Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Не вурдалаки - Талан Светлана - Страница 52
– І ти мене вибач.
– За що? Ти – свята жінка, і я вдячний долі, що зустрів тебе, – сказав Роман, а я згадала той день, коли один раз у житті збрехала йому, змінивши раз і назавжди свою долю. Мені хотілося у всьому зізнатися Романові та назавжди покінчити з брехнею, яка мені заважала все життя. Я розуміла, що моє зізнання вже нічого не змінить ані в нашому житті, ані в долі подруги, але… Я не змогла зізнатися. Мені просто було соромно. І чому нас не поздоровила Валя?..
Валя зателефонувала наступного дня. Я дізналася, що вчора Васі зробили операцію на серці. Подруга не могла довго говорити, тому швиденько поздоровила нас, а я побажала швидшого одруження її чоловіку. І все-таки, коли зустрінемося з Валею, потрібно буде розповісти їй про мою підлість.
Останнім часом Роман скаржиться, що у нього пече у грудях.
– Не знаю, що зі мною сталося, – говорить він. – Не встиг відро води занести до хати, а воно вже пече так, що дихати не можна.
– Треба їхати до лікарні, – наполягаю я. – Тобі потрібно обстежитися та пройти курс лікування.
– Та якось незручно, – знизує він плечима. – Ще подумають: такий здоровенний дядько, а симулює. Досить вже того, що набрид їм з болями у суглобах.
– Робота лікарів полягає у тому, щоб ставити діагнози та допомагати людям, – намагаюся я його переконати. – Чим раніше виявлять хворобу, тим легше її лікувати.
– Можливо, само по собі пройде? – не здається він. – До цього часу сам купував ліки і допомагало.
І отак завжди! Як тільки починає йти мова про відвідування лікарні, так одразу стає впертим, як осел.
А тут ще підійшла сусідка Марина Йосипівна до нас, коли ми були на городі.
– Сусіди, – говорить до нас. – Вам не потрібні консультації лікарів?
– Декому потрібно, – роблю я натяк та поглядаю в бік Романа.
– Наступного тижня приїжджають в село різні спеціалісти. Навіть привозять рентгенівську установку, УЗД та різне обладнання.
– Платно? – запитує Роман.
– Ні, дякувати Богові, хоча б щось та залишилося безкоштовним, – говорить Марина Йосипівна. – Потрібно лише записатися на прийом.
– Дякуємо за інформацію, – сказала я.
Вдома знову до Романа:
– Підеш на обстеження?
– Краще ти сходи, бо шлунок тебе зовсім замучив.
– Я то піду, а ось ти…
– Ну, добре, добре! – говорить він. – Піду, але лише заради тебе, бо не даси мені спокою.
А за два дні по тому Романові раптово стало зле. Він обм’як, зробився блідим, губи одразу ж посиніли. Він схопився за груди та втратив свідомість.
«Швидка» приїхала за десять хвилин, які здалися мені вічністю. Його швидко госпіталізували. Наступного ранку я дізналася, що він переніс мікроінфаркт. Дорікати у такий час не хотілося.
– Дітям не треба сповіщати, – попрохав мене Роман, коли мені дозволили його навідати.
– Добре, – пообіцяла я, щоб зайвий раз не хвилювати його.
Та чи могла я не зателефонувати Даринці? Та, у свою чергу, сповістила всім тієї ж миті.
Я попрохала у лікаря дозволу навідати хворого донькам. Лікар застеріг, що Романові не можна зараз хвилюватися, тому більше одного відвідувача щоб у палаті не було. Якби ж то лікар знав, яка у нас родина! Заходили по одному, але приїхали усі діти з чоловіками, дружинами та своїми дітьми.
– Скільки ж у вас відвідувачів? – поцікавився лікар, бо ми всі заповнили вузький коридор.
– Четверо дітей, троє їх половинок, вісім онуків та дружина, – говорить Роман. – Усього шістнадцять чоловік.
– Вам шкідливі такі навантаження, – зауважив лікар.
– Що ви?! Кожен з них, як бальзам на рану, – Роман посміхнувся куточками вуст. – Коли б я їх усіх побачив? Усі такі заклопотані!
Доки діти були у Романа, я тихенько та непомітно вислизнула з лікарні та пішла до церкви. Дякувати Богові, що тепер можна було не маскуватися, щоб зайти до святого місця. Тут я дізналася, що хворим на серце допомагає покровитель божественний Іоанн. Знайшовши образи з ним, я довго і щиро прохала його допомогти моєму чоловікові та пробачити всі його гріхи.
– Якщо потрібно покарати, то покарай краще мене, ніж його, – благала я. – Без нього мені нема життя.
Напевно, Іоанн зважив на мої благання та послав Романові одужання, бо за місяць Роман вже був вдома.
– Якщо ти мене так будеш лякати, – сказала я, – то я не знаю, що тобі зроблю!
– Не буду, більше не буду! – посміхнувся він.
– Ми ж домовлялися прожити життя разом, як Февронія та Петро.
– Так і буде, – говорить він лагідно, а я кладу йому голову на груди. Так мені завжди тепло та спокійно.
– Обіцяєш?
– Обіцяю, моя люба, обіцяю.
– До цього часу не можу повірити, що пройшло півстоліття, як ми разом, – говорить Роман, повернувшись з лікарні. – Здається, що лише вчора я зустрів тебе у парку. Ти була така худенька, що твоя товста коса здалася мені товщою за твою талію.
– Справді?! – розсміялася я.
– А знаєш, про що я мрію? – Роман дивиться мені прямо в очі. – Хочу, щоб зібралася вся наша родина наступного року в день нашого весілля, якщо цього року не вдалося. Щоб це було не в лікарні, щоб обов’язково приїхали всі-всі одразу. Ми б тоді поставили у вітальні два великі столи, щоб усі помістилися.
– Діти й так нас не забувають.
– Ні, то зовсім інше. Це добре, але вони приїздять до нас по черзі, а я хочу, щоб хоча б одного разу сіли за стіл усі, в повному складі. Хочу помилуватися красунями-доньками та невістками, хочу бачити мужні обличчя синів та зятів, хочу побачити, як спілкуються поміж собою онуки та онучки.
– Можливо, так все і вийде, як мріється, – кажу я.
– Життя біжить швидше гірського струмочка, а наші діти – свого роду мірило прожитих років.
Я помітила, що останнім часом ми з Романом весь час разом. Разом прокидаємося, розкажемо, як хто провів ніч, що кому наснилося та що у кого болить. Разом годуємо худобу, потім ідемо до саду. Роман пильно оглядає кожне деревце, розмірковуючи, скільки на ньому буде плодів чи яку засохлу гілочку потрібно буде спиляти восени. Ми разом милуємося квітами, яких повно-повнісінько у садку. Чи не з усього села йдуть до нас люди то за розсадою квітів, то за насінням, а то й самі несуть для посадки щось новеньке. Наш садок потопає у квітах з ранньої весни до самих морозів, тому він схожий на неземний, райський куточок. Ми разом обходимо свої «володіння», разом снідаємо, разом робимо все по дому та на городі.
Роман почав погано спати. Ось і цю ніч я чула, як він намагався вдавати, що спить, щоб мене не тривожити, а сам тихенько встав з ліжка та пішов пити нітрогліцерин. Я не могла заснути, бо чула як він лежав тихенько та тільки тяжко зітхав.
– Ну, як ти провів ніч? – запитую вранці.
– «Не спалося. А ніч як море», – відповів словами класика.
– Тобі треба поїхати до лікаря, – кажу я.
– Я лише місяць тому пройшов лікування, – нагадує він. – І зараз у мене є ліки.
– Можливо, потрібно проконсультуватися в іншого лікаря, – даю пораду.
– Що ж вони можуть зробити, якщо мій двигун зносився та почав давати збій. Знаєш, Марійко, чомусь весь час згадую своє дитинство.
– Дивно, але я теж. Можливо, і хвороби до нас причепилися, як спасівські мухи, бо не було у нас дитинства. Весь час недоїдали, недопивали та змалку багато працювали.
– Працювали ми з тобою, люба, все життя, віддавали на роботі себе до останку, а пенсії такі у нас з тобою, що сором кому зізнатися, – говорить Роман. – Ті ледачі, що дупи дома висиджували на дивані, теж отримують стільки, як і ми. Хіба це справедливо?
– Так ще й насміхаються з нас! – додала я. – А ми чужим дітям більше часу приділяли, аніж своїм.
– А тепер держава надала нам статус дітей війни, назначили нам доплату до пенсії, а все лише показуха. Бо не бачили ми тієї надбавки, і скоріше всього, не бачити її нам ніколи, як власних вух.
- Предыдущая
- 52/58
- Следующая

