте не може бути чимсь більшим, ніж передбачувальним запевненням. Істина, яку воно містить, полягає не в цьому почасти вже викладеному матеріалі, і саме з цієї причини її анітрохи не спростують, якщо хтось натомість запевнятиме, що це не так, що насправді відбувається таке і таке, або якщо нам пригадають і перекажуть поширені ідеї, видаючи їх за усталені та відомі кожному істини, або якщо зі скарбниці божественної інтуїції дістануть щось нове й запевнятимуть у його безперечній слушності. Таке ставлення звичайно становить першу реакцію знання, яке зіткнулося з чимось невідомим, бо воно намагатиметься зберегти свою свободу і свій власний погляд, свій власний авторитет супроти чужого авторитету (бо саме в такій подобі вперше з’являється щось сприйняте), а також прагнутиме уникнути отієї начебто ганьби, яка нібито полягає в тому, що довелося щось вивчити; а коли щось невідоме приймають зі схваленням, аналогічна реакція полягає в тому, що в якійсь іншій сфері мало б назву ультрареволюційних промов і дій.

Саме через те при опануванні наукидуже бажано, щоб студент не цурався зусиль, пов’язаних з поняттям. Ця вимога потребує зосередження на понятті як такому, на простих визначеностях, як-от буття-в-со-бі, буття-для-себе, самототожністьі т. ін., бо це чисті саморушійні елементи, які можна було б назвати душами, якби поняття душі не означало чогось вищого за те, що міститься в цьому слові. …

…

(ББ) Дух

VІ Дух

Розум ? це дух, якщо його впевненість, що він є всією реальністю, піднеслася до істини, і розум усвідомлює себе як свій світ, а світ як самого себе. На становлення духу вказував безпосередній попередній рух, у якому об’єкт свідомості, чиста категорія, піднеслася до поняття розуму. У спостережномурозумі ця чиста єдність Яі буття, бугтя-для-себеі буття-в-собг визначена як у-собіабо як буття,тож усвідомлення розуму знаходить себе.Але істина спостереження ? це радше скасування цього безпосереднього інстинкту, що знаходить, неусвідомленого існування цього інстинкту. Розглянутакатегорія, знайденаріч вступають у свідомість як буття-для-себеЯ, яке тепер знає себе в об’єктивній сутності як Я.Але визначення категорії як буття-для-себе протиставлене буттю-в-собі, теж є однобічним і є моментом, що сам себе скасовує. Через це категорія стає для свідомості визначеною ? такою, якою вона є у своїй універсальній істині, як сутність, що існує в собіі для себе.Це ще абстрактне визначення, що становить сам предмет,є тільки духовною сутністю,і усвідомлення цієї сутності ? лише формальне знання про неї, яке переймається її різноманітним змістом; це усвідомлення, фактично, ще відрізняється від субстанції як щось одиничне і або дає свавільні закони, або гадає, ніби ті закони, якими вони є в собі і для себе, воно має у своєму знанні як такому і вважає себе за силу, що висловлює судження про ці закони. Або ж, коли дивитися з боку субстанції, це духовна сутність, яка існує в собі і для себе,ще не усвідомлюючисебе. Проте сутність, яка існує в собі і для себей водночас реальна в своїх очах як свідомість і сама репрезентується собі, ? це дух.