Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. - Страница 181

... Одні, особливо суспільні діячі, економісти, політики, юристи, рахують , що “ сучасне людство ” знаходиться в стані постійного прогресу, оцінюють його дуже високо і по цій мірці вимірюють все, що було. Інші, як-то: художники, поети, філологи і філософи, не відчувають себе домашніми в згаданій сучасності, шукають в будь-якій епосі минулого такий самий абсолютний вихідний пункт і, також догматично базуючись на ньому, засуджують сучасність. Одні бачать в грецькому світі “початок”, інші в сучасності – «занепад».

... Під цим кутом зору занепад західного світу представляє собою не більше не менше як проблему цивілізації. Що таке цивілізація, яку розуміють як логічну послідовність, завершення і витік культури?

Тому що у кожній культурі своя ососбиста цивілізація. Перший раз ці два слова, які позначали до цих пір затуманену, етичну розбіжність особистого характеру, розглядаються періодичному смислу, як вираженню строгої і необхідної органічної послідовності фактів. Цивілізація є неминуча доля культури. Тут ми досягаємо того пункту, з якого стають зрозумілими останні і важкі запитання історичної морфології. Цивілізація – це ті самі крайні і штучні стани, здійснювати які здатен вищий вид людей. Вони – завершення, вони слідують як встановлене за встановленням, як смерті за життям як нерухомість за розвитком. Вони – неминучий кінець, і тим паче з внутрішньою необхідністю до них завжди приходили.

... Перехід від культури до цивілізації протікає в античності в IV ст.., на заході в XIX ст.. З цього моменту ареною більшості духовних рішень стає не вся країна, як це було в часи орфічного руху і реформації, а три чи чотири світових міста, які засмоктали в себе всі змісти історії, і по відношенню до яких вся інша країна культури спадає на положення провінції, маючи своїм винятковим призначенням живити ці світові міста залишками свого вищого людського матеріалу.

... Я розрізняю можливу і дійсну культуру, тобто, культуру як ідею – загального чи особистого буття, і культуру як тіло цієї ідеї, як суму які зробили доступними сприйняттю просторових і відчутних їй виразах, як-то; вчинки і настрої, релігія і держава, мистецтво і науки, народи і міста, економічні і суспільні форми, мови, право, звичаї, характери, риси обличчя і одягу. Історія, яка знаходиться також, як і життя, у близькій спорідненості зі - становленням, є здійснення можливостей культури.

... Природа й історія – ось два крайні, протилежних способи приводити дійсність у систему картини світу. Дійсність стає природою, якщо все становлення роздивлятися із точки зору усталеного; вона є історія, якщо усталене підчиняти встановленню.

... Всі способи розуміти світ повинні бути означені як морфологія. Морфологія механічного і протяжного, наука яка відкриває і приводить в систему закони природи і причинні зв’язки, називається систематикою. Морфологія органічного, історії і життя, всього того, що підпорядковано направленню і долі, називається фізіогномікою.

... Видима зовнішність різної історії, відповідно цьому, має таке ж значення як і зовнішній вигляд окремої людини, зріст, вираження, манери, хода, спосіб виражатися, діяльність. Все це матеріал для знавця людей. Тіло, обмежене, перехідне, є вираженням душі. Але бути знавцем людей – значить знати і ті організми більшого стилю, які я називаю культурами.

... Культури суть організми. Історія культури – їх біографія. Подана нам, як деяка історична поява в образі пам’яті, історія античної чи китайської культури по морфологічному представляє собою повну аналогію з історією окремої людини, тварини, дерева чи квітки. Якщо ми хочемо дізнатися її структуру, то порівнююча морфологія рослин і тварин давно уже підготувала відповідні методи. Феноменами окремих, слідуючих один за одним, поряд зростаючих, дотикаючихся, затіняючих і гнітючих одна іншу культур вичерпується весь зміст історії. І якщо надавати всім її образам, які до цього часу дуже ретельно були приховані під поверхністю тривіально протікаючії так званої «історії людства», вільно проходить перед розумовим поглядом, то, в кінці кінців, безперечно, вдасться відкрити тип, перший вигляд культури як такої, вільний від всього гнітючого і незначного, і лежачого як ідеал форми , в основі будь-якої окремої культури.

Я розрізняю ідею культури, її внутрішні можливості, від її чуттєвого проявлення в картині історії. Це рівносильно відношенню душі до тіла, як її проявленню в області протяжного і стабільного. Історія культури є здійснення її можливостей. Закінчення рівнозначне її кінцю.

... Парафеномен – це те, в чому ідея становлення у чистому вигляді лежить перед спостерігачами. Культура ж є пара феноменом різної минулої та майбутньої світової історії.

... Потік історії до цього часу забруднено для розгляду. Як вповні дозрівша освіта, кожна з яких, відповідно, є тілом досягнувшої свого повного завершення духовної стихії, можна розглядати китайську вавілонську, єгипетську, індійську, античну, арабську, західну культури і культуру майя. В якості найденого у появленні перед нами культура російська. Число не досягнувших зрілості культур невелике: персидська, хетська і культура кечуа знаходяться в їх числі.

... Культура зароджується в той момент, коли з первісно-духовного стану вічно дитячого людства пробуджується і виділяється велика душа, деякий образ із безобразного, обмежене і перехідне із безмежного і перебуваючого. Вона розквітає на ґрунті суворо обмеженої місцевості, до якої вона і залишається привязанною, подібно рослині. Культура вмирає після того, як ця душа здійснить повну суму своїх можливостей у вигляді народів, мов, віросповідань, мистецтв, держав і наук і, таким чином, знову повернеться в первинну духовну стихію. Її життєве буття, цілий ряд великих епох, у суворих контурах відмічаючих постійне удосконалювання, є глибоко внутрішня, запальна боротьба за утвердження ідеї проти зовнішніх сил хаосу і внутрішньої непритомності, де погрожуючи приховались ці протиборні сили. Кожна культура знаходиться глибоко в символічному зв’язку з матерією і простором, в якому і через яке вона прагне реалізуватися. Коли ціль досягнута й ідея, тобто все багатство внутрішніх можливостей, завершена і здійснена у зовнішньому, тоді культура раптом загусає, відмерає, її кров звертається, сили її надламуються – вона стає цивілізацією. І вона, величезне засохше дерево в первісному лісі, ще багато століть буде тягнути свої гнилі сучки.

... Різна культура переживає вік окремої людини. Кожна має своє дитинство, юність, возмужіння і старість.

... Як листя, квіти, гілки і плоди виражають у зовнішньому вигляді, формі і способі росту буття рослини, так і етичні, математичні, політичні і господарські утворення відіграють таку ж роль в бутті культури.

... Всі без виключення великі утворення: форми релігії, мистецтва, політики, суспільного господарства, наук у всіх культурах одночасно утворюються, закінчуються і гаснуть, що внутрішня структура однієї вповні відповідає всім іншим; що немає ні одного, маючого історичній картині глибокого фізіогномічного значення являється в одній з них, до якого б не знайшлось паралелей у всіх інших, притому суворо показній формі і в повні ясному місці.

... Це хід роздумів відкриває, на кінець, нашому погляду той предмет, який є ключом до однієї із найстаріших і найважливіших проблем людства, причому остання кількість тільки з його допомогує є доступною і – оскільки в цьому слові взагалі є смисл – зрозумілий. Я говорю про протилежності ідеї долі і принципу причинності.

... Морфологічним елементом причинності є принцип, а таким же елементом долі – ідея, яку не можна “зрозуміти”, описати , визначити, а можна тільки відчувати і внутрішньо пережувати, яку можна чи зовсім не розуміти, чи в достовірності її бути вповні переконаним, подібно ранній людині, а із пізніших – всім дійсно значенням, як-то: віруючий, люблячий, художник і поет. Доля є особистим виглядом буття прафеномена, в якому неопосередковано перед духовним поглядом розкривається жива ідея становлення. Доля хазяйнує над всією картиною світу історії, а причина, яка знаменує вид буття предметів, яка перетворює наявність змісту вражень в окремі і обмежені речі, якості і відношення, створює – якості форми розуму – його alter ego.