Выбери любимый жанр
Мир литературы

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Наши партнеры
Последние комментарии
Сергей2018-11-27
Не книга, а полная чушь! Хорошо, что чит
К книге
Lynxlynx2018-11-27
Читать такие книги полезно для расширени
К книге
Leonika2016-11-07
Есть аналоги и покрасивее...
К книге
Важник2018-11-27
Какое-то смутное ощущение после прочтени
К книге
Aida2018-11-27
Не книга, а полная чушь! Хорошо, что чит
К книге

Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 15

15
Изменить размер шрифта:
Х
Сей з тих ляхів, що ост­рах на Цо­цорі
Віддав мені у ру­ки, мов ота­ру,
А ко­за­ки, з тих, що на Чорнім морі
Редшид заг­нав під шаб­лю яни­ча­ру…
Немилостивий кат! Бо тяж­ко мститься,
Що ко­за­ки панів ляхів не люб­лять.
Нехай ка­тує: дух наш ве­се­литься,
Як во­ро­ги один од­но­го губ­лять
І про свою враж­ду між му­сульманст­вом труб­лять.
XI
Попи й ксьондзи се дві не­чисті си­ли,
Що підня­ли­ся душі всім спа­са­ти
І ми­ром ва­шим так за­ко­ло­ти­ли,
Що бу­де­те вовіки ра­бу­ва­ти…
Ти кри­виш­ся, тобі се гірко чу­ти:
Дак знай же, що й мені гірка ся ча­ша, -
Така гірка, мов ви­пив я от­ру­ти.
Однакова з то­бою до­ля на­ша.
Той Ко­чу­бей - мій брат єди­ний. Ти вжах­ну­лась?
XII
І є тобі чо­го жа­ха­тись, не­не.
Я був у нього в тій страшній хур­дизі,
І син моєї ма­тері від ме­не
Так од­вер­нувсь, мов був я син тиг­риці.
Аллах дав нам обом свій об­раз чис­тий,
Вложив обом у гру­ди щи­ре сер­це, -
І насміявсь із Бо­га дух не­чис­тий,
Що ду­хом тьми, от­цем ол­жи зо­веться:
Душі моєї цвіт у тьму кромішню пнеться.
XIII
Він хо­че вмер­ти в тій по­ганій вірі,
Що ідольством наз­вав про­рок ве­ли­кий,
Що нею дурнів ду­рять ли­цеміри,
Сповняючи їх кров'ю мо­ре й ріки.
Він хо­че го­ло­дом се­бе уби­ти,
Мов той орел, що крильми не вла­дає:
Не хо­че го­ло­ви під нас хи­ли­ти,
І смерті, як верб­люд во­ди, жа­дає, -
Готов хоч на га­ках стра­шен­них тих висіти.
XIV
Сьогодні вранці на Мос­ток Мерт­вецький
Козацького зіпхну­ли оса­ву­ла,
І він по­вис, як Мит­рик Вишневецький,
І до чор­тяк ду­ша йо­го шуг­ну­ла.
Левко ж на лю­ту смерть бай­де ди­вив­ся,
Мов на яку мальова­ну кар­ти­ну,
За ду­шу пра­вед­ну, мов­ляв, хрес­тив­ся
І прос­лав­ляв щас­ли­ву ту го­ди­ну,
Що ля­же й сам в та­ку ж кри­ва­ву до­мовину». -
XV
«О ду­ше бідної доч­ки моєї! -
Простерши ру­ки, по­па­дя ска­за­ла. -
Не зна­ючи ще до­леньки своєї,
Достойне сер­це ти собі ізбра­ла…
О, не на те, Ма­ру­сенько, уздріти
Тебе ба­жаю, щоб ті зла­тог­ла­ви,
Одежу пиш­ну на тобі хва­ли­ти,
Дівоцької оги­ду чес­ти й сла­ви,
І встря­ти у твої роз­коші та за­ба­ви!
XVI
Ні, сер­це рідне, ду­ху мій не­бес­ний,
Моя мо­лит­во ран­ня і вечірня!
Мій об­ра­зе свя­тий, мій віку чес­ний,
Моя надіє рай­ськая надзірня!
Навчу те­бе ба­гатст­вом гор­ду­ва­ти,
Як пра­хом тим, що топ­че­мо но­га­ми,
В убо­жестві та в му­ках уми­ра­ти,
Гнушаючись Гос­подніми вра­га­ми,
Як неп­ро­щен­ни­ми пе­кельни­ми гріха­ми!»
XVII
Мов та стру­на тон­ка трем­тить на лірі,
Від го­ло­су сум­но­го Аз­раїла,
Так зат­ремтіло сер­це у Заїри,
Душа таємним го­рем за­боліла…
«Попаде! - ка­же Кан­те­мир. - Не знаю,
Чи зло­бою кипіть, чи пла­кать му­шу,
Бо на Заїрі сльози помічаю…
Росою Бо­жою ки­пу­чу ду­шу
Сі сльози хо­ло­дять, і я твій жаль про­щаю».
XVIII
Попи, се все по­пи та­ке в вас ко­ять,
Що рідний брат не хо­че зна­ти бра­та,
Що лю­де лю­дям смерті в Бо­га мо­лять
І див­ляться на нього, як на ка­та».
Оце бли­щать Ца­ри­цині Па­ла­ти,
Дивись, у во­ду мар­му­ром сту­па­ють,
Мов до­рогі пиш­но­бар­висті ша­ти
Від по­ро­ху зем­но­го об­ми­ва­ють.
І па­хощі кру­гом, і щастє роз­ли­ва­ють.
XIX
А он твій брат на­зустріч нам ви­хо­дить.
В ве­ликій ласці він те­пер в сул­та­на.
Увесь у зо­лоті, як ба­чиш, хо­дить:
Нема в нас більшо­го над нього па­на.
Твоєї се доч­ки бу­ди­нок влас­ний,
І зветься він Ца­ри­цині Па­ла­ти…
Іди; а я - ту­ди, де брат не­щас­ний
На світ ши­ро­кий ди­виться крізь гра­ти,
Мов пу­гач сте­по­вий, ра­рогів брат кри­ла­тий».
XX
На мар­мур і пор­фир ста­ра сту­пає
В пе­редвірку царських па­лат Ма­русі
І до землі чал­мою при­па­дає
Той брат Івась, що з рук у паньма­тусі
Сестра ма­ленько­го на руч­ки бра­ла,
Саджала в купіль з ма­ку й ма­те­рин­ки,
Обмивши гар­но, у кімнаті кла­ла
На пу­хові біле­сенькі пе­рин­ки
І пісеньок, покіль зас­не, йо­му співа­ла.

Несмотря на то, что в наши дни Интернет уверенно набирает позиции, все больше образованных и интеллигентных людей предпочитают проводить свободное время за чтением книг. Наш сайт предлагает совместить инновации «всемирной паутины» с «поглощением» литературных шедевров. Здесь Вы можете совершенно бесплатно и без регистрации читать онлайн как классические, так и современные тексты.

Связь с нами