Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Маруся Богуславка

Кулиш Пантелеймон Александрович

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Наши партнеры

Последние комментарии

Сергей2018-11-27

Не книга, а полная чушь! Хорошо, что чит

К книге

Lynxlynx2018-11-27

Читать такие книги полезно для расширени

К книге

Leonika2016-11-07

Есть аналоги и покрасивее...

К книге

Важник2018-11-27

Какое-то смутное ощущение после прочтени

К книге

Aida2018-11-27

Не книга, а полная чушь! Хорошо, что чит

К книге

Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 17

Изменить размер шрифта:

ДУМА ТРЕТЯ

Увіходять у кімнату,

В християнську хату.

Там пригашено окрасу,

Мов той жар, багату.

Ніби в Київських печерах,

Темнувато в хаті.

Против лампи в злато-сріблах

Образ пребагатий.

То була Пречиста Діва;

На руках дитина:

До конця в високих співах

Люба нам картина, -

До конця ж бо ми вповаєм

На любов святую,

Що чудовним робить раєм

Нашу жизнь земную.

Поза нею з божниками

Всі боги й богині,

Під квітками й рушниками,

Ледве-ледве мріли.

Темнота печерна розум

Хмарою вкривала

І про щось недовідоме

Серцю промовляла.

Аромат квіток травчатих

З миррою зливався,

І куточок сей в палатах

Церквою здавався.

І, мов їм обом небесні

Святощі засяли,

Доня й неня безсловесні

На коліна впали.

Образ чистоти земної

Мовчки їм говорить,

Що він справді чудотворні

Речі в серці творить.

«О Пречиста Діво - Нене! -

Прорекла Маруся, -

Се зробила Ти, що в мене

У гостях матуся.

Принеси ж іще одного

Гостя дорогого,

Панотця мого благого,

Чесного, святого!

І коли Левку судила

Всемогуща воля,

Щоб спочила дивна сила

В глибокостях моря.

І його козакуваннє,

Дивне всім лицарство,

Не лякало пліндруваннєм

Темряве поганство;

Коли Ти мені судила

В сих чертогах жити

І тому, що всяка віра

Кориться, годити, -

Дай мені з Твоєї ласки,

Світ йому відкрити,

Тихий мир у християнських

Землях водворити!

Нехай віру перестане

Побивати віра

І в омані не сконає

Дивний сей невіра!»

Як струна д' струні на кобзі

Стиха промовляє,

Так молитву чисту доні

Мати доповняє:

«О небесная царице!

Ти ще й не родилась,

Як звізда твоя на грішних

Із небес дивилась,

І хоч материнські муки

Ще в зачатті знала,

Та до нас пречисті руки

З неба простирала.

І звізда твоя на землю

Сяєвом спустилась

І на всю людську вселенну

Сонцем засвітилась.

Ти сіяла, та й страдала,

І тепер сіяєш:

Милосердєм благодатним

З неба позираєш.

Подивися ж оком чистим

В материну душу:

Що терпіла я, терпіти

Наново не мушу!

Не життє, молю, не втіху,

Смерть пошли нам тиху,

Дай замовкнути навіки

В труднім серці лиху!»

ДУМА ЧЕТВЕРТА

На се слово хтось захлипав,

Здержуючи голос…

Зтуманіли тут обидві,

Ув обох зв'яв волос.

І яснішим світом наче

Лампа засвітила…

Озирнуться - ревно плаче

Коло них Заїра.

В гарні руки головою

Русою схилилась,

І сльозина за сльозою

Перлами котилась.

Як побачила старенька

Сльози ревні, тихі,

Сповнилось гірке серденько

Над все зле утіхи.

Обняла її, як мати,

Стала цілувати

І до лона, мов дитину

Рідну, пригортати.

«О моя ж ти добра! Се ти

Матері Пречистій

Вкупі з нами присвятила

Дар шаноби чистий?» -

«Так, голубонько моя ти!

Мене мати вчила

І навколішках стояти,

І богів благати.

Я люблю вас, християне:

Мов траву росою,

Ви нам скроплюєте рани

Щирою любов'ю.

І небесную Царицю,

І святих шаную,

Бо від них одраду в серці

Невимовну чую». -

«Доню! - прорекла старенька. -

Щира ся людина

Так мене, мов друга ненька,

Наново зродила.

Я лежала, доню мила,

Мертвою марою

І Заїра воскресила

Мене сон-травою». -

«Дай, - рече тогді Заїра, -

Чесно привітати

Ту, кому над цілим миром

Дано царювати».

До чола вона й до серця

Руку прикладає

І, вклонившись в саму землю,

Оддалік вітає:

«О щаслива із щасливих,

Пишна квітко вроди!

Да обійме твоя сила

Всі царства й народи!

Чиста сила милосердя,

Царственості перла,

Некрушимого вовіки

Праведного берла!» -

«Я нещасна із нещасних, -

Прорекла Маруся, -

Царювання й благ дочасних

Боязно боюся.

Сестро! Дай себе обняти

І розцілувати,

Що воскресло в тебе в хаті

Серце моє, мати!»

Но при слові цім Заїра

Мовчки відступила

І покривалом широким

Вид собі закрила.

Бо завіса проти неї

На шнурах розкрилась

І кімната світом денним

Зразу освітилась.

З-під завіси хтось у пишних

Шатах появився,

Сумовитий і велишний

На жінок дивився.

Перед ним вона, тремтюща,

Низько поклонилась

І, мов тінь легка, мовчуща

Із божниці скрилась.

Выбрать книгу по жанру

Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 17

Связь с нами